– Весною 1974 року садили картоплю. В одному місці знайшли з десяток довгих шкребків із кременю. Вони лежали майже укупі. Видно, були чимось зв'язані, – розповідає 56-річний Володимир Карпенко із Черкас. – Більшість – поламані. Тільки два – цілі. Мій старший брат наступного дня відніс їх у школу. За це йому поставили п'ятірку з історії. Одного хтось потім украв, а другий досі у шкільному музеї. Тоді я захотів і собі такого мати. Шукав, але попадалися тільки уламки.
Коли йшов служити в армію – взяв із собою найбільший зі знайдених шкребків, завдовжки 8 сантиметрів. Хотів, щоб була якась річ із дому як талісман. Носив із собою. Одного разу в частину приїхали на навчання генерали. Не знаю чого, але солдатів намагалися менше світити перед ними. Якщо вели в їдальню, то десь манівцями. Бувало, що й пропускали обід. Тоді трохи голодували. І тут якраз мені з дому приходить посилка. Зверху лежить біла тканина для комірців, конверти і котушка ниток. А під ними чималий шматок сала і кілька головок часнику. Хлопці зраділи.
– Та ножа ж немає, – хтось каже розчаровано.
Я згадав про шкребок. Дістав його і нарізав сало. Хлопці думали, що це я так його нагострив або хтось напилком виточив.
– Та ні, це так ще первісні люди зробили, – відповідаю.
– А картоплі міг би відро начистити? – підкололи.
Володимир заклався на кілограм халви і дві банки згущенки, що начистить картоплі.
– Нас якраз у наряд відправили на кухню, – згадує він. – Хлопці чистили ножами, а я – шкребком. Звичайно, вони швидше справилися. Але я теж начистив відро. Було неважко, але незручно, бо шкребок коротенький.
У вихідний пішли в кафе по згущенку і халву. З'їли гуртом.
3 
35413
Коментарі