Джакомо Пуччіні у своєму кабінеті мав тільки одне фото – портрет Соломії Крушельницької

4

Джакомо Пуччіні у своєму кабінеті мав тільки одне фото – портрет Соломії Крушельницької. Василь Стефаник нею любувався, Федір Шаляпін – захоплювався. А вийшла заміж співачка за італійського адвоката Чезаре Річчоні й пережила його на 14 років

"Її не можна не любити, як не можна не любити ­весну," – сказав про оперну співачку Соломію Крушельницьку один шанувальник. Уперше її руки й серця попросили, коли була зовсім юна. Батько семінариста Зенона Гутковського приятелював з її батьком – священиком у подільському селі на нинішній Тернопільщині Амвросієм Крушельницьким. Соломія співала в церковному хорі, виступала в аматорському театрі. Високий, красивий молодий чоловік сподобався дівчині, тож погодилась на пропозицію. Та наречений майже не приділяв їй уваги, до маєтку Крушельницьких навідувався рідко. А одного разу обмовився:

– Як вийдеш заміж, Соломіє, станеш господинею, тоді не буде часу співати. Жінка не повинна займатися музикою, а тим більше виступати в театрі. Це не підходить для неї.

Гутковського дратували її постійні розмови про композиторів і артистів.

– Волію шопу, ніж Шопена, – пожартував якось.

Шопа – сільська повітка для дров. І постійно наголошував, що цирк для нього цікавіший за оперу.

Уже була призначена дата весілля, і гостям розіслали друковані запрошення, батьки готували придане. Коли Зенон поцікавився у Соломії, які обручки купувати, та коротко відповіла:

– Ніяких.

Наречений образився і поїхав геть. Згодом надіслав листа: "Я бачу, що Соломія до мене неприхильна, а отже, справу закінчено". Того дня вона плакала від радості.

Минуло кілька років – і Крушельницька стала зіркою оперної сцени. Перед кожним виступом отримувала від партнерів по сцені листівку з побажанням: "Доброго дня, Лорелеє!" або Ізольдо, Маргарито, Брунґільдо – залежно чию партію виконувала того дня. Ці листівки зберігала у величенькій скрині, що стояла при вході до вітальні.

Після вистав найвідданіші шанувальники прими іноді розпрягали коней з її карети і самі везли співачку від театру до дому. Багачі просили її руки і серця, обіцяючи подарувати власний оперний театр у будь-якому місці планети. Італійський композитор Джакомо Пуччіні мав у своєму кабінеті лише одне фото – портрет Соломії.

Я з тобою ані разу за руку не взявся,

я тобою, як зорею, з землі любувався, –

писав про неї Василь Стефаник.

– За англійською термінологією, це був стопроцентний джентльмен, – казала про Федора Шаляпіна. – Елегантно одягнений, стриманий, запобігливо чемний – це нечувана риса серед співаків, самозакоханих і обмежених мужчин. Те, що я знала про Шаляпіна, анітрохи не в'язалося з його поведінкою під час наших прогулянок і розмов. Він поводився невимушено, його настрої чергувалися – то він видавався неподатливим, то занадто поступливим. У його вдачі приваблювала мене якась здорова сила і стихійність, хист переходити з теми на тему так само легко, як на сцені з низьких нот до високих".

Вони познайомилися 1907-го. Спів Шаляпіна в міланському театрі La Scala так вразив Крушельницьку, що того ж вечора надіслала йому букет мімоз і коротку записку українською мовою. А вдосвіта отримала величезний букет троянд із пропозицією: "Хочу співати з вами".

За кілька годин Шаляпін приїхав до готелю, де жила прима, у кареті, запряженій парою білих коней. 2 год. каталися околицями Мілана. Про спів Федір Михайлович навіть не згадував. Зате кілька разів натякнув, що завтра має їхати до Парижа. Наступного дня прогулянку повторили. Потім ще, і ще раз.

– До Парижа я не поїхав через те, що ваше товариство мені дорожче, – пояснив. – Мої імпресаріо мусять слухати мене, а не я їх.

Знайомі радили Крушельницькій утриматися від спілкування із Шаляпіним. Мовляв, весь вільний час він проводить у товаристві різних жінок. Крушельницька його напряму про це запитала.

– А що робити в чужому місті? – відмахнувся співак. – Але знайомство з вами – це щось інше. Перед вами я можу розкрити всі подряпинки свого серця.

Після того не бачилися два тижні. Шаляпін повернувся так само несподівано, як і зник. Повів Крушельницьку до ресторану. Розпитував про її знайомство з Пуччіні, жартома наспівував уривки з арій Мефістофеля і Дон Кіхота.

– Невже ви не можете повірити, що вами захоплюються не тільки як артисткою, але й як жінкою? – запитав.

Наступного дня Соломія Крушельницька надіслала ­Федору Шаляпіну листа, що від'їжджає на гастролі до ­Буенос-Айреса.

