"Державою керують три баби – Раїса Горбачова, Алла Пугачова та Катя Личова", – такий анекдот був популярний в СРСР наприкінці 1980-х.
Влітку 1983 року країну відвідала американська школярка Саманта Сміт. Візит мав пропагувати мир між СРСР і США – через війну в Афганістані стосунки між ними погіршилися. Дівчинка побувала в Москві, Ленінграді й піонерському таборі "Артек" у Криму. Спілкувалася телефоном із генеральним секретарем ЦК КПРС Юрієм Андроповим. Після повернення додому написала книжку про свою подорож.
Через два роки Саманта з батьком гинуть в авіакатастрофі. Міжнародна організація Children as the Peacemakers – "Діти як миротворці" – пропонує влаштувати візит у відповідь. У радянській пресі оголошують конкурс на нового "посла миру". Надходить понад 6 тис. заявок. Обирають ученицю московської спецшколи № 4 Катерину Личову, 12 років. Вона добре знає англійську мову, відвідує гурток інтернаціональної дружби. За кордон вирушає у супроводі матері. Везе кілька сотень листів від однолітків.
– Про що говоритимеш з американським президентом? – цікавляться журналісти перед відльотом.
– Якщо я скажу вам про це, йому буде нецікаво.
У США також організовують відбір: дітям пропонують написати оповідання про мир і виконати тематичний танець. Переможниця – Стар Роу із Сан-Франциско – отримує право супроводжувати Катю.
Подорож розпочинається 21 березня 1986 року. Того дня дівчата відвідують школу в Чикаго. Обходять усі класи, разом з іншими дітьми вирішують завдання на уроці математики, обідають в їдальні. Там Катя вперше куштує, за її словами, "бутерброд із дуже смішною назвою – "гарячі собачки" (hot dogs)".
Мандрівка триває два тижні. У Нью-Йорку дівчата зустрічаються з матір'ю Саманти Сміт і піднімаються на найвищий хмарочос. У Вашингтоні відвідують Білий дім, де кілька хвилин спілкуються з президентом Рональдом Рейганом. У Х'юстоні оглядають космічний центр НАСА, а в Лос-Анджелесі – "Діснейленд".
"Біля входу нас зустрів веселий клоун у велетенській рудій перуці, – описує Катерина похід у ресторан "Макдональдз". – Мені одразу здалося, що я потрапила до цирку. Ми зі Стар називали страви, і вони, наче в казці, з'являлися зі спеціальної машинки. Щоправда, назви були для мене новими, тому я сама не знала, що замовляю. Клоун посадив нас за столик, сюди принесли апетитний на вигляд бутерброд, що називався "великий маг", і хрустку картоплю. Смак у "великого мага" виявився дуже незвичним, я його так і не доїла".
На платному каналі Катя з матір'ю дивиться фільм "Роккі-4". За сюжетом, головний герой Роккі зустрічається на рингу з радянським боксером.
– Там немає ані слова правди про Радянський Союз, – каже в інтерв'ю наступного дня Катерина. – Коли радянський боксер убив на рингу спортсмена-негра, я втекла у спальню, впала на ліжко й заплакала. У наших людей навіть не буває таких облич. Мені соромно за дорослих, які зробили цей фільм. Тепер я зрозуміла: ті, хто розпалює ненависть до наших людей, і є найбільшими ворогами Землі.
Личова дорікає американським журналістам, що ті постійно фотографують її за їжею. А ще випитують, чи хотіла б залишитися жити в США. "Як комусь могло на думку спасти, що можна жити не на батьківщині?" – обурюється Катерина.
Її щоденник опублікувала газета "Пионерская правда", наклад якої перевищував 11 млн примірників. 1988-го його видали окремою книжкою – "С миссией мира". На той час Катерина вже жила в Парижі – її мати отримала там президентську стипендію. Повернулася до Москви 2000-го. З журналістами відтоді не спілкувалася.
21 березня 1843 року мало відбутися друге пришестя Ісуса Христа. Дату назвав американський баптистський проповідник Вільям Міллер (1782–1849). Вирахував за старозавітною Книгою пророка Даниїла. Пізніше переніс пришестя на весну 1844-го, ще згодом – на осінь. Послідовники Міллера назвали невиконання пророцтва "великим розчаруванням". Серед них стався розкол. Найбільша група 1860 року створила церкву "Адвентистів сьомого дня", від латинського adventus – "пришестя". Зараз налічує близько 18 млн осіб. В Україні – майже 55 тис. Вони досі вірять у скорий прихід Ісуса.
23 березня 1876-го російський інженер Павло Яблочков (1847–1894) отримав патент на електричну лампочку. Виглядала як скляна куля, всередині – два маленькі вугільні блоки, розділені гіпсовою прокладкою. Перші "свічки Яблочкова" горіли менше 2 годин. Їх можна було "увімкнути" тільки один раз, після відімкнення струму – затухали. Наступного року цими лампами освітлювали головні вулиці Парижа й Лондона.
27 березня 1990 року в Лондоні відкрився Музей Шерлока Холмса, головного героя детективних творів Артура Конан-Дойла (1859–1930). Розташований у зведеному 1815-го будинку на Бейкер-стріт, 221 б – тут начебто жив слідчий. Насправді на час написання творів такої адреси не існувало, її зареєстрували вже після створення музею. Серед експонатів – скрипка Холмса й револьвер його помічника доктора Ватсона. Приміщення обставлене меблями кінця ХІХ ст. Вхідний квиток коштує 15 фунтів стерлінгів – близько 550 грн.
"Дабы отнюдь никто не дерзал Нашего, Царского Величества, верных подданных, Малороссийского народа людей изменниками называть, ибо кто тому преступлению не виновен, тому не достоит за другого такую укоризну терпеть, понеже Малороссийский народ и войско Запорожское служили Нам, Великому Государю, верно и к измене Мазепиной не приставали, а которые были в измене, то восприяли достойную казнь, а прочие изменники и воры Запорожцы, по прелести его Мазепиной из Наших Малороссийских городов с ним выезжали", –
із маніфесту російського царя Петра І (1672–1725) від 22 березня 1710 року
3 
1
Коментарі