"Сильно лаяли людей із сіл, які приїжджали за морозивом. Набивали ним трилітрові банки"

Анастас Мікоян підгледів рецепт майонезу на виставці у Сполучених Штатах Америки

"Отримав відпустку. Збирався провести її з дружиною та дітьми у Криму. Зайшов попрощатися до Сталіна. В кабінеті сиділи Молотов і Ворошилов. Сталін подивився і несподівано сказав: "А чому б тобі не поїхати в Америку замість Криму? Відпочинеш і вивчиш досвід США у галузі харчової промисловості. Краще з побаченого перенесемо в Радянський Союз", – згадував літо 1936‑го керівник Народного комісаріату харчової промисловості СРСР Анастас Мікоян у книжці "Так було. Роздуми про минуле".

З кінця 1920‑х у Радянському Союзі проводять індустріалізацію. Кошти від експорту зерна вкладають у розбудову важкої промисловості. Інші галузі відстають. Люди живуть убого, голодують.

 

Насаджена селам колгоспна система дає можливість державі вивозити сільськогосподарську продукцію. Зберігання та переробка не налагоджені. Багато втрачають, а виготовлене – низької якості.

Десятки мільйонів людей їдуть до міст шукати роботу. Їдальні мають бідні меню. 1935‑го скасовують карткову систему. Громадяни не купують низькопробних товарів. Виникає потреба в модернізації виробництва. За це береться Анастас Мікоян.

США у 1920‑х переживають період побутових і технічних винаходів, розвиваються промисловість, рекламна галузь і сфера послуг. Відкривають приватні заводи, кафе, ресторани, заклади швидкого харчування, торговельні центри. Кіно стає масовим, з'являються доступні автомобілі, пасажирське авіасполучення. Розквіт призупиняється через економічну кризу на початку 1930 років.

Секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін знає про успіхи легкої промисловості у США та кризу. Хоче скористатися ситуацією. Дає Мікояну гроші на американське устаткування і технології. Із тим до Штатів їдуть керівники рибної, м'ясної, консервної, пивоварної, хлібопекарської галузей і торгівлі.

Голова радянського уряду В'ячеслав Молотов і радянський посол у США Олександр Трояновський займаються візами. 9 липня 1936‑го вирушають поїздом із Москви в Польщу. Через Німеччину та Бельгію прямують у Францію.

"У Берліні з делегацією стався курйоз, – згадував Мікоян. – У Радянському Союзі одягалися просто. Я ходив у гімнастерці, армійських чоботях і носив кашкет військового зразка. Перед від'їздом мені пошили костюм і черевики "на європейський манір". Товаришам теж. Коли вийшли на берлінському вокзалі – всі німці з подивом на нас дивилися. Оглядаюся і бачу: ми в однакових капелюхах, черевиках і костюмах".

У французькому Гаврі сідають на пароплав "Нормандія". На судні пригощають небаченими в СРСР стравами та напоями. Нарком помічає дешевизну вин. Чому не пропонуєте дорожчих, питає в обслуги.

– Вони несмачні. Їх тримають для американців, яким головне – вартість, – відповідають.

У Нью-Йорку радянську делегацію зустрічають журналісти. Мікоян не хоче спілкуватися. Про мету візиту розповідає посол.

Гості розсідаються в автомобілі та їдуть по кафетеріях і гастрономах. Заходять до великого універмагу Macy's на Бродвеї. Відвідують біржу.

Потягом прямують до інших міст. Спілкуються з бізнесменами, директорами холодильних заводів, виробниками риби, м'яса та консервів, сухарів, бісквітів, сухого молока, майонезу, шоколаду, кави, чаю, какао, цукру, соків, шампанського та солодких напоїв. Оглядають обладнання і розпитують про роботу.

 

Радянці вражені обсягами виробництва жерстяних банок і кришок, пластмасових виробів, картону, скла та пакувальних машин. Питають про тонкощі технологій і співпрацю з клієнтами. Не вірять, що тара затребувана в такій кількості.

"Сподобалися організація управління підприємствами, злагодженість виробничих операцій і мінімальна кількість працівників. Штат керівництва й конторського персоналу утричі менший, ніж на підприємствах у нас", – занотував Анастас Мікоян враження від перших оглянутих заводів у США.

Цікавиться виробництвом котлет. Їх заморожують і відправляють до невеликих вуличних яток. Там смажать, кладуть у булку й називають гамбургером. Страва зачаровує Мікояна. Купує кілька вживаних жаровень і замовляє устаткування для виробництва котлет. У пекарнях записує рецептуру булок.

Просять розкрити, з чого роблять Coca-Cola. Та фабрика відмовляє – рецепт і назва запатентовані. Американці готові ознайомити лише з технологією виробництва інших безалкогольних газованих напоїв.

Після відвідин кількох ферм делегація домовляється про купівлю обладнання для механізованого доїння корів, переробки овочів і фруктів.

– Даремно вивчаєте, як будувати м'ясокомбінати. М'ясо – шкідливе. Краще їсти овочі та фрукти. У родині харчуємося соєю, – каже Анастасу Мікояну винахідник і підприємець Генрі Форд на автомобілебудівному заводі в Детройті.

Гостей вражає його скромно обставлений кабінет.

– Радянський народ звик їсти м'ясо. Того вимагає суворий клімат, – виправдовується Мікоян. Форд радить дати робітникам городи під вирощування овочів.

Йому дякують за допомогу під час спорудження автозаводу в місті Горький – тепер Нижній Новгород. Наприкінці 1920‑х зразками для радянських автомобілів ГАЗ стали Ford-A і Ford-АА. Винахідник не проти звести автомобільний завод у СРСР, але перед цим рекомендує побудувати дороги.

– Логіка в цьому є, – погоджується Мікоян. – Та слід пам'ятати про звички кожного народу. Нашим людям спершу потрібно дати машини. Щоб побачили, як ламаються на вибоїнах. Тільки тоді погодяться вкладати кошти в будівництво шляхів.

Радянці відвідують найбільший у світі металургійний завод Gary Works, електростанцію Hoover Dam, цехи General Electric, які забезпечували сталінську індустріалізацію турбінами й генераторами.

Делегація СРСР долає 19 тис. км за два місяці. У жовтні повертається на батьківщину. Везуть десятки креслень, рецептів і зразків устаткування, технологій конвеєрів та упаковки. Отриманий досвід запроваджують у Москві, Ленінграді, Києві, Харкові та Баку.

Серед перших запускають механізоване виробництво французьких булок, які називають міськими. Котлети для гамбургерів кличуть "мікояновські". За американським рецептом виготовляють варену ковбасу – "Лікарську".

Будують сокові заводи. Замість цитрусів завозять томати. Намагаються зробити кока-колу, але марно. Випускають газований лимонад і квас.

Протягом кількох років у магазинах з'являються згущене й сухе молоко, консервований горох та інші овочі, напівфабрикати. За рецептом, який Мікоян підгледів на виставці у Клівленді, виробляють майонез "Провансаль".

 

Сталін відкидає ідею виробництва холодильників для населення. Клімат і так холодний, а продукти люди звикли зберігати в льохах, пояснює.

Американську холодильну технологію застосовують на першій у СРСР фабриці морозива в Москві. Випускає "Пломбір", "Крем-брюле" й "Ескімо". Пізніше у великих містах виробляють морозиво "Щербет", "Сандвіч" із вафлями, вершкове, горіхове, полуничне та шоколадне.

