Середа, 16 жовтня 2013 16:07

На нейлоні DuPont заробила мільярди

27 жовтня 1938 року на Всесвітній виставці в Нью-Йорку віце-президент хімічного концерну DuPont Чарльз Стайн оголосив про винайдення нейлону – матеріалу, що має "міцність сталі й тонкість павутини". Перед входом до павільйону фірми встановили 12-метровий манекен у нейлонових панчохах. "Носити панчохи з шовку, а не з нейлону – це все одно, що віддати перевагу коню перед автомобілем" – стверджували рекламні агенти. Жінкам безкоштовно роздавали презентаційні зразки. Переконували, що створення нового матеріалу не менш важливе для людства, ніж винахід двигуна внутрішнього згорання, радіо або телефону.

Винайшов нейлон хімік ­компанії DuPont 41-річний Воллес ­Каротерс. На розробку штучного волокна – "матеріалу майбутнього" – він витратив майже 12 років. Нарешті в лютому 1937-го запатентував адіпамід полігексаметилену. Простішу назву "нейлон" склав від назв міст: ny – Нью-Йорк (New York) і lon – Лондон (London). Нейлон справді зробив прорив у текстильній галузі. Панчохи з нього, на відміну від шовкових, добре зберігали форму й не витягувалися на колінах і п'ятах, не сповзали й не морщилися, а гладенько і щільно облягали ноги.

Через рік, 24 жовтня 1939-го, в одному з універмагів Вілмінгтона, штат Делавер, нейлонові панчохи вперше надійшли у продаж. Невелику партію одразу ж розкупили. Мине трохи більше півроку, і в Нью-Йорку за один лише день продадуть п'ять мільйонів пар цих панчіх. Вони коштували вдвічі дорожче за шовкові: $1,15–1,35, однак в американських містах почалася істерія. Навколо універмагів виставляли поліцейські пости. Вони стримували юрби жінок, які рвалися до прилавків. Газети друкували фотографії, на яких американки, купивши панчохи, одразу розривали упаковку й одягали обновку прямо на вулиці. Багатьох торговців ловили на шахрайстві: замість нейлонових панчіх вони продавали шовкові "підробки". Компанія DuPont заробила мільярди доларів: тільки за перший рік продали 64 млн пар "нейлонок".

У грудні 1941-го США вступили у війну й нейлон оголосили матеріалом стратегічного значення. Із нього почали шити парашути, тенти для вантажівок, військове обмундирування, похідні рюкзаки. Американка на картки могла купити шість пар нейлонових панчіх на рік. Аби зберегти їх якнайдовше, улітку панчіх не носили, а покривали ноги фарбою світло-коричневого кольору. Її почала випускати косметична компанія Max Factor. У перукарнях з'явилася послуга: ноги розмальовували "під панчохи" – наносили шов, п'яту й навіть дірки та штопання.

Знову доступними "нейлонки" стають із 1948-го. А за 10 років створюють перші панчохи без заднього шва.

Перша мікрохвильовка коштувала 10 000 доларів

25 жовтня 1955 року в американському місті Менсфілд, штат Огайо, працівники Tappan Company вперше продемонстрували мікрохвильову піч. У ній яєчню можна було приготувати за 22 с, а біфштекс – за 90.

Можливість готувати й підігрівати їжу за допомогою мікрохвиль відкрили випадково. На початку 1940-х інженер-самоук Персі Спенсер із компанії Raytheon стояв перед магнетроном – генератором високочастотних електромагнітних хвиль – для радарних установок. Помітив, що плитка шоколаду з арахісом у його кишені почала танути. Спенсер підніс до магнетрона кукурудзу: невдовзі по всій кімнаті почав розлітатися поп-корн. Наступного разу провів експеримент з яйцем. Від мікрохвиль воно швидко зашипіло. Колега Спенсера вирішив роздивитися процес зблизька. Тільки-но підійшов, яйце вибухнуло йому в обличчя.

– Якщо так швидко можна приготувати яйце, чому не спробувати іншу їжу? – запитав Спенсер.

Він сконструював металевий ящик з отвором, крізь який подавалися б мікрохвилі. Покладена всередину контейнера їжа дуже швидко ставала гарячою.

Навесні 1946-го Спенсер і з колегою Ролі Хенсоном взялися за проект Speedy Weenie – "швидка сосиска". Виготовили мікрохвильову піч розміром із холодильник і вартістю близько $5тис. – понад $44 тис. на сьогоднішні гроші. Пристрій не зацікавив ані приватних користувачів, ані рестораторів. 1952-го компанія Raytheon звернулася до Tappan із проханням вдосконалити мікрохвильовку і зменшити її розміри. Вдалося зробили пристрій завширшки 61 см. Він коштував $1200 – $10 200 за теперішнім курсом.

22 жовтня 1936-го в німецькому місті Штутгарт почалося тестування трьох експериментальних міні-автомобілів моделі V3 – прототипу Volkswagen "жук". Їх зібрав 53-річний австрійський конструктор-самоук Фердінанд Порше, колишній працівник компанії Daimler-Benz. До роботи він приступив на початку 1934-го за дорученням Адольфа Гітлера. Той під час зустрічі з конструктором у берлінському готелі "Кайзергоф" особисто накидав у блокнот Порше ескізи авто. Гітлер хотів отримати "народний автомобіль", що вміщав би сім'ю з трьома дітьми. Окрім того, вирізнявся швидкістю до 100 км/год, надійністю і коштував не дорожче 990 рейхсмарок – ціни мотоцикла. Середній тижневий заробіток у Німеччині тоді станови 32 рейхсмарки. Параметрів, заданих Гітлером, Порше дотримався. Утім, багато деталей скопіював із чеської "Татри". Тож невдовзі після випуску першої дослідної партії автомобілів V3 – від слова Versuch – дослідний – вибухнув скандал. Чеське патентне відомство подало судовий позов проти Німецького трудового фронту, що курирував виробництво автівок Фердінанда Порше. Однак справа застряла в Гаазькому трибуналі, а після захоплення Німеччиною Чехословаччини – заглухла. 1938-го з'явився остаточний варіант Volkswagen V3, який американська New York Times за "вуса" на кузові назвала "жуком". Налагодити його масове виробництво завадила Друга світова війна. Воно почалося по її завершенні. Volkswagen "жук" став найпопулярнішою машиною 1950–1970-х

23 жовтня 1953 року, через два з невеликим місяці після випробування першої у світі водневої бомби, її "батько", 32-річний Андрій Сахаров обраний дійсним членом АН СРСР. Три місяці до того він став доктором фізико-математичних наук, а тепер оминув "сходинку" члена-кореспондента. Кандидатуру Сахарова підтримали наукові керівники ядерної програми Ігор ­Курчатов, Юлій Харитон і Яків Зельдович. У відгуку про наукову діяльність Сахарова написали, що він "є надзвичайно обдарованим фізиком-теоретиком і водночас чудовим винахід­ником".

26 жовтня 1861 року німець Філіпп Райс перед Франкфуртським фізичним товариством продемонстрував винахід, що назвав "телефоном". Пристрій міг передавати музичні тони і людський голос. Першими словами, які передав Райс за допомогою свого пристрою, були: "Кінь не їсть салату з огірків". Цю фразу винахідник використав навмисно, щоб переконатися: слухач почув усі слова, а не здогадався за смислом.

26 жовтня 1863 року в "Таверні вільних мулярів" на Квін-стріт у центрі Лондона представники 11 столичних клубів започаткували Асоціацію – першу у світі вузько­спеціальну футбольну спілку. Джентльмени, що прийшли до масонської корчми, виробили звід із 13 правил, близьких до сучасних. Поза законом опинилися підніжки й удари по ногах. Та найголовніше – гравцям на полі заборонили переносити м'яч руками. Не мали права цього робити й голкіпери – це їм дозволять через вісім років, лише в межах воротарського майданчика. Воротами служили два ввіткнутих у землю киї без поперечини. Свисток у судді з'явився 1878 року – доти арбітр або калатав дзвоником або кричав що є сили.

Зараз ви читаєте новину «На нейлоні DuPont заробила мільярди». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 793
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути