Колядники мали заспівати під вікнами
25 грудня віряни католицької, протестантської та більшості помісних православних церков відзначають Різдво. Як сталося, що в Україні святкують 7 січня?
– Це пов'язано з різними системами літочислення. 1582-го Папа Римський Григорій XIII затвердив новий календар. Його почали використовувати в католицькому світі замість юліанського, яким послуговувалися півтори тисячі років. Помітили, що він має похибку астрономічного року.
На честь понтифіка новий календар назвали григоріанським. Поступово на нього переходили і країни, де панували православні церкви. В Україні використовувати почали 1918-го. Проте церква, що підпорядковувалася Москві, не підтримала цього переходу. Тому всі релігійні свята досі відзначаємо за юліанським календарем.
Церква, що підпорядковувалася Москві, не підтримала григоріанського календаря
Святкувати Різдво 25 грудня все-таки правильніше, хоча ми до цього не звикли. Сьогодні більше наголошують на християнському аспекті свята – народженні Ісуса Христа. Однак наші предки пов'язували цей день із народженням Сонця. Адже 22 грудня – зимове сонцестояння, поступово день починає збільшуватися.
Зі зміною дати Різдва для вірян східного обряду змістяться всі церковні свята. Зараз багатьом складно уявити відзначення Покрови чи Спаса на 13 днів раніше від звичної нам дати. До цього треба бути готовим.
На території України в минулому жило багато католиків. Чи впливали вони на традиції православних?
– Від католиків православні перейняли традицію привозити Вифлеємський вогонь. Цю місію сьогодні виконують українські пластуни. Із церков люди розносять вогонь по домівках.
Багато хто прагне бути ближче до Європи. Але кумедний вигляд, коли на вхідних дверях чіпляють пластикові вінки, а про наші дідух чи павук не знають.
Після запровадження християнства на Русі минуло понад тисячу років. За рахунок чого до нас дійшли язичницькі вірування в різдвяних традиціях?
– Через сильний культ предків. Він органічно вписався в церковну традицію. Тому Різдво для українців – це єднання роду. Живих і померлих.
Є така різдвяна прикраса із соломи, як павук. Його вважають символом Всесвіту. Існує і відповідна християнська легенда – ніби павуки виплели сітку, яка й закрила вхід до печери, де були Діва Марія з малим Ісусом Христом. Завдяки цьому Свята родина змогла сховатися від вояків царя Ірода.
Дівчата виготовляли павуків і чіпляли на сволок. Від постійного переміщення повітря вони рухалися. Наші предки вбачали в тому магічне значення. Якщо павук "завмирав", вважали передвісником біди.
Серед традиційних символів святкування Різдва Вікіпедія називає ялинку. Чи відповідає це дійсності?
– Традиційно перед Різдвом господар заносив до хати дідух – гарно виплетений сніп збіжжя. Інколи його прикрашали стрічками, виробами із соломи. Символізував добробут і багатство. Казали: "Дідух у хату, біда – з хати". Ставили на покутті під образами.
Стояв до Водохреща – 19 січня. Упродовж свят він вбирав негативну енергетику, тому його неодмінно спалювали.
У ХІХ столітті українці в селах ялинок ще не ставили. Іван Франко писав: "Пан ставить смереку, русин кладе сніп". Прикрашали хвойні дерева лише міщани. Вішали на них яблука, горіхи, цукерки.
Павук – символ Всесвіту
Зараз можемо замовити солому в інтернеті, переглянути майстер-клас і зробити дідуха. Або на ярмарках купити готовий виріб. Музей народної архітектури й побуту у Львові пропонує спеціальні різдвяні набори. Традиція оживає.
Як проводили переддень Різдва – Святвечір?
– Цілий день нічого не їли, дозволялося тільки пити воду. Господиня готувала 12 страв – за кількістю апостолів і місяців у році. Обов'язково мала бути кутя – ритуальна страва, головним компонентом якої є зерно. До неї додавали мед, мак, горіхи, родзинки. У західних регіонах робили густою, а в центральних і східних – рідкою, заливали узваром.
