Вони сідають у літак, наперед незадоволені поїздкою. У готелях чимдуж створюють територію своєї батьківщини. Натягають тріскучі майки, де великими церковнослов'янськими на всю спину: "РОССИЯ". На грудях теж контрольний напис. І на кепці він. І навіть на шльопанцях, двічі: Россия. Ще чіпляють георгіївський бант — на сумку, кепку, дитячий візок.

— Я навчився розрізняти росіян і українців на відпочинку, — сказав якось знайомий донецький журналіст під час поїздки до Туреччини.

— Суворі й непривітні, вони щодня носитимуть несвіжу майку, щоб ніхто не сплутав, звідки вони. Але хіба їх сплутаєш? Замість фрази: "Прошу, покладіть мені декілька кульок морозива", вони керують: "Микс!". Де решта просять: "Повторіть, будь ласка", ці суворо кидають: "Ещё!".

Вони примудряються створювати черги там, де їх не мало бути б. "Света, тебе курицу брать? Нет? А я уже взял!" — кричать через весь ресторан. "Беги, там апельсины дают! На всех бери, я очередь уже заняла". Хоча апельсинів на столах завжди вдосталь.

Вони не розслабляються навіть на пляжі. Розмови ліворуч: "Вы из Рязани? Мы — из Самары. Нам тоже не понравилось. Море турецкое холодное. Клубники нет. Солнце ужасное".

Праворуч: "На 15 минут на ужин опоздали, сказали — всё, гуляйте. Интернет медленный. В номере вчера убрать забыли. А вы видели, какие полотенца? Они кошмарные! Сортов рыбы меньше, чем в прошлом году. До самолета бы дотерпеть".

— Зато Крым наш! — потягуються на кошмарному рушнику під жахливим сонцем.

І поруч одразу пожвавлюються Рязань, Самара і Кузьминки. І ще якихось два напівмертвих тіла. Піднімають у повітря пластикові келихи, п'ють "за наш Крым". І плюхаються на лежаки — терпіти "до самолета".

×