Ексклюзиви
Четвер, 09 вересня 2021 09:41

"Були на вершині слави. Та на них швидко вилили холодної води"

Козаки зупинили під Хотином 300-тисячне військо Османської імперії

2 вересня 1621 року почалася активна фаза Хотинської війни між Річчю Посполитою та Османською імперією.

Які позиції займали ці держави на континенті?

– Річ Посполита грала ключову роль у Центрально-Східній Європі й була осердям тогочасної геополітичної рівноваги. Досягла сприятливого розкладу сил за рахунок українських земель у її складі. Не давала Московії шансів на першість у регіоні.

Не давала Московії шансів на першість у регіоні

Османська імперія хотіла домінувати в Європі. Намагалася розширити свою присутність на Балканах. Хотинську війну вела з прицілом на гегемонію турків у Європі.

У цьому протистоянні переплелися інтереси найвпливовіших гравців на континенті – Австрійської імперії Габсбурґів і Франції. Вони 1618-го розпочали Тридцятирічну війну.

Збройне протистояння Стамбула й Варшави відповідало інтересам Франції. Річ Посполита була традиційним союзником Австрійської імперії, ослаблення поляків задовольняло Париж.

Відень потребував перемоги Речі Посполитої та ослаб­лення османської присутності на Балканах, яка підривала потуги в боротьбі із Францією. Тож від результатів Хотинської війни залежав результат Тридцятирічної війни в Європі.

  Віктор БРЕХУНЕНКО, 55 років, історик. Народився 7 листопада 1965-го в місті Долинська тепер Кропивницького району. Батько був агроном, мати – бухгалтерка. Закінчив історичний факультет та аспірантуру Дніпропетровського державного університету. Очолює відділ актової археографії в Інституті української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського. Доктор історичних наук. Досліджує історію ранньомодерної України та Східної Європи, козацтво, українсько-російські відносини. Автор понад 100 наукових праць. Зокрема книжок ”Московська експансія і Переяславська рада 1654 року”, ”Козаки на степовому кордоні Європи. Типологія козацьких спільнот XVI – першої половини XVII ст.”, ”Східна брама Європи. Козацька Україна середини XVII–XVIII ст.”, ”Дивна то і несказанна мужність…”: Козаки у Хотинській війні 1621 року”, ”Війна за свідомість: Російські міфи про Україну та її минуле”, ”Україна й українці. Ім’я як поле битви”. Співавтор проєктів науково-популярної літератури з історії: ”Про Україну з гонором і гумором”, ”Геноцид українців”, ”Друга світова. Український вимір”. У шлюбі. Дружина працює бухгалтеркою. Має доньку-студентку. Подорожує. Захоплюється футболом, із 1975 року вболіває за київське ”Динамо”. Подобаються пісні Володимира Івасюка. Любить переглядати фільми про Джеймса Бонда з Шоном Коннері в головній ролі. Живе в Ірпені поблизу Києва
Віктор БРЕХУНЕНКО, 55 років, історик. Народився 7 листопада 1965-го в місті Долинська тепер Кропивницького району. Батько був агроном, мати – бухгалтерка. Закінчив історичний факультет та аспірантуру Дніпропетровського державного університету. Очолює відділ актової археографії в Інституті української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського. Доктор історичних наук. Досліджує історію ранньомодерної України та Східної Європи, козацтво, українсько-російські відносини. Автор понад 100 наукових праць. Зокрема книжок ”Московська експансія і Переяславська рада 1654 року”, ”Козаки на степовому кордоні Європи. Типологія козацьких спільнот XVI – першої половини XVII ст.”, ”Східна брама Європи. Козацька Україна середини XVII–XVIII ст.”, ”Дивна то і несказанна мужність…”: Козаки у Хотинській війні 1621 року”, ”Війна за свідомість: Російські міфи про Україну та її минуле”, ”Україна й українці. Ім’я як поле битви”. Співавтор проєктів науково-популярної літератури з історії: ”Про Україну з гонором і гумором”, ”Геноцид українців”, ”Друга світова. Український вимір”. У шлюбі. Дружина працює бухгалтеркою. Має доньку-студентку. Подорожує. Захоплюється футболом, із 1975 року вболіває за київське ”Динамо”. Подобаються пісні Володимира Івасюка. Любить переглядати фільми про Джеймса Бонда з Шоном Коннері в головній ролі. Живе в Ірпені поблизу Києва

Які цілі ставили турки та поляки?

– Османська імперія переймалася тим, щоб паралізувати зусилля українців заволодіти Північним Причорномор'ям. Відповідно, впливом Речі Посполитої в регіоні. Стамбул намагався створити так звану ідеальну ситуацію – щоб Чорне море всі сприймали як "турецьке озеро, й щоб туди ніхто не міг заходити без дозволу султана".

Фортеці на північному узбережжі та у Криму контролювали османи, а татари й ногайці, за задумом, повинні були не давали нікому з північних сусідів просуватися до узбережжя. Як тільки рівновага порушувалась, Османська імперія реагувала війнами.

Важливим вузлом суперечностей були придунайські князівства – Молдова, Валахія, Трансільванія (територія нинішньої Румунії. – Країна). Султан прагнув контролювати їх, щоб унеможливити перехід під зверхність Австрії чи Речі Посполитої.

У 1612–1619 роках Варшава втрутилася в молдовські і трансільванські справи. Тоді ж запорожці здійснили низку морських походів, які остаточно зруйнували міф про "турецьке озеро". Дошкуляли навіть Стамбулу. Туреччина захотіла поставити Річ Посполиту на місце.

Та мусила захищатися. Амбіцій вести наступальні дії Варшава не мала.

За рік до битви під Хотином відбувся бій під Цецорою, який виграла Османська імперія. Загинув коронний гетьман Станіслав Жолкевський, багато польської шляхти потрапило в полон. Король звернувся по допомогу до всіх монархів Європи, але не отримав. Чому?

– Основна причина – втягнутість у Тридцятирічну війну. У ті часи все робилося повільно – досягалися домовленості, збиралося військо. За рік підтягнути союзників було неможливо.

Сподіватися Варшава могла тільки на козаків. Вони могли виставити до 40 тисяч шабель. Козацтво не раз засвідчувало свою незамінність. Із тактичних міркувань козаки під Цецору не пішли, і там Річ Посполита зазнала поразки. Восени 1620-го Варшава почала схиляти запорожців до участі в майбутній битві.

Грав на настроях натовпу. Такі кандидати й сьогодні перемагають на виборах

Особливо активно король Сигізмунд ІІІ це робив навесні 1621-го, коли османське військо вирушило в дорогу. Відправляв посланців на Запоріжжя з листами, закликав якомога більше чайок вивести в море, навіть іти під Стамбул. Козаки ж за участь у війні вимагали задоволення загально­українських і власних, станових, вимог.

Але ж військо Петра Сагайдачного допомогло здійснити вдалий похід на Москву 1618-го. І тоді король не виконав усіх обіцянок козакам. Чи не це спиняло запорожців?

– Політика Сагайдачного була спрямована на те, щоб постійно утримувати Польщу у війнах із сусідами. Тоді вона мала би потребу в козаках і охочіше йшла би на поступки. Доводячи свою потрібність, гетьман намагався виторгувати права і привілеї. Уникав збройного протистояння з Варшавою, яке козаки програли би. Ставив на еволюційний шлях.

Похід на Москву – один із важелів цих торгів. Так само старшина вирішила використати й Хотинську війну. Перед походом Сагайдачний із козацькою делегацією відвідав Варшаву. Зустрілися з королем Сигізмундом ІІІ. Поставили вимогу визнати щойно відновлену єрусалимським патріархом Феофаном за підтримки козаків повноту структури українського православ'я – висвячених у Києві митрополита і єпископів. Разом із цим – козацькі станові права. Король пообіцяв задовольнити вимоги на найближчому сеймі, але ніякого документа не підписав. Його "лицарському слову" повірили й долучилися до війська Речі Посполитої.

Історики пишуть про небачені на той час розміри війська Османської імперії. Чи давало це перевагу туркам?

– У султана були 120 тисяч кінноти і 30 тисяч піхоти, майже 60 тисяч кримських татар і ногайців. Разом із челяддю й обслугою – до 300 тисяч людей. Це справді багато на той час.

Удвічі менше сил мав у розпорядженні командувач військ Речі Посполитої Ян Ходкевич – до 34 тисяч шляхетської кінноти та піхоти з найманцями, до 25 тисяч челяді та до 45 тисяч козаків. Але в тогочасних війнах перевага не гарантувала перемоги. Велику роль грали рельєф, військова майстерність, співвідношення родів військ.

Автор: vle.lt
  На картині ”Ходкевич біля Хотина” художника Юзефа Брандта відтворена битва військ Речі Посполитої та Османської імперії 1621 року
На картині ”Ходкевич біля Хотина” художника Юзефа Брандта відтворена битва військ Речі Посполитої та Османської імперії 1621 року

25 серпня 1621-го на раді під нинішнім Могилевом-­Подільським на Вінниччині козаки скинули Яцька Бородавку з гетьманства й повернули булаву Петрові Сагайдачному. Про що свідчила короткочасна поява гетьмана Бородавки? За рахунок чого Сагайдачний зміг довго утримувати владу?

– Бородавка – це представник низів. Грав на настроях натовпу. Такі кандидати й сьогодні часто перемагають на виборах. Низи не здатні мислити на перспективу, тим більше опрацьовувати якісь стратегії. Там горували емоції та приземлені інтереси. Скидають із таким же завзяттям, з яким учора давали в руки булаву. Бувало, що під час морського походу могли тричі змінити гетьмана. Сагайдачний і раніше втрачав булаву. Але генеральна лінія залишалася його.

З 1610 року – доба морального й інтелектуального лідерства Сагайдачного в козацькому середовищі. Мав однодумців зі шляхти – Олефіра Голуба, Михайла Дорошенка, Івана Сулиму. Розробив стратегію у відносинах із Варшавою. Дивився вперед. Мав мережу вивідувачів, орієнтувався в міжнародній ситуації.

Його підходи добре показує штурм Кафи у Криму 1616 року. Сагайдачний довідався, що турецька ескадра йтиме через це місто на східне узбережжя Чорного моря для участі у війні з Персією. Козаки вночі підпливли до Кафи під виглядом турецького флоту. Деякі заговорили до охоронців турецькою мовою, й ті відчинили ворота. А далі вже була справа техніки.

Нічні вилазки, розвідка, диверсії та всілякі хитрощі деморалізували ворога

В умовах походу козацького війська під Хотин для Сагайдачного нескладно було створити інтригу і скинути Бородавку. Звинуватили в невдалій розвідці та загибелі козаків.

Королю краще було мати справу з грамотним і досвідченим Сагайдачним, ніж із тимчасовим і нестабільним Бородавкою.

Битва затягнулася до кінця вересня.

– Османи атакували й були впевнені в перемозі. Але театр бойових дій під Хотином не підходив для їхньої тактики. На невеликому полі бою кінноті особливо не було де розвернутися. Тому кількісна перевага нівелювалася.

Козацький табір здавався слабшим, тому турки на ньому зосередили основний удар. Щоб швидко нейтралізувати й узятися за шляхетське військо. Козакам-піхотинцям місцевість була на руку – вони вдало відбивалися й за­вдавали великих втрат.

Їхні нічні вилазки, розвідка, диверсії в таборі ворога та всілякі хитрощі деморалізували османів. Султан Осман ІІ кричав воєначальникам "Приведіть мені смердючого пса Сагайдачного".

Автори щоденників, польські шляхтичі, відзначали великий внесок козаків, особливо – майстерність Сагайдачного. Писали, що він із полковниками брав участь у всіх нарадах. До нього прислухалися і Ян Ходкевич, і королевич Владислав.

  Гравюру ”Гетьман Сагайдачний” опублікували 1622-го в книжці Касіяна Саковича ”Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Сагайдачного”. Того року воєначальник помер від ускладнень після поранення під Хотином. Йому було 40 років. Перед смертю передав булаву товаришу Оліферу Голубу
Гравюру ”Гетьман Сагайдачний” опублікували 1622-го в книжці Касіяна Саковича ”Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Сагайдачного”. Того року воєначальник помер від ускладнень після поранення під Хотином. Йому було 40 років. Перед смертю передав булаву товаришу Оліферу Голубу

Хто й за рахунок чого переміг?