З на чотири роки старшим адвокатом Чезаре Річчоні вона познайомилася в суді. 1906-го Крушельницька мала співати в Неаполі, як трапилося чергове виверження Везувію. Щоб добратися до театру, де мав бути виступ, потрібно було проїхати засипану вулканічним попелом ділянку. Соломія Крушельницька відмовилася – випари могли погано вплинути на її голос. Театр подав на співачку до суду – бо ж квитки були розпродані заздалегідь. Завдяки Річчоні вона виграла процес. ­Знайомство з адвокатом-аристократом і шанувальником музики закінчилося шлюбом. Вони обвінчалися в ­Буенос-Айресі. Пара була заможною, однак весілля 19 липня 1910 року святкували скромно: короткий сніданок у готелі "Плаза" та менш як десяток гостей – найближчих друзів.

Подружжя оселилося в італійському курортному містечку Віареджо. Там Крушельницька ще раніше купила віллу, яку назвала "Саломеа". "Триповерхова вілла тітки стояла на самому побережжі Тірренського моря, до заходу сонця фронтом, – згадувала її племінниця Одарка Бандрівська. – На партері знаходилися вітальня, кабінет з бібліотекою вуйка Чезаре Річчоні, їдальня і кухня. З їдальні був вихід до городця з квітами і мармуровим столом, при якому літом вечеряють. На першому поверсі була велика кімната з фортепіано і нотною бібліотекою. На стінах картини, портрети тітки пензля видатних італійських художників і фотографії. З великого балкону ми щоденно милувалися красою заходу сонця та морем. Тут же знаходилася спальня тітки Соломії з невеликим балконом, лазничка (ванна кімната. – "Країна") і спальня вуйка Чезаре".

– Соломія не мала дітей, тому дуже любила племінників, – розповідає її внучата небога 73-річна Марта Стернюк. Вона живе у Буенос-Айресі, столиці Аргентини. Минулого місяця на кілька днів приїздила до Львова. – Моя бабця Емілія – наймолодша сестра Соломії Крушельницької, а мій тато – її племінник. Він часто гостював у неї у Віареджіо. Запам'ятав її як дуже дисцип­ліновану жінку. Вілла була на березі моря, щодня ходили купатися. Одного ранку тато прийшов на сніданок в халаті, щоб одразу йти до моря. Соломія натякнула: "Богданчику, ми почекаємо, щоб ти переодягнувся". ­Іншим разом тато спізнився на обід. Наступного ранку побачив біля ліжка подарунок від Соломії – наручний годинник.

У серпні 1939-го рік тому овдовіла Крушельницька приїхала до родичів. Подалися відпочивати в Карпати. А 1 вересня Німеччина напала на Польщу, до якої тоді входила Західна Україна. Вибухнула Друга світова ­війна.

– Як почалася війна, ми виїхали до Кракова, – продов­жує Марта Стернюк. – Соломія ж лишилася тут. А потім прийшли "червоні визволителі", і виїхати вже було нереально. Відтоді жодних звісток про неї ми не мали. Надсилали телеграми з оплаченою відповіддю – безрезультатно. 1947 року ми оселилися в Аргентині. Тут жила Жозефіна Кано де П'яцціні, скорочено Неґрітта, донька власника театру, в якому виступала Соломія. Вони дуже товаришували, тож Неґрітта радо прийняла нас. Розповідала, що в молодості на кожні вакації їздила до Європи. Подорожували з Соломією. Часто зупинялася в Віареджо. Передала нам гуцульський топірець, який їй колись презентувала Соломія.

Коли Західну Україну було приєднано до СРСР, нова влада націоналізувала будинок співачки у Львові на вулиці Крашевського, теперішня Крушельницької. Залишили їй кілька кімнат. Жила там із сестрою Ганною. Під час окупації Галичини вермахтом заробляла приватними уроками співу. Потім знову прийшла Червона армія. ­Викладати далі в консерваторії могла, тільки прийнявши радянське громадянство. Отримала його ­після того, як переписала віллу в Віареджо на користь держави. Маєток продали, власниці віддали невелику частину вторгованого.

Соломія Крушельницька доживала віку у квартирі колись свого будинку, викладала у консерваторії. Узимку там не опалювалося – мусила переносити заняття додому. У характеристиці на неї, що її 1948-го директор консерваторії подав до обкому партії, зокрема, писалося: "Колишня знаменитість. У громадському житті консерваторії жодної участі не бере. Як педагог втратила необхідний для викладача рівень. Як вихователь – аполітична. Бажане переведення на пенсію". В обкомі останнього побажання до уваги не взяли. Може, зважили, що "колишня знаменитість". Звання професора Соломія Крушельницька отримала за місяць до смерті

31 запис голосу Соломії Крушельницької на грамплатівки було здійснено за її життя. Фонозаписи зроблені у Варшаві, Мілані й Чикаго

×