Албанський джек‑пот

Албанці — хлопці прості. Підсідають до нашого столика в ресторанчику на березі моря — чи то Адріатичного, чи Іонічного.

— Десь тут моря і сходяться! — міркують. Біжать до води пробувати море на смак. Те, що солоніше — точно Іонічне. Повертаються замислені — ні з чим порівняти.

В Албанії кожен має "Мерседес", або прагне мати. Або в найближчих планах — його покупка. Хоч і потриманого, але обов'язково з трикутною зіркою на значку. Це рожева мрія на рівні країни. Колись тут були кілька доріг і лише 50 "мерсів" — у партійної верхівки й найповажніших людей краю.

Відколи албанці подалися на заробітки, найперше, на що збирають — новий "мерс". Готові не їсти, не спати. Міро розповідає, як влаштувався у французькому Провансі — удень виконував чоловічу роботу в оселі фермера, уночі працював на складі, вантажив до ранку. О 5:00 звільнявся й мав цілих 2 год. на сон. "Мерседес" таки купив. Розбив його торік на гірській дорозі. Тож знову вирушає на заробітки.

У Ридвана історія ще сумніша — на "Мерседес" не вистачило, витратився на лікування. Тепер має другу мрію — хоче одружитися із заможною європейкою. При нагоді питає, скільки коштує путівка з України. Зі знанням справи оглядає фасад нашого готелю.

— Ви добре заробляєте, — поспішає з висновками.

Про пакетні тури, знижки на чартерні рейси й "гарячі" путівки не чув нічого.

По прильоту в Україну Ридван пише по черзі кожній із нас.

"Сподобалася, сон утратив", — звіряємо його однотипні зізнання. Із кожною просить відеозв'язку.

"Хочу побачити, яка в тебе квартира", — уточнює. Закладаємося, кого ж обере Ридван. Нарешті одній із нас шле листівку із сердечками: "Виходь за мене!" Подруга збрехала, що їздить на мерсі. Миттю зірвала джек-пот.

×