Для Святого вечора випікали обрядовий хліб. На Закарпатті й Бойківщині називали карачун.
Який зміст вкладали в обрядові страви, які готували на Святий вечір і Різдво?
– Деякі вчені описували символіку кожного продукту. Наприклад, пшениця – нерозривність роду, мак – достаток, мед – солодке життя, горіхи – здоров'я та міцність. Головний напій – узвар – символ плодючого року. Ці пояснення відносні. Кожен може вкладати своє значення. Головне, щоб ішов від серця.
Страви до Святвечора неодмінно мають бути пісні – пироги, квасоля чи горох, риба, вареники, голубці, квашенина, гриби. Також варили борщ на буряковому квасі. Для цього за тиждень-два до Різдва буряк нарізали дрібними шматками, заливали водою, додавали окраєць житнього хліба й часник. Ставили в тепле місце. На тому настоєві варили борщ без картоплі. Мав специфічну кислинку. На Галичині обов'язково до борщу готували вушка з грибами.
Пан ставить смереку, русин кладе сніп
Перед тим як сісти до столу, господар тричі закликав мороз "іти кутю їсти". Його боялися, бо міг вплинути на врожай. Після заклику казали: "Як не йдеш до столу, то щоб весь рік не йшов до нас". Гнали, щоб не шкодив господарству. Тобто радянська традиція кликати Діда Мороза зовсім не характерна для українців.
Як зійшла перша зірка на небі, сідали вечеряти. Всі намагалися бути у своїх домівках: щоби сім'я трималася купи впродовж року. Якщо ж приходив якийсь подорожній, то його теж добре приймали. Символічно вважали посланцем із того світу, який може принести звістку про предків.
Дмухали на стілець, щоб не потривожити душ померлих
Стіл накривали чистою скатертиною, по кутках ставили сіно. Клали зубці часнику, що мав властивість відлякувати нечисту силу та хвороби. Лави чи стільці з'єднували ланцюгом, щоб родина трималася купи. Перед тим як сідати, дмухали на те місце, щоб не потривожити душ померлих. Вони в цей вечір зліталися до оселі. З тієї ж причини страви після трапези залишали на столі.
Господар підкидав кутю до стелі. Якщо прилипала, то могли сподіватися на достаток протягом року. Якщо ні, то чекали лиха.
На Святвечір шанували хрещених батьків. Хрещеники приносили вечерю – кутю, пироги. За це їх обдаровували солодощами. Ця традиція характерніша для Центральної України та Полісся.
На відміну від Святвечора, на Різдво дозволялися м'ясні й молочні страви. Та свято славилося не тільки багатим столом. Всі виглядали колядників. Чому?
– Колядники – медіатори між світом живих і померлих. Вірили, що душі залітали через вікна. Тому колядники ставали спочатку під вікнами – це межовий простір у фольклорі. Потім їх запрошували до хати й пригощали солодощами, пампушками, цукерками, яблуками, горішками, давали дрібні монети.
На Західній Україні починали співати колядки 6 січня, на Святвечір. Удома за столом – родинна коляда. В інших регіонах колядували на Різдво.
Колядники об'єднувалися й обирали ватажка – "березу". Заходили в усі хати. Якщо когось минали, то для господарів це вважалося поганим знаком.
Для кожного в домі виконували персональну колядку. Могли вшанувати й відсутнього члена родини. Тексти деяких колядок – ще з дохристиянськими мотивами. Іван Франко і фольклорист Володимир Гнатюк називали колядками різдвяні пісні світського змісту, колядами – церковно-релігійні твори.
Утікай, кутя, з покуття, а ти, узвар, іди на базар
Колядувати можна було до Стрітення – 15 лютого. Однак у більшості регіонів 19 січня відбувалося символічне прощання з колядою. При цьому промовляли: "Утікай, кутя, з покуття, а ти, узвар, іди на базар, а ви, пироги, – на торги, а ти, дідух, – на теплий дух, щоб покинути кожух". На Гуцульщині стріляли з рушниць і грали на трембітах.