"Стаканчик вершкового коштував 22 копійки. Ще на 3 можна було взяти наповнювач – варення чи тертий шоколад, – згадував про появу морозива в Києві тодішній житель міста Кирило Кобилянський. – Було ескімо по 24 копійки, але продавали тільки в одній точці й рідко. Набирали по п'ять-шість пачок – на всю сім'ю. Тітонька в колоритному чепчику торгувала з металевого контейнера. Якщо морозиво закінчувалося, радісно говорила: "Буде через 2 години" або сумно: "Черги не займайте". Тоді всі починали обурено гудіти. У кіосках морозиво бувало нечасто, в кращому випадку тричі на тиждень. Черги шикувалися неабиякі. Сильно лаяли людей, які приїжджали за морозивом із сіл. Набивали трилітрові банки, надовго затримуючи чергу".

1939 року за сприяння Мікояна видають "Книгу о вкус­ной и здоровой пище", де подають багато запозичених у США страв. Про це не згадують.

400 тисяч котлет на добу виготовляв 1937 року Московський м'ясокомбінат. Міністр харчової промисловості Анастас Мікоян для цього привіз з Америки 25 ліній виробничих машин. Продукт називали гарячою московською котлетою, потім мікоянівською. Перестали робити під час Другої світової. Якби не війна, то країною поширилася б мережа ресторанів "Макмікоянс", жартували в СРСР

366 підприємств харчової промисловості побудували в Радянському Союзі із 1928‑го по 1936 рік – 17 м'ясокомбінатів, 10 цукрових заводів, 41 консервний, 33 молочних і 11 маргаринових, дев'ять кондитерських фабрик, 22 чайні,

178 хлібзаводів. Мали забезпечити потреби 160 млн людей. Продукції не вистачало. Керівництво СРСР взялося запозичувати іноземні технології та закуповувати обладнання

"У країнах, де особиста підприємливість розвинулася давно й контроль урядів став обмеженішим, наслідки економічної еволюції переносили без труднощів. Держави, де підприємливості у громадян не існувало, виявилися беззбройними. Населення змушене вдаватися до допомоги правителів, які століттями й думали, й діяли за них. На плечі влади лягла велика кількість промислових підприємств. Та продукція, зроблена під контролем держави, з багатьох причин обходиться дорого й виготовляється повільно. Такі країни опинились у скрутному становищі", –

Гюстав Лебон (1841–1931), французький соціолог, писав у книжці

"Психологія народів"

"Стахановці заробляють багато. Що буде, якщо захочуть шампанського?"

"Нам вдалося розкрити й удосконалити засекречену французами технологію виробництва", – пише 1943 року радянський винороб Антон Фролов-Багреєв у книжці "Советское шампанское".

1936-го нарком харчової промисловості Анастас Мікоян доручив йому очолити групу радянських виноробів, яких відправили ознайомитися із сировинною базою у Франції, Німеччині, Італії і технологією виготовлення ігристих вин. Найдавніше з XVІІI ст. робили у французькому регіоні Шампань.

За класичною техноло­гією ігристі вина в Російській імперії виробляли з кінця ХІХ ст. на заводі "Абрау-Дюрсо" біля Новоросійська та в маєтку Новий Світ неподалік Судака у Криму. З приходом більшовиків напій визнали "буржуазним" і виробництво зупинили. Та потім ставлення змінили.

"Товариш Сталін сказав, що стахановці зароб­ляють багато грошей. Що буде, якщо захочуть шампанського? Чи зможуть дістати? Шампанське – ознака матеріального благополуччя, заможності", – згадував Анастас Мікоян.

Виноробні підприємства підпорядковують наркомату харчової промисловості. Беруться збільшити виробництво у 60 разів. Хочуть висадити найбільш підходящі сорти винограду, побудувати заводи та підготувати кадри.

Після поїздки у Францію Антон Фролов-Багреєв із колегами пришвидшує процес виробництва ігристих вин. Відкидають класичний метод витримки. Замість семи років витрачають 25–27 днів.

На місці недобудованого маргаринового цеху в Ростові-на-Дону організовують Донський завод із виробництва "шампанського". Обладнання закуповують у Франції. 1937-го з конвеєра сходить перша пляшка "Советского шампан­ского". Його починають виробляти в Горькому, Тбілісі та Харкові. 1940-го тамтешні заводи видають 8 млн пляшок.

×