Ексклюзиви
Вівторок, 17 березня 2015 15:35

"Боячись розголосу про мою вагітність, "Гомін" неодноразово пропонував мені зробити аборт"

КОХАНКУ ПОЕТА-ПОВСТАНЦЯ МАРКА БОЄСЛАВА ЗАВЕРБУВАЛИ ЧЕКІСТИ

– "ГОМІН" ЗАПРОПОНУВАВ МЕНІ ЗАЛИШИТИСЯ З НИМ. Я не давала йому чіткої відповіді на це питання, але він відтягував мій відхід на декілька днів, після цього ще на декілька. Через деякий час я стала його коханкою і так залишилася з ним, – свідчить 25-річна Ольга Чемерис на допиті в управлінні Міністерства державної безпеки у Станіславській – теперішній Івано-Франківській – області 18 січня 1950-го. – "Гомін" присвятив мені цілий ряд своїх творів, наприклад, вірш "На спомин", поему "Галка" і "В колгоспних путах", останню брошуру "Сталь без іржі". Говорив, що напише ще один твір – драму "Агентка", в якій виправдає мене. Навіть план твору мені розповідав.

В Організацію українських націоналістів уродженка Черкащини потрапила 1943-го. Виконувала обов'язки пропагандистки Галицького районного проводу – із центром у Галичі. Отримала псевдо "Дніпрова". Вийшла заміж за референта служби безпеки організації "Артема". Через кілька місяців чоловік загинув.

Восени 1945-го її бере до себе секретаркою референт друкованих видань осередку пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН Михайло Дяченко – "Гомін". Під псевдонімом Марко Боєслав він пише вірші про повстанське життя. Зав'язується роман, хоч у Дяченка є дружина Марія і малий син Святослав, які живуть у селі Тростянець на Рівненщині. Через рік поневіряння по криївках у "Дніпрової" виявляють туберкульоз. "Гомін" відправляє її лікуватися до своєї родини. В дорогу пакує листи й 12 тис. руб. – середня зарплата в СРСР тоді становить 350 руб. За наступні 1,5 року вони бачаться п'ять разів. Зв'язок забезпечує теща Анастасія Савчук.

  Михайло Дяченко провів у націоналістичному підпіллі вісім років. Говорив: ”Ліс – наш батько, всіх нас прийме”.  Незадовго до загибелі в бою з чекістами на початку 1952-го писав у щоденнику: ”Операції ворога проти нас дають ще більше відчути, які ми сильні для нього, якщо він стільки енергії та засобів витрачає на те, щоб нас позбутися. Коли нас навіть фізично не стане, то залишиться міцна ідея, яка породить нових месників. Ми лиш гордимося тим, що ворог знає, з ким має справу і не ставиться до нас легковажно”. А через два тижні: ”Мир у світі можливий тільки тоді, коли всі народи світу будуть вільні. Всякі дискусії на цю тему з більшовиками – це трата часу і паперу, псування нервів поневолених народів”
Михайло Дяченко провів у націоналістичному підпіллі вісім років. Говорив: ”Ліс – наш батько, всіх нас прийме”. Незадовго до загибелі в бою з чекістами на початку 1952-го писав у щоденнику: ”Операції ворога проти нас дають ще більше відчути, які ми сильні для нього, якщо він стільки енергії та засобів витрачає на те, щоб нас позбутися. Коли нас навіть фізично не стане, то залишиться міцна ідея, яка породить нових месників. Ми лиш гордимося тим, що ворог знає, з ким має справу і не ставиться до нас легковажно”. А через два тижні: ”Мир у світі можливий тільки тоді, коли всі народи світу будуть вільні. Всякі дискусії на цю тему з більшовиками – це трата часу і паперу, псування нервів поневолених народів”

МДБ розпочинає провадження агентурної справи № 304 "Верховинці". Намагаються викрити керівників ОУН, що переховуються у Карпатах. Серед об'єктів "­розробки" – і Михайло Дяченко. Чекісти вербують його зв'язкового, у справі він проходить як агент "Связист". Зі "Связистом" Чемерис бачиться у Львові в березні 1948 року. Той дає їй квиток на потяг до Станіслава. В дорозі жінку затримують.

