– Спорт потрібен нам не тільки для виховання сильних і сміливих людей, а й для загартовування наших громадян, їхньої підготовки, щоб спокійно переносити несправедливі удари долі, – казав рейхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер.
1931 року Міжнародний олімпійський комітет вирішив, що Олімпійські ігри-1936 відбудуться в Берліні. Через два роки до влади в Німеччині прийшли нацисти на чолі з Гітлером. Літні ігри мали пропагувати їхні ідеї у світі. У столиці звели велетенський стадіон, подібний до давньоримської арени. Він вміщав до 100 тис. глядачів. Окрасою споруди були 60-метрові ворота-стовпи, в які мали вбігати учасники марафону.
Багато держав хотіли бойкотувати Ігри через антисемітську політику Гітлера. Керівники Третього рейху мусили пообіцяти, що гості змагань не побачать жодних проявів расової нетерпимості. З вулиць прибрали агітаційні плакати, а в склад збірної Німеччини навіть взяли єврейку – фехтувальницю Гелену Майєр. Берлінці вітали всіх учасників Олімпіади – незалежно від кольору шкіри.
Змагання почалися 1 серпня 1936 року і тривали 16 днів. Німців переконували, що успіх Ігор залежить від кожного – від спортсменів до кондукторів трамваїв. У пресі публікували звернення: "Твоя усмішка засвідчить усьому світу, що ти – щасливий у Новій Німеччині. Твоя ввічливість переконає чужинців у прихильному ставленні Німеччини до всіх. Твоя поведінка буде свідченням німецької культури".
У делегації США було 18 темношкірих атлетів. Героєм змагань став 22-річний Джейсі Оуенс, темношкірий. Він виборов чотири золоті медалі – в бігу на 100 і 200 м, стрибках у довжину та естафеті 4х100 м. У півфіналі змагань зі стрибків Оуенс двічі заступив за лінію. Третій заступ загрожував йому дискваліфікацією. Його конкурент німець Карл Лонґ порадив починати стрибок на півметра раніше лінії, щоб не заступити її. Завдяки цьому американець пройшов у фінал, де переміг. Лонґ посів друге місце. Разом з Оуенсом він зробив коло пошани по стадіону.
Після нагородження чемпіона повинен був привітати лідер країни-господаря змагань. Але Адольф Гітлер залишив стадіон. А потім відмовився приймати й інших переможців. Із початком Другої світової війни Лонґа відправили на фронт, де він загинув
Українці на берлінській Олімпіаді не виступали – держава тоді була поділена між СРСР, Польщею, Чехословаччиною та Румунією. Львівський журнал "Діло" писав після завершення змагань: "Колись і українці стануть до олімпійських змагань як рівні з рівними. Якими осягами могли б ми тоді почванитися? Рівень українського спорту низький, а в міжнародному масштабі – компромітуючий. Берлінські ігрища повинні бути для нас заохотою до інтенсивної праці на полі фізичного виховання. Всіх наших "невдоволених" вони повинні переконати, що фізичне виховання нації під цю пору – найважніша життєва конечність. Німецька олімпійська дружина і німецький олімпійський комітет придбали для своєї держави куди більше слави, як довгі роки політичної пропаганди".
Усі змагання фільмувала режисерка Лені Ріфеншталь. До цього зняла кілька пропагандистських стрічок для Адольфа Гітлера. Через два роки вона завершила роботу над фільмом "Олімпія". "Ігри повернули Німеччину в лоно націй", – писала американська газета The New York Times. А ще через рік почалася Друга світова війна.
"Дехто закликає Сполучені Штати зробити вибір між підтримкою президента Горбачова і підтримкою лідерів по всьому СРСР, які прагнуть до незалежності. Це неправильний вибір. Президент Горбачов добився приголомшливих речей. Мета його політики гласності та перебудови – свобода, демократія й економічна свобода. Американці не підтримуватимуть тих, хто прагне до незалежності для того, щоб змінити тиранію, що нав'язується здалеку, місцевим деспотизмом. Вони не допомагатимуть тим, хто заохочує самогубний націоналізм, що породжується на міжнаціональній ненависті", – заявив президент США 67-річний Джордж Буш під час виступу у Верховній Раді Української РСР 1 серпня 1991 року. Прибув сюди після зустрічі з президентом СРСР Михайлом Горбачовим у Москві. Народний депутат і поет Іван Драч сказав, що Буш був загіпнотизований Горбачовим. А газета The New York Times назвала його промову "котлетою по-київськи".
Україна проголосила незалежність 24 серпня того ж року. США визнали її 25 грудня
1 серпня 1915 року в Дубліні поховали Єремію о'Донована Россу (на фото). Процесія налічувала понад 100 тис. осіб. Росса виступав за незалежність Ірландії від Великої Британії. 1865-го арештований за державну зраду, був змушений виїхати до Нью-Йорка. Звідти керував визвольним рухом. Зокрема організував "динамітну кампанію" – серію вибухів в англійських містах у 1881–1885 роках. Їх влаштовували так, щоб мати якнайбільше розголосу, але обійтися без жертв. Після смерті тіло о'Донована Росси пароплавом привезли на батьківщину. Ірландія стала незалежною 1922-го. Окрім північної частини, яка досі перебуває під контролем Великої Британії.
3 серпня 1546-го в Парижі стратили перекладача і видавця Етьєна Доле, 37 років. Він друкував заборонені церквою твори і викривальні статті про священиків. Найвідомішою роботою став трактат "Про те, як якісно перекладати з однієї мови на іншу" – за ним вчаться перекладачі дотепер. Кілька разів Доле засуджували до страти за єресь. Йому вдавалося випросити милість у короля або втекти з тюрми. Остаточний вирок присудили після перекладу Біблії вільним стилем, який автор назвав "чуттєвим". Етьєна Доле спалили, попіл розвіяли.
4 серпня 1984 року африканська держава Верхня Вольта змінила назву на Буркіна-Фасо. З кінця ХІХ ст. до 1960-го це була французька колонія. Після здобуття незалежності тут мало не щороку вибухали державні перевороти. Нову назву запропонував президент Томас Санкара, 35 років. Із мови мооре місцевого племені мосші вона перекладається як "вітчизна чесних людей". Санкара запровадив політику близькості до людей. Наказав не вішати своїх портретів у кабінетах чиновників. Не користувався кондиціонером – бо він недоступний більшості співвітчизників. Томаса називали "найбіднішим африканським президентом". Через три роки застрелили під час чергового перевороту.
3 
1
Коментарі