Ексклюзиви
Вівторок, 15 червня 2021 10:13

"Із п'яти мільйонів у полон здалися три. Не хотіли воювати за радянську владу"

Одесити хвалили життя під румунською окупацією

Одеса – портове багатонаціональне місто, з давніми міжнародними зв'язками. Які настрої були в ньому на початку Другої світової війни 1939‑го?

– Одеса була звичайним радянським містом. Зачищеним від усього минулого. Початок Другої світової сприймали в рамках радянської пропаганди. Газети писали, що ми пішли визвольним походом до українців на Галичину і Волинь, виганяти польських панів. Люди схвалювали це. Так само, як і анексію Бессарабії за 35 кілометрів від Одеси 1940 року.

  Олександр БАБІЧ, 50 років, історик, екскурсовод. Народився 25 січня 1971‑го в селі Лиса Гора Первомайського району на Миколаївщині. Батько – слюсар цукрового заводу, мати – бухгалтерка. Жили у Первомайську. Закінчив історичний факультет Одеського університету. Після армії працював у пожежній охороні в Одесі. Перевівся у правоохоронні органи. Здобув юридичну освіту в Одеському університеті внутрішніх справ. Вийшов на пенсію підполковником. З 2005‑го писав історичні проєкти на замовлення телеканалів ”Інтер” та ”1+1”. Серед них ”Країна. Історія українських земель”. З актором Богданом Ступкою зробив 100 серій анімаційних роликів циклу ”Історія України”. Створював сценарії для російських ТВЦ і ”Первого канала”. 2010‑го звинуватили у ”нерозумінні глибини їхньої великої історії” і відмовилися від співпраці. Закінчив філію Київського інституту туризму в Одесі за спеціальністю ”екскурсовод”. Створив туристичну агенцію ”Тудой-Сюдой”. Живе в Одесі, досліджує й упорядковує масові поховання жертв репресій 1937–1938 років. Видав два путівники, чотири книжки про історію підпілля та окупації міста під час Другої світової війни. Аспірант Чернівецького університету, готується до захисту дисертації про життя Одеси в 1941–1944 роках. Захоплюється подорожами на яхтах. Під парусом здійснив перехід через Атлантичний океан з Африки до Південної Америки. Любить смажену картоплю, вареники з вишнями і борщ. Одружений. Старший син навчається на ­економіста в Чехії, 8‑річні доньки- двійнята – школярки
Олександр БАБІЧ, 50 років, історик, екскурсовод. Народився 25 січня 1971‑го в селі Лиса Гора Первомайського району на Миколаївщині. Батько – слюсар цукрового заводу, мати – бухгалтерка. Жили у Первомайську. Закінчив історичний факультет Одеського університету. Після армії працював у пожежній охороні в Одесі. Перевівся у правоохоронні органи. Здобув юридичну освіту в Одеському університеті внутрішніх справ. Вийшов на пенсію підполковником. З 2005‑го писав історичні проєкти на замовлення телеканалів ”Інтер” та ”1+1”. Серед них ”Країна. Історія українських земель”. З актором Богданом Ступкою зробив 100 серій анімаційних роликів циклу ”Історія України”. Створював сценарії для російських ТВЦ і ”Первого канала”. 2010‑го звинуватили у ”нерозумінні глибини їхньої великої історії” і відмовилися від співпраці. Закінчив філію Київського інституту туризму в Одесі за спеціальністю ”екскурсовод”. Створив туристичну агенцію ”Тудой-Сюдой”. Живе в Одесі, досліджує й упорядковує масові поховання жертв репресій 1937–1938 років. Видав два путівники, чотири книжки про історію підпілля та окупації міста під час Другої світової війни. Аспірант Чернівецького університету, готується до захисту дисертації про життя Одеси в 1941–1944 роках. Захоплюється подорожами на яхтах. Під парусом здійснив перехід через Атлантичний океан з Африки до Південної Америки. Любить смажену картоплю, вареники з вишнями і борщ. Одружений. Старший син навчається на ­економіста в Чехії, 8‑річні доньки- двійнята – школярки

Як на початку радянсько-німецької війни позначилися репресії 1937–1938 років?

– Радянська система була монолітом, за 20 років застрахала людей. Якщо на початку 1930‑х серед репресованих були білогвардійці чи петлюрівці, то у 1937–1938 роках – робітники, слюсарі, вантажники порту. Відбирали "куркулів" або представників певної національності – поляків чи німців.

Це була фабрика страху. І насамперед боялися ті, хто залишався на волі. Розуміли, що завтра прийдуть по них. Плодилися сексоти.

Страх поширився і на армію. 1941‑го вона була залякана й погано підготовлена. Із п'яти мільйонів за пів року в полон здалися три. Не хотіли воювати за ту владу.

Що давала близькість союзника Гітлера – Румунії?

– Це потім сформується гітлерівська коаліція – Німеччина, Італія, Японія. Та союзники – Радянський Союз, США, Велика Британія, Франція. А спершу Радянський Союз був партнером нацистської Німеччини. Восени 1940‑го Гітлер і Молотов вели переговори щодо територій Великої Британії. Тоді ж СРСР планував рух на Балкани, щоб зробити Чорне море внутрішнім озером. І йти на Близький Схід.

Боялися ті, хто залишався на волі

У цих домовленостях Союзу захотілося ще Бессарабію. Гітлер просив румунів підкоритися. Попри те, що Плоєшти були для Німеччини єдиним джерелом нафти. Румуни охоче вступили у війну на боці Берліна. 22 червня 1941‑го в них з'явився шанс повернути своє і заволодіти територією до Південного Бугу.

Оборону Одеси 1941‑го називають однією з найгероїчніших сторінок війни. За рахунок чого вдавалося триматися?

– На початку війни Червона армія скрізь відступає, Вермахт суне по 100–150 кілометрів за день. А на півдні відбуваються аномальні події. Дунай у нижній течії – це потужна й широка річка. Форсувати її складно. Тут воюють не німці з найкращим озброєнням, підготовкою і мотивацією. А румунські війська зі слабкою технікою та вишколом.

Радянському війську вдається триматися місяць по державному кордону. І навіть захопити два румунські містечка. Це єдине місце, де на початку липня 1941‑го спромоглися зайти на територію ворога. Та німці допомогли союзникам, і Червона армія відступила до Дністра. Там проходив старий кордон. На Тираспільському оборонному районі протрималися два тижні й відійшли до Одеси.

Місяць одесити не виїжджали. Вони вірили: радянська влада швидко відіб'є віроломний наступ, як писали в газетах. Лише коли стало чути залпи, почали евакуйовуватися. 22 липня на місто впали перші бомби. Далі бомбили по п'ять-шість разів на день.

Гітлер і Молотов вели переговори стосовно територій Великої Британії

8 серпня місто оточили. Німці пішли на схід, а Одесу залишили 4‑й румунській армії. 73 дні тривала оборона. Евакуюватися можна було лише морем – у Крим, на Кавказ, у Маріуполь.

В Одесі 22 червня 1941‑го жили 604 тисячі людей. За місяць стало майже 750, бо додалися біженці із заходу та війська. 60–80 тисяч одеситів протягом двох хвиль мобілізації відправили на фронт на північ. 350 тисяч евакуювалися.

У Одесі стояли кораблі Чорноморського флоту. Наскільки впливовою була ця сила в регіоні?

– Туреччина не пустила німецьких суден до Чорного моря. Радянський флот був у кілька разів потужнішим за румунський. Керував ним адмірал Пилип Октябрський, який вважав своїм завданням зберегти кораблі. Тому діяв мало. Офіцери й особовий склад підготовлені були погано.

Та без підтримки флоту Одеса не протрималася б так довго. Судна ночами вивозили поранених і цінності. Назад доставляли солдатів і боєприпаси. Забезпечували батарейну підтримку. Кораблі ставали навпроти потрібної ділянки суходолу і відправляли коригувальників на берег. Румунські артилеристи мусили напрацьовувати нові методи боротьби. Німці пізніше брали в них уроки ведення таких дуелей.

Ветерани підходили до Октябрського і казали: "Ви – сука, а не адмірал"

Під час оборони Севастополя зенітками із суден відбивали авіанальоти. Великокаліберні гармати били по ворогу на відстань до 35 кілометрів. Мали 203‑й і 180‑й калібри, які розносили все вщент.

Евакуація Севастополя стала найбільшою трагедією. Після війни ветерани підходили до Октябрського і казали: "Ви – сука, а не адмірал. Кинули нас". На початку липня 1942‑го там залишалися майже 100 тисяч військових. Перед тим 250 днів тривала оборона міста. Захисники мусили відійти на мис Херсонес. Їм пообіцяли подати кораблі, але не зробили цього.

Автор: Галузевий державний архів СБУ
  Румунський офіцер фотографується з одеситками в парку імені Тараса Шевченка, літо 1943 року. В ньому розташовувався Центральний стадіон. Під час окупації проходив чемпіонат Одеси з футболу за участі дев’яти команд. Грали також товариські матчі з румунами
Румунський офіцер фотографується з одеситками в парку імені Тараса Шевченка, літо 1943 року. В ньому розташовувався Центральний стадіон. Під час окупації проходив чемпіонат Одеси з футболу за участі дев’яти команд. Грали також товариські матчі з румунами

У радянські часи багато уваги приділяли дослідженню катакомб. Яку роль ці підземні ходи відіграли в житті окупованої Одеси?

– Під містом 2,5 тисячі кілометрів катакомб – це найбільший штучний підземний лабіринт у світі. Там добували вапнякові блоки. Одеса була Дубаями ХІХ століття – мали шалені гроші з експорту хліба та завдяки статусу вільного порту. Вкладали в будівництво, тому каміння потребували багато.

1941-го в місті сформували п'ять підпільних груп спротиву. Найбільша – під керівництвом Володимира Молодцова-Бадаєва з Москви, складалася з підземної частини у 29 осіб і ще пів сотні в місті. Більше було не потрібно. Бо на кожного необхідно по 300 кілограмів їжі, якої бракувало. Непросто знайти безпечний район дислокації. Для освітлення треба кілька бочок гасу. Коли багато людей сходять у туалет в катакомбах, вони стануть непридатними для життя.

Розстріляли за канібалізм

Ці загони протрималися три-чотири місяці. Більшість загинули через зраду. Румуни блокували катакомби. А люди їм допомагали. Бо для них партизан – це зло. Прийде, зробить диверсію і втече. А карають цивільних. Також забирає залишки їжі, бо він зі зброєю.

Румуни наказали знайти всі виходи з катакомб. Якщо десь у дворі помічали незаявлений, розстрілювали мешканців. Люди кликали поліцаїв – у нас якась дірка, замуруйте, замінуйте чи поставте вартового. Партизани опинялися в пастці. Окупанти писали у звітах, що групу розстріляли за канібалізм. Є світлина, де зазначено: "Партизани смажать м'ясо свого командира". На інших – "Діжки, в яких партизани солили побратимів", "Пляшки з натопленим людським жиром".

За два тижні до звільнення Одеси 10 квітня 1944 року в катакомби спустилося до півтори тисячі людей, зокрема жінок і дітей, щоб пересидіти бомбардування і бої.

Чи діяло українське підпілля?

– Румуни арештували групу Організації українських націоналістів за агітаційну роботу. Та коли побачили, що доведеться залишати Одесу, почали співпрацювати з ОУН. Ті пішли на контакт.

В ОУН під псевдо "Бальзак" діяв поет і мовознавець з Одеси Святослав Караванський. Його з товаришами в Румунії влаштували в диверсійну школу. Навчали шифруванню та радіосправі. На парашуті у складі диверсійної оунівської групи скинули в серпні 1944 року під Одесу. Мали вести підривну роботу проти радянської влади. Їх викрили і більшість розстріляли. Караванського заслали в Сибір. Там уклав найбільший словник українських рим. Коли вийшов на волю, став дисидентом. Знову засудили (всього провів у радянських таборах 31 рік. – Країна). У листопаді 1979‑го емігрував до США.

В Одесі жили понад 100 тисяч євреїв. Як до них ставилася румунська адміністрація?

– Третина мешканців Одеси – євреї. 1941‑го частину евакуювали із заводами. Організовано їх не вивозили. Лише якщо мали цінність для радянської влади – чинов­ники, партійні функціонери. Це при тому, що в Європі вже були гетто й антисемітська риторика нацистів.

Євреї повернулися в рідні домівки, а там усе розтягнули сусіди

Румуни 16 жовтня 1941‑го взяли місто під контроль. Були агресивні через тривалий опір. Кілька днів місто здригалося від розстрілів і грабежів. Потім шукали втікачів із Бессарабії – їх окупанти вважали своїми. Далі почали реєструвати євреїв. Збирали в одеській тюрмі, організували десяток гетто в покинутих школах і фабриках.

22 жовтня стався потужний вибух у будівлі румунської комендатури й командування 10‑ї дивізії. Це було колишнє управління НКВС. Радянські сапери встановили там радіофугас ще до відступу. Постраждали 133 людини. З'явився наказ стратити за кожного загиблого солдата 100 місцевих, за офіцера – 200. Крайніми роблять євреїв. Наступного дня вішають майже 5 тисяч.

Тоді ж їхню колону погнали на порохові склади. Завели у приміщення, облили бензином і підпалили. За добу знищили 23 тисячі євреїв та до 800 військовополонених. Потім ще 5 тисяч розстріляли в селі Дальник. На цьому зупинилися, навіть розпустили зібраних у гетто. Люди повернулися в рідні домівки, а там усе розтягнули сусіди.

2 січня 1942‑го виходить наказ про переселення євреїв до району Слобідка. Щодня звідти їде потяг із тисячею людей. Завозять до Березівки – за 90 кілометрів на північ від Одеси. Пішки йдуть ще кілометрів 15 – до Богданівки, Акмечетки й Доманівки. Заганяють в корівники і свинарники, часто без даху, з дірками в стінах. Там гола земля. Немає колючого дроту і вишок навколо. Люди настільки виснажені, що за тиждень-два помирають. У Богданівці починається тиф. Щоб не поширився селами, вбивають 25 тисяч.

Розстрільні команди складалися із тамтешніх німців, які мали свої колонії ще з XVIII століття. Охоче страчували, бо забирали одяг, коштовності. До початку березня 1942‑го в Одесі загинули 126 тисяч євреїв.

Автор: Галузевий державний архів СБУ
  Румунські солдати стоять на вулиці Одеси, листопад 1941-го. Війська союзника Німеччини окупували місто 16 жовтня того року. Залишили – 10 квітня 1944-го. Туди увійшли бійці радянського 3-го Українського фронту
Румунські солдати стоять на вулиці Одеси, листопад 1941-го. Війська союзника Німеччини окупували місто 16 жовтня того року. Залишили – 10 квітня 1944-го. Туди увійшли бійці радянського 3-го Українського фронту

Яким було життя Одеси в період румунської окупації?

– Навіть зараз можна почути від старих одеситів: "За румунів було гарно". Я завжди питаю: кому? Євреям? Ромам, яких теж знищили? Тим, хто намагався показати свою прорадянськість?

Перша зима видалася важка. Електрики й води не було. Люди вішалися.

Але пізніше справді їли більше, пили краще, танцювали веселіше, ніж до війни. Зону окупації підрумунську Трансністрію – територію між Південним Бугом і Дністром – вважали майбутньою частиною Румунії. Мала адаптуватися й увійти до її складу. В місто повертають вільну економічну ініціативу, дають кредити на розвиток бізнесу. Цього в Радянському Союзі бути не могло. Відкриваються магазини й салони, селяни везуть свою продукцію в міста. В Одесі працюють 15 кінотеатрів, 11 театрів, цирк, влаштовують бої боксерів і конкурси краси на пляжах.

Влаштовують бої боксерів і конкурси краси на пляжах

Журналіст російської газети, що виходила в Берліні, Микола Февр у спогадах описав переїзд із Миколаєва до Одеси: "Їхали вздовж моря. Під час зупинки в Коблевому поїв смачних пиріжків". Вони й зараз там є. Таке враження, що ті бабки із пиріжками споконвіку стоять. У місті Февр здивувався, що на клумбах квіти росли. Бо скрізь по захоплених німцями землях кожен клаптик ґрунту засаджували їстівним – огірками, картоплею.

У міській першості з футболу грають дев'ять команд, дві літають на змагання в Бухарест. Проводять баскетбольну й тенісну першості. Але можна було йти вулицею і поряд з афішею побачити повішену людину.

Зараз ви читаєте новину «"Із п'яти мільйонів у полон здалися три. Не хотіли воювати за радянську владу"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 269
Голосування Що найбільше об’єднує українців?
  • Мова й історія
  • Спротив агресії Росії
  • Нелюбов до політиків
  • Віра у краще майбутнє
  • Патріотизм
  • Невдоволеність дійсністю
  • Спільні зусилля у подоланні проблем
  • Радість від перемог
  • Інше (пишіть у коментарях)
Переглянути