"НА ДОПРОСАХ ОЛЬГА СНАЧАЛА УТВЕРЖДАЛА О ТОМ, ЧТО ЯВЛЯЕТСЯ ПЕРЕСЕЛЕНКОЙ И НИЧЕГО ОБЩЕГО С ОУНОВСКИМ ПОДПОЛЬЕМ НЕ ИМЕЕТ. Однако после активной работы с ней на вторые сутки созналась в принадлежности к ОУН", – рапортують міністру держбезпеки УРСР Сергію Савченку. Той відповідає: "Вербовка хорошая. Нужно иметь в виду возможность уговорить "Гомина" легализоваться".

"Дніпровій" наказують продовжити підпільну діяльність. Головне завдання – вивести "Гомона" з повинною. Окрім того, має збирати дані про місця перебування керівників ОУН, їхні імена, псевдо, звички, коло знайомих, озброєння. Передавати інформацію у формі записок слід на так званих "мертвих пунктах" (тобто без особистого контакту, лишати в закинутих місцях. – "Країна"). Періодично зустрічатися з чекістами на явочній квартирі у Львові.

У разі відмови погрожують заарештувати матір і двох рідних братів. 19 травня Ольга підписує згоду на співпрацю. Отримує псевдо "Преданная". Машиною її відвозять у Галицький район.

Повернувшись до "Гомона", одразу розповідає йому про затримання. Дяченко якраз написав поему "Сталь без іржі". "Дніпрова" іронічно пропонує перейменувати її на "Сталь з іржею" – має на увазі себе. Йти з повинною той відмовляється. Доповідає керівництву. Жінку допитує керівник Станіславського окружного проводу ОУН Ярослав Янишин – "Шах". Пропонує реабілітуватися, виконавши замах на секретаря Станіславського обкому КПУ (б) Михайла Слоня.

– ЯКЩО Я ВИКОНАЮ ПЛАН, ТО ВСІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОКАЖУ СИЛУ І ПРАВИЛЬНІСТЬ ІДЕЙ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ, – оповідає "Дніпрова" чекістам у 1950-му. – Тим більше, що я, східнячка, вихована при радянській владі, будучи посвяченою в ідеї українського націоналізму, за короткий час пізнала їх і загинула за них. Пропонував, щоб я замінувала себе і під час демонстрації, присвяченої дню жовтневої революції, підірвала біля трибуни чи в будь-якому іншому громадському місці.

Ольга Чемерис відмовляється від теракту. Запевняє, що не виказала слідчим жодної цінної інформації. Просить у "Шаха" дозволу вийти з підпілля. Той категорично проти. Пропонує лишитися в нього працювати друкаркою. Відмовляється, бо знає, що той – "садист і бабій".

Дяченко обіцяє Ользі: захищатиме її до кінця. За потреби проситиме протекції у головного командира УПА Романа Шухевича. Але попереджає – якщо її ще раз затримає МДБ, живою не лишиться. Розуміє, що допити можуть остаточно зламати жінку. Тому переховує її від служби безпеки. Пояснює, що захворіла.

"Гомін" уже вдруге не передав "Дніпрову" другу "737". Пішов із нею кудись на села, десь ховав її, а сам передав свою референтуру "Боді". Як би не було, а вчинив погано. Безпека і надрайонний керівник мають право перевіряти кожного. Інша справа, що йому слід було роз'яснити, що перевірка – це ще не ліквідація. Для чого загострювати відносини? Це – хлоп'яцтво", – пише підпільник на псевдо "306" командиру УПА-Захід Василю Сидору – "Шелесту".

ОЛЬГА – ВАГІТНА. Дяченко відсилає її до своєї довіреної особи Анни Луцької у рідне село Боднарів. Там для неї споруджують підземну криївку. Під час побачення "Гомін" потрапляє у засідку до чекістів. Частина його охоронців втікає, сам Дяченко падає у яму – в нього вивих руки й ноги. Якийсь час лікується у Луцької, поряд із коханкою.

Тим часом керівники ОУН радяться, як покарати Дяченка за недотримання субординації. Врешті-решт "Шелест" вирішує: "Подобається мені Боєслав, нехай далі працює, особливо над своїми віршами. Вони дійсно цінні". Його лише "понижують" – переводять на посаду керівника референтури пропаганди Станіславського окружного проводу ОУН.

