Зельман Ваксман виїхав до США, щоби вступити до університету
"Батько хотів, щоб я залишився або в Прилуці, або у Вінниці. Одружився і успадкував його майно", – пише у книжці "Моє життя з мікробами" біохімік Зельман Ваксман. Улітку 1910 року він закінчив гімназію в Одесі і мав визначитися, чим далі займатися.
Зельман хоче здобути вищу освіту. В Російській імперії євреїв приймають до університетів лише зі срібною чи золотою медаллю. Відзнак у нього немає. Тому розглядає варіанти навчання за кордоном. З Європи доведеться повернутися, а він цього не хоче. Називає Російську імперію "тюрмою народів". Тому вирішує їхати до США.
Вже 20 років там живе його дядько Чарльз Куций, який став професором філософії Колумбійського університету. Його родич Генрі Куций створив "співдружність учених", яка підтримувала обдарованих емігрантів-євреїв. Зельман розраховує на їхню підтримку. Роздає свою бібліотеку знайомим і з трьома друзями сідає на потяг до німецького кордону.
Оселяється на фермі двоюрідної сестри Малки та її чоловіка Менделя Корнблатта у Нью-Джерсі. Допомагає по господарству і вчить англійську. За два роки в журналі публікує статтю "Як я вирощую курчат". Отримує гонорар – $10.
Робота на фермі викликає бажання досліджувати властивості землі, щоб отримувати вищі врожаї і захищати тварин від хвороб.
"Поряд із землею вирішив шукати відповіді на численні питання про циклічність життя в природі, які поставали переді мною", – пише у спогадах.
Сестра радить відвідати містечко Нью-Браунсвік неподалік Нью-Йорка, де розташовується Рутгерський університет. Зельман стає студентом. Вивчає ґрунтові мікроорганізми. Працює на сільськогосподарській експериментальній станції й отримує громадянство США.
"Вона стала провідником і стимулом його досягнень. Їхнє віддане партнерство залишалось стійким і збагатило решту їхнього життя", – писав біохімік Роллін Гочкіс про Дебору – дружину Зельмана Ваксмана.
Дебора Митник теж родом із Нової Прилуки – тепер село в Липовецькому районі на Вінниччині. Її брат Пейсі дружив із Зельманом. Вони разом приїхали до США. За рік запросили Дебору. Дівчина працювала в Нью-Йорку прибиральницею і віддавала заробіток братові. Ваксман кохав її ще зі школи. Коли дізнався про її переїзд у США, почав навідуватися до Митників. 1916-го одружуються.
Одразу після весілля подружжя вирушає у мандрівку до Каліфорнії. Зельман заходить до тамтешнього університету в Берклі і подає документи на вступ. Отримує стипендію для досліджень. Захищає звання доктора філософії і повертається до Рутгерського університету.
– Мама співала в католицькому хорі в Нью-Йорку і любила влаштовувати вдома музичні вечори. На них приходили вчені, дипломати, художники, музиканти, – розповідав Байрон Ваксман, син ученого, який народився 1919 року. – Батьки відвідували театр. Але у тата було "жерстяне вухо", тому на виставах і концертах він часто засинав. Зате вдома, в саду серед квітів і дерев – оживав. Якось зізнався, що садівництво – його улюблене заняття. А найприємніше відчуття – коли береш у руки жменю землі. Ця звичка, говорив він, з'явилася в Прилуці.
Щонеділі Зельман Ваксман збирає знайомих для гри в бридж. Багато часу проводить із сином Байроном: гуляють околицями, читає йому книжки французькою. Пізніше винаймає репетитора з німецької мови.
"У липневі дні 1924 року до залізничної станції Козятин прибув поїзд із Варшави. Серед пасажирів були незвичайні люди – двоє середнього віку респектабельних американців", – описує приїзд Зельмана Ваксмана та його дружини на батьківщину дослідник Олександр Роговий.
Вихідці з Нової Прилуки вирішили навідатися в рідні краї під час мандрівки Європою. З Козятина рушають до містечка. Але потім завертають до Вінниці на ночівлю.
"Ми взяли старовинний гарний візок, який тягнула конячина. Доїхали до готелю в центрі міста. Було темно, і накрапав дощ. Залізні підкови коней вибивали характерні звуки по бруківці вулиць. Це було місто, де народились і жили мої батько і дід, – пише Ваксман у спогадах. – Тут я провів багато днів моєї юності. Нарешті ми прибули до готелю. Частково розбиті сходи, бліде освітлення, і двері не зачиняються. Повсюди бідність. Нас провели до кімнати, гірше якої ми не зустрічали упродовж усієї мандрівки. Два ліжка зі специфічними матрацами і без постелі. Ми попросили подушки і ковдри, але їх не вистачало. Було дуже холодно. Після серйозної розмови з нічним клерком нам таки принесли дві ковдри. Але ще одного набору постільної білизни не знайшлось у всьому готелі. Тут не було їжі й навіть гарячої води аби зробити чаю. Ми були голодні й тремтіли від холоду. Але так втомились, що швидко заснули".
У Вінниці подружжя проводить наступний день. Зранку оглядають місто. Потім приймають у готелі родичів. Ті сперечаються, хто забере гостей до себе ночувати.
"Ми пройшли до сусідньої вулиці. По дорозі зустрічали все більше знайомих і нарешті прибули до будинку одного з моїх колишніх вчителів, який оженився на кузині Бобілі, – згадує Зельман Ваксман. – Залишок дня провели, зустрічаючи мешканців Прилуки, які жили або гостювали у Вінниці. Весь день пройшов у сум'ятті. Кожен хотів розповісти власну історію нещасть".
