Диплом Таємного університету визнавали в Чехії, Австрії, Німеччині та вільному місті Данциґу

"Студенти йшли на заняття поодинці або по двоє, щоб не звертати на себе уваги. Так само й розходилися. Перед будинком, де відбувалася лекція, хтось залишався на сторожі, щоб вчасно попередити про поліцію, – писав у спогадах колишній студент Таємного університету у Львові Юліан Редько. – Добре це було організовано на лекціях професора Панчишина. Вартовий давав умовлений сигнал дзвінком від брами, доки поліція виходила на четвертий поверх, був час одному студентові роздягтися і зайти в кабінет лікаря, а іншим поховати препарати й конспекти та прийняти вигляд хворих, які чекають прийому".

У липні 1919-го польські війська витіснили Українську галицьку армію за Збруч. Керівництво Західно­української Народної Республіки втратило контроль над Галичиною. Частина українців опинилася під окупацією, інші подалися за кордон.

 

Поляки запроваджують обмеження для українців та євреїв. Масово звільняють учителів і викладачів. Серед них 14 українців – професорів Львівського університету. В серпні того року ректорат забороняє навчатися чоловікам, які не служили в польському війську, та жінкам, які не проходили курсів Польського Червоного Хреста.

Під заборону потрапляє більшість українців, які боролися проти поляків у складі УГА. У квітні вона налічувала 126 тис. вояків. На рішення ректорату реагують спокійно, бо мають надію здобути державність. Наприкінці серпня армія УНР та УГА здобувають Київ. У Парижі на Версальській мирній конференції за право на самовизначення галичан виступає британський прем'єр-міністр Девід Ллойд-Джордж. За цими подіями з Відня стежать члени уряду ЗУНР.

Щоб хоч якось вести освітній процес, при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка організовують курси для молоді. Вони передбачені статутом. Серед членів товариства багато європейських науковців, які готові викладати. У пресі публікують програми філософського, правничого й теологічного відділів-факультетів. 27 вересня 1919-го українці повідомляють про початок роботи польській адміністрації. Влада не дозволяє.

Таке відбувається й за спроби того ж року заснувати курси при Товаристві викладів імені Петра Могили. 1920-го оголошують про навчання при Ставропігійському братстві. Відкривають курси 7 березня. Приміщення оточує поліція, студентів розганяє. Вони засновують таємні гуртки.

"Питання львівського університету не втратило сили і 1920 року, коли польсько-українська війна фактично закінчилася. Заведений там порядок запровадили по всіх університетах Польщі, – згадував тодішній член Академічної громади Василь Мудрий. – Українська університетська молодь не мала змоги продовжувати й кінчати своїх студій ні у Львові, ні взагалі в Польщі. Крім того, не мала змоги виїжджати легально на студії поза кордони Польщі. Влада не давала на це дозволу".

Більшість охочих учитися – колишні військові, які пішли на війну й мусили відкласти навчання. Тепер не можуть поновитися. Як і влаштуватися на роботу.

Серед них не тільки представники УГА. Додому повернулися й галичани з Січових стрільців, які воювали за Українську Народну Республіку в Києві. Вони на 1–3 липня 1921-го скликають таємний студентський з'їзд. Хочуть обговорити, як українцям здобувати освіту. Засновують Комітет української молоді, який має організувати Таємний університет.

 

Відкрити заклад планують восени. Перед тим у Львові здійснюють невдалий замах на Начальника Польської держави Юзефа Пілсудського. Серед учасників нападу – організатори студентського з'їзду. Поліція арештовує їх. За ґрати потрапляє ректор новоствореного університету Василь Щурат. Та це не перешкоджає в жовтні розпочати навчання на філософському, правничому, медичному факультетах і відділі політехніки. Лекції проводять у приміщеннях громадських установ, підвалах собору Святого Юра, помешканнях викладачів.

"Університет має 55 професорів, і його відвідують 1350 студентів, – зазначили в меморіалі-протесті празької Української Академічної Громади, який склали у квітні 1922-го й передали до президії Ліги Націй. – Безперервні переслідування цієї суто наукової інституції польською поліцією просто неймовірні. Професори та студенти піддані на сотні нічних трусів, облав і арештів. Декан і ректор Щурат був ув'язнений упродовж трьох місяців. Студентів тримали зі злочинцями, а студенток кинули до тюрми разом із проститутками. 12 із них перебувають у тюрмах до сьогодні. Їх обвинувачують у т. зв. головній зраді (проти окупантів!), дарма що їм не доручено акту обвинувачення".

У Галичині й еміграції люди збирають гроші на університет. Засуджують тих, хто йде до польських закладів. Закликають бойкотувати. Студенти-богослови, які мали право вчитись у Львівському університеті, із солідарності переходять до греко-католицької семінарії.

Поліція вираховує та карає вихованців. Викладачам та професорам за співпрацю з Таємним університетом загрожують штраф і втрата роботи. Місць, де можна проводити лекції, меншає. Під час поліцейських облав студенти вдають із себе пацієнтів, відвідувачів музеїв чи випадкових перехожих.

"Виклади філософії слухали ми інколи під спів солов'їв, – згадував студент Таємного університету Богдан Кравців. – Філологічні семінари перемінювалися після приходу поліції в товариські зустрічі із грою на фортепіяні господині чи її дочки – нашої товаришки. В Національному музеї на вулиці Мохнацького, 42, ми зі студентів палеографії ставали в одну мить музейними помічниками, що відкурювали запорошені кімнати чи виполошували формаліном книгогризів зі старих фоліантів".