– Боячись розголосу про мою вагітність, "Гомін" неодноразово пропонував мені зробити аборт, але я не погоджувалася. Після цього він вирішив залишити мене одну, щоб про народження дитини не знав ніхто з підпілля ОУН, – свідчить Ольга чекістам.

У лютому 1949-го Дяченко з охороною відходить у спеціально облаштовану для нього криївку в так званому "Чорному лісі". З Ольгою Чемерис контактує через довірених осіб. У довколишніх селах МДБ влаштовує облави. Жінка мешкає у селян Бачевських. Кілька днів на горищі, потім – у комірці з дровами. Господар споруджує для неї сховок між стінами, 70 см завширшки. Там 20 травня "Дніпрова" народжує первістка.

Із "Гомоном" бачаться в липні. Проводять разом два тижні. У серпні немовля помирає. Чоловік пропонує Ользі повернутися до лісу або чекати на нього до наступної весни. Ольга обирає другий варіант. На прощання Дяченко лишає їй 3 тис. руб., домовляється про постачання для неї продуктів від селян.

"СООБЩАЕМ, ЧТО АГЕНТ "ПРЕДАННАЯ" НА ОБУСЛОВЛЕННЫХ С НЕЙ ПУНКТАХ СВЯЗИ ДО СЕГО ВРЕМЕНИ НЕ ПОЯВИЛАСЬ И СВЯЗЬ С НЕЙ НЕ УСТАНОВЛЕНА. УМГБ Станиславской области даны указания о принятии активных мер розыска "Преданной" совместно с отделом 2-Н УМГБ Львовской области, располагающими агентурными возможностями", – звітує в МДБ СРСР у березні 1949-го заступник начальника контррозвідки УМДБ УРСР полковник Іван Шорубалка.

Ольгу Чемерис заарештовують у ніч на 1 січня 1950-го. Слідство триває майже рік. Їй інкримінують "зраду батьківщини", "участь у контрреволюційній організації". А ще – "тероризм", бо влітку 1944-го за дорученням "Прометея" намагалася вбити Ганну Максимович, дружину радянського активіста. 29 вересня суддя Військового трибуналу Прикарпатського військового округу зачитує вирок: "Чемерис Ольгу Семеновну по совокупности совершенных ею преступ­лений подвергнуть высшей мере уголовного наказания – расстрелу с конфискацией всего имущества. Вещественные доказательства – изъятое у задержанной оружие – сдать на склад артснабжения, антисоветскую литературу уничтожить". Клопотання про помилування відхилене Президією Верховної Ради СРСР. Через три місяці Ольгу Чемерис розстрілюють у Станіславі.

  Підпільниця Ольга Чемерис зі станіславськими чекістами. На звороті фото підпис: ”На долгую и хорошую память дарю настоящую фотографию своим лучшим друзьям Мише и Степе в знак нашей совместной работы в органах МГБ по борьбе с оуновским подпольем. 19.05.1948. Оля”. Знімок зробили примусово під час затримання Ольги, аби в разі відмови співпрацювати з МДБ передати службі безпеки ОУН. Такий ”компромат” означав би одне – негайну ліквідацію ”зрадниці”
Підпільниця Ольга Чемерис зі станіславськими чекістами. На звороті фото підпис: ”На долгую и хорошую память дарю настоящую фотографию своим лучшим друзьям Мише и Степе в знак нашей совместной работы в органах МГБ по борьбе с оуновским подпольем. 19.05.1948. Оля”. Знімок зробили примусово під час затримання Ольги, аби в разі відмови співпрацювати з МДБ передати службі безпеки ОУН. Такий ”компромат” означав би одне – негайну ліквідацію ”зрадниці”

Після її страти Михайло Дяченко проживе трохи більше року. У його щоденнику за цей період про "Дніпрову" – ні слова. Згадує тільки дружину Марію – на той час вона живе в Дубні з працівником місцевого лісгоспу. "Перед очима спливають картини пережитого минулого, спливають дорогі образи сім'ї, односельчан, друзів і знайомих. Чи побачу їх коли-небудь, чи зможу задушевно поговорити з ними? Дуже важко дочекатися цієї хвилини. Та й чи живі вони всі? Не знаю, де мій дорогий син, моя дружина", – пише Марко Боєслав 3 грудня 1951-го, менш як за два місяці до загибелі.

 

Якби вам туги, туги влить,

В серця, розтерзані судьбою,

Щоб не дала вам ні на мить

Заснути в рабському спокою.

