Велика стара ступа на високому круглому підложжі стояла в коморі моєї баби Федори. Була надтріснута збоку й добряче поточена шашелем. За моєї пам'яті баба користувалася нею лиш раз на рік: перед Різдвом обтовкувала в ній пшеницю на кутю дерев'яним товкачем. Дебелим, понад метр завдовжки. На його верхньому кінці була вирізана голова козака з великими очима, довгими вусами й чуприною.

Колись такі ступи були в кожній сільській хаті. У них неочищені зерна пшениці, ячменю, проса чи гречки товкли на крупи. До початку 1970-х бабині сусіди обзавелися зручнішими ножними ступами, а дехто навіть крупорушку купив. Баба ж зберігала вірність своїй ступі, що дісталася їй у спадок від матері. Запевняла, що в ній можна "перетовкти й заморити" всі хвороби і людей, і худоби.

"Коники тупу-тупу, привезли у двір ступу", - співали весільні свашки, коли молода прибувала до нареченого. Чого ступу? Бо в народній свідомості вона символізувала жіноче лоно, а товкач - чоловічий статевий орган. Вкупі, у процесі, вони нагадували злягання. Секс, простіше кажучи. У тій весільній пісні воно звучить делікатніше: "Як ступа з товкачиком - молода з паничиком".

"Слабких на передок" жінок баба Федора так і називала - "ступами", чоловіків, охочих стрибнути в гречку, - "товкачами". Якось запитала бабу, звідки я взялася на світ. Навіть не задумуючись, відповіла:

- З неба впала, у ступу попала, як зі ступи вилізла, то аж он яка виросла.

Бабина ступа часто гуляла по весіллях. Її наряджали в жіночу сорочку, спідницю й фартух, товкач - у якесь чоловіче дрантя. У понеділок рідня молодого випробувала невістку: наливали в ступу воду й загадували молодій товкти її товкачем, аж доки вся не вихлюпається. А ще батьків, які одружували останню дитину, наприкінці весілля жартома "вінчали"- обводили довкола нашої ступи.

Ступа була головним транспортним засобом для наших сільських відьом. Баба Федора клялася, що бачила, як купальської ночі літали вони в ступах і "рулювали" помелом до Києва на Лису гору. Казала, що відьма може залишити своє тіло у ступі, а сама вилетіти в димар сорокою. А щоб ми, малі, не витоптували городу, лякала нас Залізною бабою, що сидить у горосі. Нібито вона ловить неслухняних дітей і товче їх у залізній ступі залізним товкачем.

×