Ексклюзиви
Понеділок, 04 листопада 2013 14:44
Ольга Гембік
Ольга Гембік
Ольга Гембік

Теж людина

У баби Валі дочка за кордоном. Вийшла заміж, народила дитя. Із чоловіком живе третій рік, але баба Валя зятя не приймає.

—?У Польщі живе моя Міла, за Ґданськом, — колись казала баба. Потім заплуталася у "показах" і переконувала, що Мілин чоловік — чех.

"Чех" з'явився на Великдень — чорно­окий смаглявий чоловік, а з ним розпашіла Міла зі щоками, наче наливні яблука. Привезли й онука -– кучеряве чорняве дитя, схоже на тата. "Мерхаба!" — привітався зять, при всіх поцілував бабі Валі руки.

—?А чим мені хвалитися? Що в мене зять — турок, у степу козам хвости крутить? — виправдовувалася баба Валя. Сусідки знизували плечима — співчувати Валі, чи ні, не знали.

Валя приймала дочку стримано. До подарунків була байдужа. Із турком трималася прохолодно.

Зять при всіх поцілував бабі Валі руки

—?М'яса нашого не їсть, по-нашому не говорить, турок, — загинала пальці баба Валя. Перелічувала зятеві недоліки.

Після шостої баба бігла додому, по скайпу спілкувалася з онуком. Турецький зять ретельно вимовляв завчену фразу: "Добрий вечір, мамо", люб'язно махав рукою. Баба Валя залишалася незворушною.

Увесь вересень бабу на лавці не видно — гостювала недалеко від Ізміра, на заході Туреччини. Повернулася у новому пальті, хвалилася подарованим годинником. Пригощала сусідок лукумом, детально оповідала, якого кольору дивани у стоматологічному кабінеті зятя.

—?Дочці моїй добре, бо там цивілізація, — ділилася враженнями. — А він теж людина, нічого, що турок.

Зараз ви читаєте новину «Теж людина». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

49

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода