"Батькові повідомили про мою важку хворобу, але він не допоміг"

У ДИТИНСТВІ ХУДОЖНИК ОЛЕКСАНДР МУРАШКО НАТРАПИВ НА ПОВІШЕНОГО. ВІДТОДІ ЗАЇКАВСЯ

"МРІЯВ: КОЛИ ВИРОСТУ – СТАНУ ВЕЛИКИМ ХУДОЖНИКОМ. АЛЕ БАТЬКО Й СЛУХАТИ ПРО ЦЕ НЕ ХОТІВ. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні", – згадує дитячі роки Олександр Крачковський. Позашлюбний син доньки священика виховується її співмешканцем, іконописцем Олександром Мурашком. 1887 року той отримує замовлення на ґрунтування стін, позолотні роботи й виготовлення церковних меблів у Володимирському соборі в Києві.

Мешкають за 1,5 км від храму – на вул. Малій Житомирській. У двоповерхівці навпроти живе професор історії мистецтв Адріан Прахов. До нього малий Сашко бігає по ескізи меблів.

"Худий, довгий, патлатий, сором'язливий – він швидко проходив у робочу кімнату батька і, відходячи зі згортками в руках, по-хлоп'ячому жваво підморгував мені, – описує син професора Микола Прахов. – Скільки пропонували йому залишитися й випити з нами чашку чаю, Саша Крачковський ніколи не погоджувався. В ці хвилини він конфузився, червонів, якось безпорадно намагався десь сховати свої довгі руки, що вилазили з рукавів подертої куртки, і поспішно, трохи заїкаючись, пояснював, що "дядя" чекає і казав не затримуватися".

 

Сашка віддають у духовне училище. Однокласники висміюють його вимову. Малим він злякався дядька, який прийшов у хату пізно ввечері в той час, коли бабуся читала казку про розбійників і мерців. Іншим разом їхав на коні лісом і натрапив на повішеного. Ноги самогубця вдарили хлопця в обличчя, він знепритомнів. Відтоді заїкався.

"НАВЧАВСЯ Я ПОГАНО. ВАБИЛО ВЖЕ ТОДІ ДО ЗАНЯТЬ МИСТЕЦТВОМ", – ГОВОРИТЬ КРАЧКОВСЬКИЙ. Він часто втікає із занять і крадькома відвідує "Малювальну школу Миколи Мурашка" – рідного брата його опікуна. Це єдиний мистецький заклад у Києві. Його фінансує цукровий магнат Микола Терещенко. Оплачує навчання незаможним талантам. Окрім науки, тут часто влаштовують виставки, вечори й бали. Сашко створює перші картини. 1892-го його "Натюрморт" отримує срібну медаль на конкурсі учнівських малюнків у Петербурзі.

Олександр Мурашко забирає малого з училища й віддає під опіку свого старшого майстра Науменка. Той вчить хлопця "майстерності писати образи". Паралельно Крачковський допомагає у храмі – перемальовує ікони, ґрунтує дошки. В той же час тут працюють художники Віктор Васнецов, Михайло Нестеров, Михайло Врубель. Сашко уважно спостерігає за їхньою роботою. Вишукує мистецьку літературу – потай від опікуна. Зрештою, покидає сім'ю. Тиняється серед вантажників і бурлаків, ночує в майстернях, у соборі, на баржах, на плотах, у кущах, на "зозулиній дачі" – так називають схили Дніпра. І малює.

"ХАРЧУВАВСЯ, ЗВИЧАЙНО, ВПРОГОЛОДЬ, АЛЕ НЕ ЗАСМУЧУВАВСЯ: ВІРИВ У СВОЇ СИЛИ, – ЗГАДУЄ ТОЙ ПЕРІОД. – Застудився на баржах і занедужав. Батькові повідомили про мою важку хворобу, але він не прийшов на допомогу, ні разу мене не навідав. Хотів зламати мою закоренілу впертість і заставити працювати в його майстерні. Ішов мені тоді 16-й рік. Організм був міцний. Я видужав і остаточно вирішив вступати до Академії".

Олександр із кількома своїми етюдами йде до Адріана Прахова. Вперше радо погоджується поснідати в його домі. Просить:

– Мені б трішки грошей. Поживу в селі, підрихтую здоров'я, попрацюю. А восени поїду вступати.

– Скільки ж тобі треба?

– У селі життя дешеве. Думаю, 30 рублів на два місяці або більше вистачить. Якісь фарби та полотно маю.

– Ось для початку, – Прахов дає 50 рублів. – Напишіть із села, якщо не вистачить на два місяці, вишлю на вашу адресу.

Хлопець їздить по селах Київщини й Чернігівщини, малює пейзажі.

 

"ВОСЕНИ САШКО ПРИЇХАВ ІЗ СЕЛА ЗАСМАГЛИЙ, ОЗДОРОВЛЕНИЙ І РАДІСНИЙ, ІЗ ЦІЛОЮ КУПОЮ ЕТЮДІВ, НАПИСАНИХ ВПЕВНЕНІШЕ Й СМІЛИВІШЕ, – ПИШЕ МИКОЛА ПРАХОВ. – ­Молодиці й старі українки в строкатих хустках або скромних очіпках, дівчата з яскравими стрічками й низками різнобарвних, сяючих на сонці коралів, кілька типових чоловічих голів – переважно старих людей. Усі написані колоритно й соковито, малюнок теж став упевненішим. Сашко, показуючи етюди, мабуть, дуже хвилювався. Батько мій був для нього великим авторитетом."

Адріан Прахов вирішує не тільки допомогти Крачковському здійснити мрію про художню освіту, а й примирити його з вітчимом.

– Як тобі не соромно, – дорікає під час гостини в Мурашка. – У тебе такий талановитий син, а ти не даєш розвинутися його таланту. І навіть стидаєшся, невідомо чому, дати йому своє ім'я.

Вони зустрічаються в театрі, на виставі "Розбійники". Коли наприкінці дійства у партері вмикають світло, Сашко поряд бачить опікуна. Той розпитує про здоров'я та плани на майбутнє.

– Заходь якось, – каже на прощання.

Сашко повертається додому. Допомагає Мурашкові розписувати церкву на Подолі. Через рік той дозволяє йому готуватися до вступу в художню академію. А ще одружується з його матір'ю. Адріан Прахов – за свата. Сашко Крачковський бере прізвище вітчима. Відтепер він – Олександр Мурашко. Під цим іменем вступає у Петербурзьку академію мистецтв.

 

"Молода українська Академія мистецтва, що тільки року 1917-го почала своє славне існування і діяльність у сяйві блискучих імен найкращих українських художників, у перших же роках несе невіджаловану втрату двох із найславніших своїх майстрів. Спочатку вбивають Олександра Мурашка, трохи згодом смерть забирає Георгія Нарбута. Але коли трагізм передчасної смерти Нарбута відчула вся Україна і всі культурні елементи на Україні зрозуміли, що Україна втратила з Нарбутом, то глибину і невіджалованість втрати Мурашка в повній мірі Україна відчує тільки в близькому будучому, в будучому, яке доперва тільки закроюється. Втрата Нарбута для українського мистецтва – це втрата нашого "сьогодення", коли не "вчора", втрата Мурашка – це глибока рана на українському мистецтві завтрашнього дня, досвітня зоря якого ще ледве мерехтить сьогодні. Нарбут загинув у розцвіті своєї слави, коли дійшов до верху своїх осягнень, покинувши Україні в спадщину свою мистецьку школу. Мурашка відняли від українського мистецтва, коли його час ще не прийшов. Коли свого справжнього слова він ще, може, не сказав, коли стремління його мистецтва на Україні ще не зрозуміли. Та цей день наближається, він настає, і той, кому дороге українське мистецтво і його доля, з тривогою позирає на вакантне після Мурашка місце і мучиться болючим питанням: хто заступить Мурашка? Хто вкаже нові шляхи українському мистецтву, хто здужає повести його назустріч сяйву нового дня?", – пише мистецтвознавець Дмитро АНТОНОВИЧ у праці "Олександр Мурашко" із серії "Майстри українського мистецтва", виданій 1925 року в Празі. Мурашко загинув 14 червня 1919-го. 23 травня наступного року помер його товариш, графік Георгій Нарбут

Вистрелили в потилицю. Куля роздробила череп

1875, 7 вересня – Олександр Мурашко народився в Києві. Мати – Марія Крачковська, донька священика. Хто був його батьком – достеменно невідомо. Припускають, що Олександр Іванович Мурашко, за якого Марія вийшла заміж у 1890-х. Як наслідок – Мурашко-старший всиновив свого ж сина. Дитячі роки провів у баби, що жила на хуторі поблизу Борзни на Чернігівщині.

1894–1900 – навчається в Петербурзькій академії мистецтв, у майстерні Іллі Рєпіна. Стає найкращим випускником закладу 1900 року. Його дипломна робота "Похорон кошового" отримує золоту медаль, а Мурашко – можливість кілька років подорожувати Європою за рахунок Академії.

"Коли приїхав у Пітер і вступив в Академію, мені за етюди дали перше місце. А як попрацював трохи – вийшла робота на останнє місце, – згадує. – Дуже нервувався, два роки мучився, мав навіть намір кинути Академію і живопис. Але був дуже впертим і вирішив працювати по-своєму, не наслідуючи професора."

1909 – на?Х Міжнародній виставці в Мюнхені картина Мурашка "Карусель" отримує золоту медаль. Її купує Королівська галерея Будапешта. Того ж року Олександр одружується з Маргаритою Крюгер, донькою нотаріуса. Відтоді вона – його улюблена модель. Своїх дітей не мають, беруть на виховання дівчинку Катерину. Через п'ять років  помирає вітчим. Мурашки продають квартиру на вул. Малій Житомирській і купують ділянку на Лук'янівці. Споруджують одноповерховий будинок із мансардою-майстернею. У саду вирощують виноград, горіхи, штамбові троянди різних сортів, доглядають за чотирикутним басейном-фонтаном. Мурашко заохочує друзів селитися на сусідній Багговутівській вулиці, аби створити "колонію" художників.

1909–1912 – викладає у Київському художньому училищі, створеному на базі малювальної школи дядька. Звільняється через конфлікт зі старшими викладачами.

"На той час це вже був відомий, успіваючий художник, – згадує його учень Карпо Трохименко. – Нам, учням художньої школи, імпонувало те, що Мурашко – лауреат закордонної командировки від Академії художеств, і те, що він привіз із собою живі тенденції з живопису Мюнхенської художньої школи. Мурашко був найталановитішим і наймолодшим художником із тих, які викладали у школі".

1913, осінь – у "хмарочосі" Гінзбурга на вул. Інститутській відкриває "Художню студію Олександра Мурашка". Зараз на місці цього будинку – готель "Україна". Через чотири роки, за часів УНР, стає одним із фундаторів Української академії мистецтв. "Київ повинен стати для України тим, чим став для всієї Німеччини Мюнхен – самостійним художнім центром цілого півдня. Тут світло, тут сонце, тут чудової краси природа, тут своя культура", – вважає.

"Організатором Мурашко був блискучим, – згадує його друг, художник Микола Прахов. – За що би не взявся, завжди сам захоплювався і вмів захопити інших ідеєю і прикладом своєї роботи. Говорив яскраво, пристрасно і часом, виступаючи перед широкою аудиторією, переставав заїкатися і вставляв своє коронне словечко "так сказать".

1919, 14 червня – Олександр Мурашко гине в Києві "від рук невідомих бандитів", як повідомляє преса. Разом із дружиною о першій ночі повертався з гостей додому. Біля будинку до них підійшли троє солдатів. Сказали, що Мурашко має піти з ними до суду. Він кинувся втікати. Зачепився піджаком за паркан, його наздогнали й вистрелили в потилицю. Куля розтрощила череп. Тіло знайшли вранці на сусідній вул. Дорогожицькій.

×