"Німці прямо прибрали нас, українців, з дороги"

 

Один із небагатьох у історії міжнародних хокейних успіхів українці здобули за німецької окупації - 70 років тому

Німецька адміністрація невдовзі після того, як вермахт захопив більшість території України, дозволила відновити спортивне життя. Єдина вимога - триматися поза політикою. Найбільшого розмаху вдалося досягнути в Дистрикті "Галичина". 1941-го його приєднали не до Рейхскомісаріату "Україна", а до створеного 1939-го із частини окупованої Польщі Генерал-губернаторства із центром у Кракові. Саме там осів і Український центральний комітет, який опікувався всіма напрямками життя українців Галичини під німецькою окупацією. Відновлювала спортивні товариства, зокрема, його Ланка спортивних ігор Референтури тіловиховання.

Під кінець 1941 року в Галичині на базі спортивних товариств відновили роботу декілька хокейних команд. Зокрема, і львівська "Україна". До неї ввійшли найсильніші хокеїсти міста довоєнних років: брати Володимир і Роман Дицьо, Микола Скрипій, Омелян Бучацький, Роман Маринець. Перед Другою світовою вони не раз "ставили на коліна" знані польські колективи.

У Генерал-губернаторстві окупаційна влада організовувала спортивні турніри німецьких команд із місцевими - щоб і в спорті довести свою вищість. На один із таких турнірів у Кракові в січні 1942-го запросили львівську "Україну" - найпопулярнішу в Галичині. Чотири команди 3-4 січня мали розіграти кубок. Суперниками львів'ян були дві німецькі команди - D.Т.S.G. (Deutsche Turn und Sport Gemeinschaft) і краківський Ostbahnn, а також польська Trzaniec із Сілезії й чеська Opava. Українці перемогли в усіх чотирьох поєдинках і виграли турнір. У ворота суперників закинули 18 шайб, пропустили - чотири.

"Несподівано для себе ми виявилися найсильнішими. До цього нам забороняли поляки та росіяни виїздити за кордон грати й підвищувати нашу майстерність у міжнародних змаганнях. А цього разу німці виявили інтерес до нашого хисту! Ми не те, що не сподівалися - ми цього просто не очікували", - розповідав позаторік учасник того турніру Любомир Цимбалистий.

Виграш українців став несподіванкою і для німців. На церемонії вручення кубку вони не віддали трофея переможцям - бо на ньому нібито не встигли вигравірувати напис "Україна". Мовляв, щойно це зроблять, одразу відішлють до Львова. "Наше спортивне товариство ще довго чекало на цей трофей, але так і не дочекалося", - писав у спогадах футболіст Олександр Скоцень.

Щоб узяти реванш за поразку, львів'ян удруге запросили на міжнародний турнір. Цього разу - до курортного містечка Криниця в західних Карпатах - на 21-22 січня 1942 року. Команда "Україна" 16 год. добиралася до Тарнова, там 12 год. чекали на потяг. "До Криниці приїхали ми пополудні, - писав Бучацький у спогадах, надрукованих одразу по війні. - До змагань було стільки часу, щоб умитися, попоїсти і перевдягнутися".

Для наших противників і їхніх симпатиків не було "відкритого питання" - хто виграє. Для них було ясно, що програти могли і мусіли тільки ми

У півфіналі, за жеребом, львів'янам випало грати з командою Schwarze Teufel - "Чорні чорти" - найкращою в Генерал-губернаторстві. Її становили хокеїсти-фольксдойчі з довоєнних польських команд. "На брамі стадіону, який бачив колись найкращі дружини світу, великі червоні афіші сповіщали про турнір чотирьох дружин, - описував Бучацький атмосферу на трибунах перед поєдинком. - Всередині стадіону гучномовці грали "Унтер дер Лятерне" (популярна німецька військова пісня. - "Країна"), курортна публіка заповняла трибуни. На льоду стояли з одного боку колишні польські репрезентативні грачі, під шумною назвою "Шварце Тойфель" - і по їхньому боці були симпатії майже всіх глядачів. З другого боку - нікому невідомі, з дивним написом на грудях, що його не всі глядачі вміли і хотіли прочитати. Для наших противників і їхніх симпатиків не було "відкритого питання" - хто виграє. Для них було ясно, що програти могли і мусіли тільки ми".

"Найкраща гра, що її коли-небудь грали українські гокеїсти в Європі", -назвав Бучацький той поєдинок. "Ми почали гру в шаленому темпі, - описував він її перебіг. - Здушили противника, здавалося, що рознесемо. Перевага наша була величезна, але не було воріт (не могли закинути шайбу. - "Країна"). Зате два щасливі випадки принесли перефарбованим на чорно полякам дві точки. Коли ж у другій третині ми втратили непотрібно ще двоє воріт (пропустили дві шайби. - "Країна"), здобувши самі тільки одні, здавалося, що вислід змагань був уже вирішений. 4:1!.. І коли почалася третя частина гри, з кута трибуни пролунало спершу несміливо, а потім дедалі відважніше: "Україна, темпо!"

Цілою п'ятірнею йдемо в атаку. Розвиваємо дедалі швидший темп, двоїмося, троїмося, спихаємо противника на його частину ледовища і, чим ближче до кінця гри, тим виразніше стає, що виграти можуть тільки ось ці хокеїсти з дивним написом на грудях. А разом із нашою перевагою підноситься настрій нашої публіки, росте надія, дужчає крик "Україна, темпо!" А в симпатиків противника безсила лють змінилася на здивування і, нарешті, подив. Блискавичні акції перетворювалися у небезпечні підворотні ситуації, й ворота падали одні за одними...".

"Коли до кінця гри залишалося кілько хвилин, а ми ще програвали одну "баньку" (гол. - "Країна"), я й Бучацький від'їхали в бік, - передавав завершальні хвилини поєдинку Любомир Цимбалістий. - Стоїмо й балакаємо, що робити. Ввімкнути реактивні двигуни за спинами ми не можемо. Випустити на ледовище всіх запасних грачів - також. Але ж вигравати ми мусимо! Бо що ж то є - приїхати й програти? Вирішили, що всією командою йдемо вперед, про захист своєї брами - забуваємо. П'ятьма летимо вперед. Люсько Тигрис (прізвисько воротаря Миколи Скрипія. - "Країна"), наш воротар, також долучається до атаки, волає щось там про хулєру й шматярів. Наші противники не сподівалися такого штурму. Це їх заскочило й Бучацький якоїсь миті стріляє ще одні ворота. Го-о-оля!"

Основний час переможця не виявив, тому суддя призначив три додаткові періоди по 10 хв. І тут українці дотиснули своїх суперників, вигравши з рахунком 8:5. У фіналі 22 січня 1942 року "Україна" досить легко перемогла чеську "Остраву" - 6:1. На урочистій церемонії закриття змагань переможцям вручили кубок та 300 злотих премії (Для прикладу: зарплата вчителя початкової школи тоді становила 130 злотих, 1 кг картоплі на базарі коштував 6 злотих, порося можна було купити від 160 злотих до 200). По приїзді до Львова хокеїсти пожертвували ті гроші на потреби українських військовополонених.

"Після останньої гри ми мусили мерщій бігти на вокзал, бо за годину вирушав наш потяг до Львова, - згадував Цимбалістий. - А німці кажуть: мовляв, лишайтеся, бо що то за банкет без переможців? Сам губернатор Галичини Вехтер вручив нам Чашу, привітав, запросив до столу. А ми нервуємо, бо ж маємо їхати додому. Опісля другої-третьої чарки вже й забули, що маємо бути на вокзалі. Так минули кілька годин. І несподівано хтось із наших згадав, що нам мерщій треба на поїзд. А якийсь поважний німець стоїть й всміхається: "Не переймайтеся, панове переможці, потяг очікує на вас".

Після перемоги в Криниці "Україну" більше не запрошували на міжнародні турніри. Серед львів'ян тоді ходили чутки, що до цього приклало руку гестапо: мовляв, українські хокеїсти ставлять під сумнів вищість "арійців". 5 лютого 1942 року, коли львів'яни вже збиралися їхати на чергові криницькі змагання, керівництво спортивного товариства "Україна" отримало офіційну відмову від участі в міжнародних турнірах: "В останній хвилині одержав провід СТ "Україна" телефонічне повідомлення від спортивної влади в Кракові й Криниці, що в гаківкових мистецтвах Генерал-губернаторства в Криниці беруть участь тільки німецькі дружини, отже тим самим участи "України" не можна брати під увагу", - повідомили "Львівські вісті" 6 лютого 1942-го.

"Цими перемогами над німецькими й чеськими хокеїстами, - писав Олександр Скоцень про поєдинки в Кракові й Криниці в січні 1942-го, - "Україна" здобула собі пальму першості й разом із тим незалежне визнання в німецькій пресі, яка захоплювалася швидкістю, командним мисленням і технікою українських хокеїстів. На цьому й закінчилися наші виступи з німцями. Вони відмовилися від подальших зустрічей. Німці прямо прибрали нас, українців, з дороги".

×