Тієї туги, що пече

Рабів сумління у кайданах,

Що рве до бою гаряче

І лицарям гука: – Осанна!

Ви не зітхали б на печі,

Ніхто не чув би в вас квиління,

Плуги змінили б на мечі,

Цвіла б у славі Україна!

Вірш "Слабодухам" Марко БОЄСЛАВ – справжнє ім'я Михайло Дяченко – написав 29 листопада 1947-го. Опублікований через чотири роки у збірці "Непокірні слова"

"Гомона" розшукували 594 чекісти й солдати

1910, 25 березня – Михайло Дяченко народився у селі Боднарів – тепер це Калуський район Івано-Франківської області. Був четвертою, найменшою дитиною у сім'ї. Мати померла, коли мав 2 роки, у 10-річному віці втратив батька. Вихованням займався старший брат Микола. Закінчив гімназію у Станіславові – теперішній Івано-Франківськ. Правничий факультет Львівського університету покинув на другому році навчання – не мав змоги оплачувати. 1930-го вступив до Організації українських націоналістів. Почав писати вірші. До війни встиг видати збірки "Іскри", "Юні дні" та "Село".

1937, 27 травня – не дозволив вивісити в приміщенні товариства "Просвіта" в Боднарові портрети польських державних діячів. Газета "Народна справа" писала: "Директор молочарні пан Дяченко заявив, що "не членам вступ до домівки читальні заборонений". Але в тій хвилині один "гняздовець-хуліган" ударив його в голову, посипалися дальші удари, і пан Дяченко упав на землю. Бандити кинулися на нього та кричали: "Бий хлопа!" Жінки зчинили крик, церковні дзвони почали бити тривогу. Збіглися люди, прибула й поліція. Декого з просвітян заарештовано". До вересня перебував під арештом у Станіславові.

1938 – знову вступив до Львівського університету, на економічний факультет. Навесні наступного року вдруге заарештований – за підозрою в антидержавній діяльності. Коли у вересні розпочалася Друга світова війна, втік із в'язниці. Працював учителем у селі Волоська Воля – тепер територія Польщі. Тут познайомився з Марією Савчук. "Його інтелігентність, освіченість і гарне виховання притягали до себе сільську молодь, а особливо нас, дівчат. Михайло мав добру душу й веселу вдачу", – згадувала вона у спогадах. Одружилися 23 листопада 1941 року.

1944 – став членом референтури пропаганди Станіславського обласного, а згодом – Карпатського крайового проводу ОУН. Перебуваючи в підпіллі, видав 11 збірок віршів, понад 40 статей, поем, оповідань, які друкували і поширювали серед населення. Редагував журнали "До чину", "Шлях перемоги", "Чорний ліс", іншу пропагандистську літературу. Використовував псевдоніми М.Б., "Гомін", "Славобор", "Б-С2", "Б-333" і Марко Боєслав. 28 серпня 1948 pоку нагороджений Срібним Хрестом Заслуги.

1952, 22 лютого – загинув у бою з МДБ в урочищі Хубена. Для пошуків Дяченка сформували 13 ­оперативно-чекістських груп. До них прикріпили 64 оперативних працівники і 530 офіцерів і солдатів військ МДБ. Операцією керував відряджений із МДБ СРСР полковник Микола Кузнєцов. Чекісти випадково знайшли бункер із відчиненим люком. Криївку оточили. Підпільники відстрілювалися, кидали гранати, палили документи. Коли зрозуміли, що врятуватися не вдасться, наклали на себе руки. 13 березня міністр держбезпеки УРСР Микола Ковальчук доповів першому секретарю ЦК КП (б) У Леоніду Мельнікову та генерал-лейтенантові Василю Рясному у МДБ СРСР про успішну спецоперацію. До записки додав список творів Дяченка.

Зараз ви читаєте новину «"Боячись розголосу про мою вагітність, "Гомін" неодноразово пропонував мені зробити аборт"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 13163
Голосування Чому я не голосуватиму за Юлію Тимошенко на президентських виборах у 2019 році?
  • Вона вже була у владі і показала всі свої можливості
  • Країні треба президент іншої якості
  • На жодних виборах не голосував ні за неї, ні за партію "Батьківщина"
  • Ще не визначився з кандидатом
  • Голосуватиму за Тимошенко
Переглянути
Погода