Від польського агента в українському підпіллі відреклися всі родичі

"Пусті вулиці сонливого міста зароїлися від приїжджих чужинців. Цікавість громадян вигнала їх теж на вулиці. Люди, не зважаючи на дошкульний дощ, що добирається до костей, заполонили хідники (тротуари. – Країна), – пише львівська газета "Діло" про початок суду над членами Організації українських націоналістів 19 вересня 1933 року в місті Самбір на Львівщині. – Ця метушня та поява щораз нових фіакрів з умундурованою й неумундурованою поліцією надає містові ще більшої нервовости. Всі живуть лише сплітками та здогадами. На процес зголосило свій приїзд уже 30 журналістів із Варшави, Кракова та Львова. Між ними четверо кореспондентів закордонної преси".

Місто входить до складу Польщі. В його околицях активно діють члени ОУН. Проводять теракти проти польських чиновників і нападають на установи. 1931-го в Трускавці – за 40 км від Самбора – вбивають політика Тадеуша Голуфка. Через два роки у цій справі судять членів ОУН 29-річного Романа Барановського, 20-річного Олександра Бунія та Миколу Мотику, 21 рік. У ній також замішані високі поліцейські чини. Тому суд проводять у провінційному Самборі – щоб не привертати уваги до відомих осіб.

 

Найдосвідченіший підпільник Роман Барановський – колишній бойовий референт Української військової організації. Входив до відділу, що відповідав за організацію терактів. За пограбування пошти відбув три роки ув'язнення.

"Точно в 9-й годині ввели на салю трьох підсудних. Молоденького Олександра Бунія – середнього росту, ще з дитячим виглядом, у ґранатовім, уже вилинянім убранні, – інформує "Діло". – За ним – високого блондина, закутаного в ясний дощовик, зі сміливим поглядом і затиснутими устами Миколу Мотику. І нарешті Романа Барановського – головну фігуру в цьому сенсаційному процесі. Він середнього зросту, в чорному вбранні, виголений".

Журналісти називають Барановського агентом поліції. Однак він має такий великий авторитет в українському націоналістичному підпіллі, що офіційні видання ОУН спростовують ці підозри.

"Специ" затягли нову історію з Романом Барановським, що вже відсидів кілька років тюрми. Тепер він арештований під закидом усіх можливих злочинів", – пише "Сурма". У "Розбудові нації" додають: "Зробили з Барановського польського провокатора, а рівночасно вбивника Голуфка".

– У нас, на галицькій землі, не одне політичне вбивство мало місце. Але такого таємничого атентату, як убивство посла Тадеуша Голуфка, не було. Багато в ньому незнаних та закулісових мотивів. Тому публічна опінія і преса називають наш процес небувалим, – виступає Іван Роґуцький, адвокат Олександра Бунія. – Вже самі обставини, серед яких проходить цей процес – небуденні. Головних виконавців убивства нема. Організатор Михайло Гнатів – утік за границю. Комісар Чеховський мав взаємини з підсудним Романом Барановським і міг би дати неодні вияснення, але він убитий. Його наслідник, комісар Хімчук, помер наглою смертю. В такій же самій несподіваній смерті знайшов свій кінець доктор Петер, що вів слідство у справі вбивства комісара Чеховського.

Микола Мотика йде на співпрацю з поліцією та погоджується бути інформатором. Олександр Буній відмовляється розповідати про свою діяльність. Українські адвокати беруться допомагати лише йому.

 

– Тільки він один ідейний хлопець, а прочі – це сволоч, – каже Роґуцький.

Окремо до адвоката Степана Шухевича звертається крайовий провідник ОУН Степан Бандера. Обіцяє за оборону Бунія по 25 злотих щоденно. Тоді 100 зло­тих була мінімальна місячна платня чиновника.

– Не жаль вам було посла Голуфка, коли ви побачили його вбитого? – питає в Бунія голова суду.

– Було мені справді жаль його, як людини – одразу і ще довго потім, – відповідає підсудний. – Але ж я належав до організації. Там тверда дисципліна і накази треба виконувати слухняно.

"Незавидна була його роля. Тієї оборони він не бажав і не мав до неї аніякісінької охоти, – пише про державного захисника доктора Кройценавера історик Зиновій Книш. – Жалівся на те журналістам, скаржився, що оборона Романа Барановського закаламутила йому тихе життя й позбавила сну. Він "не хоче брати участь у цьому політичному процесі" і був би радий, якби міг спекатися того тягару. Радий передати оборону іншим адвокатам, якби хотіли вони скористати з нагоди, щоб блиснути на широко розрекламованому у всій Польщі політичному процесі".

– Ви сказали, що відчуваєте ненависть до УВО. Чому? – допитує Барановського варшавський адвокат доктор Шурлєй, якого найняла родина Голуфка.

– Бо через них втратив декілька років.

– Вас викинули з УВО? Яким актом?

– Не було ніякого акту, лише ослаблення контакту, – відповідає Барановський.

Далі розповідає, що 1929 року підірвав у в'язниці здоров'я та посварився з крайовим комендантом УВО Романом Сушком. Тоді ж почав співпрацю з поліцією. Під псевдонімом "Завадзкі" щомісяця отримував платню 200 злотих. Додатково мав премії за успішно виконані справи.

Українські адвокати традиційно на подібних процесах виступають українською мовою. Для Барановського роблять виняток і допитують польською.

– Аби не плямити гідности нашої мови в розмові з такою поганню, – пояснював Степан Шухевич.

"Заявляємо оцим, що раз і назавжди вирікаємося нашого сина Романа і не хочемо ні ми, ні наші діти мати з ним жодних взаємин, – родина Барановського публікує в пресі відкритий лист. – Це тому, що він через свою юдину роботу позбавив життя або здоров'я не одного українця. Його поступки негідні не то українця, але ніякої чесної людини". Журналісти починають називати Барановського "українським Азефом" (Євно Азеф одночасно очолював бойову організацію есерів і працював на царську охранку в Російській імперії. – Країна). Суд отримує інформацію, що Голуфка розстріляли з наданих Барановським револьверів. Потім він повернув їх собі, і комісар поліції Чеховський дозволив продати зброю.

На суд викликають працівників поліцейського управління зі Львова. Один із них розповідає про план арешту вбивць Голуфки, який склав Барановський. Він пропонував поліції приїхати до Дрогобича, щоб провести до підпільників.

 

Про діяльність Барановського розказує також львівський староста Леон Ґалляс. Щоб знайти організаційного референта ОУН Зенона Коссака, він пропонував убити зв'язкову: "Барановський зажадав авта, щоб поїхати з Марусею Федусевичівною кудись поза Львів. По дорозі він хотів довідатись від неї – де скривається Коссак. Після мав убити її та вкинути труп у воду. Слухаючи, як він цинічно пропонував стратити безборонну дівчину, мене сповнила така гидь, що я якнайшвидше хотів позбутися його зо своєї хати. Само собою, що відкинув я цю пропозицію. Не міг же мішати до тієї брудної афери урядових чинників".

На суді стає відомо, що "Завадзкі" таки вивідав місце перебування Коссака від інших членів Організації українських націоналістів. Він передав інформацію поліції, і того затримали. Таємний агент отримав за це 1500 злотих. Потім сприяв арешту крайового провідника ОУН Юліяна Головінського. За кошти поліції Барановський їздив на наради націоналістів до Праги.

"У суді з'явилися два найвищі представники слідчої політичної служби – радник Івахів і надкомісар Білєвіч. Ствердили, що Барановський був віссю розвідчої поліційної служби в українських справах, – виправдовує підсудного адвокат Кройценавер. – Він має повне право жалітися на богів поліційного Олімпу. Приніс він поліції, гекатомби жертов з ОУН. Видав увесь трускавецький гурток, як "на пательні". Поміг зловити Зенона Коссака. А за це з його премії у дві тисячі злотих скубнули п'ятсот".

6 жовтня 1933-го зачитують вирок. Мотику засуджують на шість років тюрми, а Буній та Барановський отримують по 10.

3847 українців притягнули до відповідальності протягом 1921–1938 років на Галичині і Волині, які входили тоді до складу Польщі. За їхньої участі відбулося 814 політичних процесів. 16 осіб засудили до смертної кари. 121 арештований отримав ув'язнення терміном понад 10 років

"Вбивство Тадеуша Голуфка було заплановане якоюсь шовіністичною польською клікою та режисероване при допомозі польської поліції з використанням її аґентури в Організації українських націоналістів. Стовідсоткової правди не можна ствердити, бо вона зійшла в могилу з головними діючими особами тієї трагедії. А коли ще дехто з них може й живий, то напевно уста його замуровані", –

писав учасник суду в Самборі журналіст Іван Кедрин у статті "Несамовитий процес" у "Календарі Українського народного союзу на 1962 рік"

Пролунали шість пострілів

– Мабуть, нам варто з ним щось зробити, – працівник пансіонату Сестер Служебниць у Трускавці на Львівщині Олесь Буній розповідає товаришу Миколі Мотиці про політика Тадеуша Голуфка, який поселився до закладу.

Обоє належать до Організації українських націоналістів. Міркують над знищенням поляка.

Мотика передає інформацію ще одному члену боївки Василеві Біласу. Дозвіл на виконання "мокрої справи" потрібно отримати від Крайового проводу. Та часу обмаль – політик уже збирається додому. Згоду на вбивство дає провідник трускавецької організації Михайло Гнатів.

Увечері 29 серпня 1931 року Василь Білас спільно з членом ОУН Дмитром Данилишиним прокрадаються до кімнати Тадеуша Голуфка.

"Мешканці пансіону Сес­тер Служебниць почули шість стрілів. Першою вибігла на коридор зі своєї кімнати Феліція Висовіньска і побачила двох чоловіків у плащах з піднесеними комірами й насуненими на очі шапками, – йдеться в постанові на відкриття кримінальної справи. – Вони збігали сходами вниз. Один із них оглянувся й побачив Висовіньску. Націлився на неї револьвером. Вона втекла до своєї кімнати".

Починається сильна злива. Тому прибулим поліцейським не вдається натрапити на сліди бойовиків.

– Голуфка відправили без білета на небо, – каже Василь Білас до Олеся Бунія під час зустрічі наступного дня.

Вбивство викликає гостру реакцію поляків та неоднозначне ставлення українців. Голуфко – соратник Пілсудського по Польській військовій організації, начальник "східного відділу" міністерства закордонних справ. Був українофілом. Тому відпочивав в українському пансіонаті.

"Негайно по вбивстві польські часописи записали це на рахунок українців. Ми в це не вірили, – свідчив депутат сейму Остап Луцький. – Таке було моє особисте переконання. Полковник Євген Коновалець (голова Проводу ОУН. – Країна) заборонив акти терору, бо Ліга націй саме розглядала українське питання. Цей наказ був проголошений. Знало про нього також українське підпілля в краю. Замах нашкодив українській справі на міжнародній арені".

Поліція не має жодних зачіпок. Справа зрушує з місця в березні 1932‑го. Тоді гине комісар Еміліян Чеховський – начальник відділу українських справ львівської поліції. Слідчі беруться за його головного інформатора – Романа Барановського.

З його допомогою виходять на "трускавецьку п'ятірку" ОУН. Її керівник Михайло Гнатів тікає за кордон. Василя Біласа і Дмитра Данилишина арештовують – за напад на пошту в Городку на Львівщині. Їм загрожує смертна кара. Щоб затягнути процес, Білас зізнається в убивстві Голуфка. Суддя нехтує цим і присуджує страту, яку виконують у грудні 1932-го.

×