Під час Другої світової співали колядки про Українську повстанську армію. Чи часто історичні події впливали на традиції?
– Фольклор швидко реагував на всі суспільно-політичні зміни. Дослідники наголошували, що за фольклорними текстами можна прочитати історію народу. Літописи дають сухі факти. Народні пісні, казки, легенди, перекази й колядки допомагають зрозуміти, як проживали люди історичні події. У таких текстах відбивається знакове для суспільства.
На Західній Україні популярні були варіанти колядки "Сумний святий вечір". Її знали майже в кожній родині на Галичині, про висилку людей у Сибір. Майдан і російсько-українська війна на Донбасі актуалізували повстанські колядки 1940–1950-х.
Яку роль у святкуванні Різдва грав вертеп?
– Вертепна драма виникла в Україні у XVII столітті в середовищі братчиків Києво-Могилянської академії. Актори за допомогою ляльок у вертепній скрині ставили релігійні та світські п'єси. "Сцена" мала два поверхи. Перший символізував землю, другий – небесний світ. На першому грали побутову сценку, на другому – різдвяну драму.
Вороги України боялися вертепу. У селі Дорогів на Івано-Франківщині 1947-го вертепників розстріляли енкаведисти. За рік історія повторилася в селі Мальчиці на Львівщині. Колядники хотіли привітати з Різдвом односельчан. Їх побачили службовці НКВД і почали стріляти. Кілька учасників гурту загинули, багато отримали поранення.
Однак традиція виявилася сильнішою. Уцілілі не зламалися. Деякі з них дочекалися розпаду Радянського Союзу. Традиційна культура робить народ сильнішим, допомагає здолати будь-якого ворога.
Головним сюжетом у вертепі було народження Ісуса Христа. Вистави також мали здатність реагувати на виклики часу. Під час Революції гідності бачила вертепи, що стосувалися тодішньої ситуації. Пандемія коронавірусу спричинила появу нових постановок.
Сьогодні вертепники зрідка носять скриньки, найчастіше – це ряджені персонажі. Явище більше поширене на Західній Україні.
Чи можна вважати продовженням Різдвяного вертепу водіння Меланки й кози 13 січня?
– В обох випадках маємо ряджених, які надівають маски та розігрують сценки. Однак у вертепній драмі додається ще й релігійний складник.
Найчастіше в Меланку вбирали парубка. Одягали в полатану спідницю, стару хустку, мастили обличчя сажею, щоки – буряком або калиною, в руки давали куделю. Меланка приказувала: "Пустіть до хати – погріти п'яти" або "Пустіть до груби – погріти зуби". Гурт жартував і забавлявся.
Пустіть до хати – погріти п'яти
Разом із Меланкою водили "козу" – уособлення міфу про божество, яке помирає і воскресає. "Козу" найчастіше втілював хлопець у вивернутому кожуху. Прилаштовували роги, чіпляли на обличчя маску з дерева чи паперу.
Розігрували смерть "кози", потім її оживляли. Це символізувало оновлення життя, початок нового року. Маланкування досі поширене в селах Прикарпаття, Буковини та Східного Поділля. Ці традиції живі, до пандемії проводили фестивалі.
Прикро, коли учасники дійств женуться за модою. Виходить невдало, коли надівають кокошники, як у артистки Полякової, чи починають горлати естрадні пісні.
Яким бачите майбутнє українських звичаїв?
– Тішить, що багато людей прагнуть дізнатися про традиції, втілюють їх разом із дітьми, беруть участь у майстер-класах із виготовлення різдвяних павуків, дідуха, приготування куті.
Зараз майже все можна купити – готову кутю, вареники чи пампухи. Однак тоді смак і відчуття свята інші. Традиція є тоді, коли вона жива. Може оновлюватися, проте помірковано, з повагою до минулого.
На основі традицій маємо об'єднуватися, ділитися одне з одним. Коли працювала в музеї у Львові, то часто приїжджали переселенці з Донбасу. Дивувалися багатству української культури. Такою не кожен народ може похвалитися. Маємо берегти її.
Коментарі