"Величезну катастрофу пережили тут. Це найбільший експеримент у житті людства. Важко передавати побачене впродовж останніх кількох днів, – пише Зельман Ваксман у щоденнику 30 липня 1924-го. – Життя втратило будь-яку цінність. Люди одягнуті в лахміття, мешкають у напівзруйнованих будинках і їдять м'ясо раз на тиждень. Я бачив це в містечку, де народився і виріс. Тут милі мені люди живуть у страшних злиднях. Перше враження було, ніби я пройшов через кладовище з кількома живими привидами, які бродили серед руїн".
Ваксмани повертаються до Європи, а звідти прямують в Америку.
Востаннє навідують Прилуку через п'ять років – із сином Байроном.
66 нагород і 22 почесних звання від світових наукових установ отримав Зельман Ваксман.
Був кавалером орденів Командорського почесного легіону Франції, Південного Хреста Бразилії,
Зірки Сходу сонця Японії. Головною нагородою називав Нобелівську премію, яку отримав 1952 року. Тоді ж його занесли до списку 100 найвидатніших діячів людства
"Хоча ми й були кілька разів у Радянській республіці, нам не вдалося відвідати Вінницю. Я понад 10 років, як у відставку пішов. У нас один син, який тепер професор у Єльському університеті, і двоє внуків. Я радий знати, що в тебе троє успішних доньок. Скільки ще євреїв залишилось у Вінниці? Адже це місто, де народилися мої батько, дід та прадід. Колись я був там. Наші містечка знищені підлими німцями", – пише Зельман Ваксман у жовтні 1968 року двоюрідній сестрі Мілці Койфман у Вінницю
"Приношу глибоку вдячність вам за винахід стрептоміцину, який урятував мою 8-місячну доньку від смерті. Коли вона захворіла на туберкульозний менінгіт,
лікар сказав: "Єдина надія залишається на новий препарат". Донька приймала стрептоміцин протягом п'яти місяців і зараз повернулася додому. Надсилаю вам її фотографію разом зі словами глибокої вдячності", – писала 8 квітня 1952 року в листі до Зельмана Ваксмана кореянка Хонг Коо
Ввів у вжиток термін "антибіотик"
1888, 20 липня – у родині Янкеля та Фраді Ваксманів у містечку Нова Прилука – тепер Липовецький район на Вінниччині, народився син Зельман. Батько орендував і обробляв земельну ділянку, а мати утримувала галантерейну крамницю. У 5 років сина відправляють до єврейської школи – хедеру. Йому винаймають репетиторів із Вінниці. Вивчає географію, історію, математику, російську, французьку та німецьку мови.
1897 – у Ваксманів хворіє на дифтерію 2-річна донька Мішхи. Дістати ліки не мають можливості, дівчинка помирає. Пізніше Зельман згадує, що тоді він вирішив присвятити життя порятунку людей від хвороб. Наступного року починає навчатись у школі у Вінниці. Але йому не вдається скласти екзамени до гімназії в Житомирі. Отримав незадовільну оцінку, бо не зміг назвати річку, яка тече через Берлін.
"Вінниця, де я провів частину 1907–1908 років, мала особливу інтелектуальну атмосферу, – пише у книжці "Моє життя з мікробами". – Я знайшов дуже теплу, сприятливу атмосферу серед молоді. Вона, як і я, намагалася зруйнувати провінційність життя. Всі групувались для нового світу і нових ідей. У цій компанії я знайшов більші перспективи, чим у моєму маленькому містечку".
1909 – вступає до Одеської гімназії №5. За рік повертається додому і вирішує емігрувати до США. Живе у двоюрідної сестри на фермі у Нью-Джерсі. 1911-го вступає в агрономічний коледж при Рутгерському університеті. Наукову кар'єру розпочинає проектом із вивчення грибів і ґрунтів. Здобуває ступінь доктора філософії.
1916 – одружується з Деборою Митник. Через три роки народжується син – Байрон. Зельман Ваксман викладає в Рутгерському університеті і досліджує мікроби у ґрунтах. Дебора співає в хорі та веде домашнє господарство. 1924-го і 1929 року подружжя на кілька днів навідується до Нової Прилуки.
1931 – стає завідувачем відділу Океанографічного університету. Обстежує торф'яні болота в Америці, Європі та Палестині. 1932‑го Американська асоціація з боротьби з туберкульозом просить Ваксмана дослідити процес руйнування палички туберкульозу в ґрунті.
1941 – вводить у вжиток термін "антибіотик". Стає президентом Товариства американських мікробіологів. На присвяченій туберкульозу конференції заявляє про початок "ери антибіотиків". Через два роки дослідницька група Ваксмана відкриває стрептоміцин, яким починають лікувати туберкульоз. Спільно з асистентом Альбертом Шатцем подає заявку на патент про відкриття стрептоміцину. Потім колега судиться за право бути першовідкривачем препарату. Шатц отримує 3% від прибутків. Цим збагачується, але має серед науковців репутацію скнари. Не може знайти роботу в США і їде до Південної Америки.
1949 – створює й очолює Інститут мікробіології при Рутгерському університеті.
1952 – отримує Нобелівську премію з фізіології й медицини "за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу".
1973, 16 серпня – Зельман Ваксман помирає. Похований на кладовищі в місті Вудс-Гоуп у штаті Массачусетс. На надгробку написано: "Із землі прибуде ваше спасіння", що символізує відкриття стрептоміцину завдяки дослідженням ґрунтових мікробів. Наступного року поряд поховали дружину Дебору. Їхній син Байрон став імунологом. Приїжджав до Нової Прилуки 2003 року.
4 
35413
Коментарі