– У нас є перевірена метода: якщо дитина на празнику біля церкви плаче, вередує – дайте їй яворівську забавку, – каже 50-річний Василь Гевало, директор художнього училища в селищі Івано-Франкове Яворівського району на Львівщині. – Просте дерево, а дитина відірватися від нього не може.
В околицях Львова багато "яворових лісів" – звідси й назва міста Яворів. Яворівську забавку – саме забавку, а не іграшку, бо нею забавляються – почали виготовляти близько 400 років тому. Чоловіки кололи й тесали дерево, а жінки розмальовували фігурки натуральними фарбами.
Кольорів було три: зелений – із трави, жовтий – із кори дерев, червоний – із соку ягід. Забавки рухалися – коники їхали на колесах, фігурки танцювали. Найпопулярнішою була пташка, яка махала крилами.
1896 року у Яворові створили Державну школу деревного розпису. Проіснувала вона до Першої світової війни. Тоді цим промислом займалися 86 сімей. Процес виготовлення забавки тривав два дні. На продаж робили їх "конвеєром" – по 30 штук. Коштували зазвичай недорого. У радянські часи – від 30 коп. – як дві буханки хліба. Сьогодні за яворівські забавки просять від 150 до 300 грн.
– Якось у дитинстві пішов із мамою на ярмарку в Янові (так до 1946-го називалося Івано-Франкове. – "Країна"), – розповідає майстер Володимир Малішевський, 64 роки. – Побачив дерев'яну пташку – і вже спокою не мав. Але й ладна забавка була – везеш за паличку по землі, а вона махає крилами, аж постукують одне об одне. І коштувала небагато. Але мама не хотіла купити. Благав, благав, врешті-решт пообіцяв, що кожного дня пастиму корів. Бо було то для дітей великою мукою – пасти худобу. Я був у сім'ї наймолодший, дев'ята дитина, то мене заставляли найчастіше. Старші діти мали роботу по господарству. Лише тоді мама купила забавку. А я цілий місяць день у день гонив корів на пасовище.
2 
1
Коментарі