Заставши навчальний процес, поліція перевіряє у присутніх документи, записує прізвища та конфіскує конспекти. Окремі викладачі, здебільшого лікарі, проявляють особливу відвагу. Вони не залежать від державних посад, то можуть зверхньо поводитися з поліцією. Пояснюють, що всі присутні – хворі, які прийшли на прийом. Буває, затриманих забирають до поліцейського відділу. Тоді їхні товариші йдуть за ними колоною Львовом.

 

"Люди здивовано зглядаються на такий незвичайний похід, не знаючи, що це значить. Аж якийсь батярчук догадався: "Nie wiecie? Ta to ukrainski uniwersytet idzie!" (польською "Не бачите? Та то український університет іде!" – Країна), – писав у автобіографічній повісті "Дурні діти" колишній студент Юліан Редько.

У березні 1923-го Велика Британія, Франція та Італія погоджуються на включення Галичини до складу Польщі. Надії на вихід Таємного університету з підпілля марніють.

На той час завершують другий курс студенти – медики й техніки. Мають можливість продовжити студії за кордоном, бо диплом Таємного університету визнають у Чехії, Австрії, Німеччині та вільному місті Данциґу – сучасному Ґданську. Але їх не визнає Польська держава. То ж вони не мають змоги продовжити навчання чи влаштуватися на роботу за спеціальністю.

Складна ситуація й у випускників гімназій. Вони можуть вступати до легальних університетів Польщі, але їх стримує бойкот.

"Репресії польської поліції, хоч і не припинилися, але "злагіднілися". Наче університет перестав уже бути небезпечним, – згадував адміністратор Таємного університету Володимир Мартинець. – Були випадки, що поліція приходила на виклад, сідали до лавок, а комісар заявляв професорові: "Прошу закінчити виклад, ми почекаємо!" – О, це шкодило Українській високій школі гірше, ніж найбільші репресії".

1925-го заняття Таємного університету припиняють. До Львівського записуються 897 українців, 339 – до Краківського. Невелика кількість дотримується бойкоту польських закладів і їде за кордон.

 

58 кафедр відкрили в Таємному університеті 1921-го. 26 – на філософському відділі, 22 – на правничому, 10 – на медичному. Ще вісім кафедр діяли при технічних студіях. На філософському та юридичному факультетах навчалися чотири роки, на медичному й у політехніці – два. Після того студенти медицини та політехніки продовжували навчання у вузах Праги, Відня й Данциґа

Студенти захопили ректорат і підняли синьо-жовтий прапор

1784 – правляча австрійська династія Габсбурґів засновує у Львові університет з німецькою мовою навчання. Українською викладають на деяких кафедрах богословського факультету.

1849 – на філософському відділі Львівського університету відкривають кафедру української мови та літератури. Її очолює колишній член "Руської трійці" Яків Головацький. 1862 року з'являться дві українські кафедри й на правничому відділі.

1866 – у галицьких школах запроваджують польську мову, з 1879-го – в університеті. За українцями закріплене право звертатися та отримувати відповіді рідною мовою. Це їх не задовольняє. Вважають, що для поляків діє Краківський університет, а львівський мав би обслуговувати потреби місцевого населення – українців-русинів.

1893 – депутат австрійського парламенту Олександр Барвінський піднімає питання університету для українців. Пропозицію називає вмотивованою "не лише зі становища руського патріота, вона й з австрійського погляду має державний сенс".

1894 – завдяки порозумінню між поляками й українцями у Львівському університеті відкривають кафедру історії України. Очолює історик Михайло Грушевський із Києва.

1899 – студентське віче у Львові приймає рішення виступити з вимогою відкрити університет для українців. Польська преса називає такі думки дикими та смішними.

1901 – студенти-українці виступають проти заборони заповнювати документи українською мовою. П'ятьох відраховують зі Львівського університету. На знак протесту близько 600 студентів-греко-католиків залишають заклад, більшість продовжує навчання в закладах Австро-Угорщини.

1906 – масова бійка між польськими й українськими студентами після заяви ректора Львівського університету, що він руської мови не розуміє та відмовляє українцям у приміщенні для зібрання.

1907, 23 січня, – українські студенти захоплюють ректорат університету у Львові, псують майно й над будівлею піднімають синьо-жовтий прапор. Сотню осіб затримує поліція. Вони оголошують голодування. Нобелівський лауреат норвежець Б'єрнстьєрне Б'єрнсон публікує статтю на захист українських студентів під назвою "Поляки як гнобителі". Польський письменник і теж лауреат Нобелівської премії Генрік Сенкевич заявляє, що українці "влаштували голодування з вином та біф­штексами". Суд змушує його сплатити 300 крон штрафу за наклеп.

1910, 1 липня, – нелегальне українське студентське віче переростає в сутичку з поляками. У перестрілці гине українець Адам Коцко. Поліція арештовує 127 українців. 101 засуджують до позбавлення волі на невеликі терміни.

1912 – українські депутати австрійського парламенту заявляють, що не голосуватимуть за військові закони, доки не поладнають справу навчального закладу у Львові. Поляки зобов'язуються відкрити український університет "у Галичині за 10 років". Українців така невизначеність не задовольняє. Боротьба за вуз припиняється у зв'язку із початком Першої світової війни.

×