– Наприкінці вересня обидві сторони знесилилися. Почали говорити про поповнення війська Речі Посполитої: 18 вересня король вирушив із підкріпленням із Варшави, а з Дону прямував загін козаків. Під Хотином розпускали фантастичні чутки, що донців от-от надійде майже 20 тисяч.

На той час османи вже не мали такої кількісної переваги, як на початку кампанії, а підкріплення ніде було взяти. Пішли на переговори. Осман ІІ не добився свого й зазнав великих втрат. Тож це була перемога Речі Посполитої.

Папа Римський Григорій XV на честь мужності учасників Хотинської битви запровадив день пам'яті – 10 жовтня. Католицька церква до кінця ХІХ століття відправляла цього дня службу. Чи вшановували героїв тієї війни українці? Якою пам'ятали битву?

– Дивно, але не вшановували. Утім козаки згадували в листах до високопосадовців Речі Посполитої цю битву як одну з найбільших перемог. Та не меншим був внесок козаків у перемоги над Московією.

Як позначилася Хотинська війна на стосунках козаків із кримськими татарами?

– Тло стосунків не змінилося. З одного боку, вони конкурували за простір, з другого – як сусіди були приречені на етнічні, культурні, економічні, військові контакти. Різниця у вірі хоча й була виявом інакшості, але не створювала непрохідних бар'єрів.

Хмельницький змінив підходи до військового протистояння з Варшавою

Козаки легко приймали у своє середовище вихідців із мусульманських сусідів. Так само у Криму чи турецьких фортецях Причорномор'я фіксується чимало запорожців, які перебралися туди.

Хотинська війна стала останньою для Сагайдачного. У квітні 1622-го він помер від ускладнення після поранення руки під Хотином. Як гетьман оцінював результати тієї кампанії?

– Хотин 1621 року став вершиною слави Сагайдачного. Та невдовзі стало зрозуміло, що стратегії гетьмана щодо Варшави зазнали краху. Обіцянок король не виконав. Остаточну риску підвела зустріч козаків із поляками в Києві в січні 1622-го. Вона не розв'язала жодної проблеми. Цей удар зломив гетьмана.

Автор: wikimedia.org
  Портрет Петра Сагайдачного художник Сергій Васильківський написав 1900-го. Сучасник гетьмана шляхтич Яків Собеський писав про українця в ”Діаріушу Хотинського походу”: ”Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям. У битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий. Мало спав і не пиячив. На нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий”
Портрет Петра Сагайдачного художник Сергій Васильківський написав 1900-го. Сучасник гетьмана шляхтич Яків Собеський писав про українця в ”Діаріушу Хотинського походу”: ”Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям. У битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий. Мало спав і не пиячив. На нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий”

Які наслідки Хотинської битви для українських земель?

– Поразка Османської імперії надовго перекреслила її амбітні плани щодо Європи. Турки не змогли розширити свій вплив і на українському напрямку. Зупинилися на тих же позиціях – на Дністрі.

Хотинська війна засвідчила значення козацького війська для Речі Посполитої. Козаки перебували на вершині слави. Та на них швидко вилили холодної води, відмовившись виконувати обіцянки Сигізмунда ІІІ. Варшава не готова була врахувати інтереси козацької верхівки, не кажучи про загальноукраїнські питання.

Козацтво радикалізувалося. Бо стало зрозуміло, що досягти свого вичавлюванням поступок, як це робив Сагайдач­ний, неможливо. Але повстання 1625-го, 1630-го, 1635-го та 1637–1638 років через відсутність у козаків кінноти й хибну військову тактику зазнавали поразки.

Лише Богдан Хмельницький, докорінно змінивши 1648-го підходи до військового протистояння з Варшавою, зумів досягти успіхів. Військово-політичний союз із Кримським ханатом дав козакам добру легку кінноту. Це знецінило перевагу війська Речі Посполитої на полі бою. І дало змогу перемагати Польщу. Хотинську битву можна назвати прелюдією до Української національно-визвольної війни середини XVII століття.

Зараз ви читаєте новину «"Були на вершині слави. Та на них швидко вилили холодної води"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі