Коли "Беркут" бив студентів, ті співали гімн України. У Росії б так не було. У них немає нації, вважає політолог Вадим Карасьов
У якій точці перебуває Україна?
– Усі країни колишнього СРСР вперлися в стіну вичерпаності радянського та пострадянського ресурсу. Їхня економіка занепадає.
Як вийти з цієї стагнації?
– Особливістю пострадянського періоду є так звана дуальна модель розвитку країни: фасад – демократичний, а реальні практики – ні. Це дозволяло існувати за рахунок радянської спадщини, маневрувати між Сходом і Заходом, імітувати демократичні процеси.
22 роки це якось працювало.
– Так. Але за таких умов еліта приречена на дрейф між Конституцією та адміністративним ресурсом. У зовнішній політиці це полягало в дрейфі між Заходом і Росією. Він заміняв зовнішньополітичну стратегію. Ця модель почала руйнуватися з двох причин. По-перше, вичерпується індустріальна пострадянська спадщина, по-друге – економіка не дає приросту. Оскільки у Росії є нафта і газ, то вона може існувати так і далі. А в Україні пострадянський ресурс вичерпався. Бути юридично незалежними і мати статус напівпериферійної економіки глобального ринку стає непродуктивно. Немає приросту. Постав вибір: інтегруватися або програти. Якщо інтегруватися в Європу, то потрібно, щоб адміністративно-корупційні практики звужувалися і їхнє місце займали конституційно-нормативні. В такому разі демократичний пакет, що прижився в Польщі, Чехії, мав бути втілений і в Україні. А адміністративно-корупційний пострадянський мав відійти в минуле. Росія зрозуміла, що без України не відновить імперію і не реалізує проект Путіна з утвердження авторитарних практик. Україна є внутрішнім ресурсом режиму Путіна. Для збереження легітимності йому потрібно: продовжити патерналістські практики задоволення людей певним стандартом життя та більшості суспільства повернути гордість за велику Росію. Її масштаб – це єдиний товар, що можна вигідно продати громадянам. А тут українська асоціація з Європейським Союзом та Зона вільної торгівлі з технічного документа перетворилися на символ шляху України. Вона вже не може балансувати, дрейфувати, блефувати.
Куди йде Україна?
– Ми почали рухатися в бік Європи. Це – символ демократичних, правових, справедливих змін, модернізації. А Митний союз – символ зупинки чи утвердження авторитарно-адміністративних методів політики й управління.
Де наше місце?
– Нафта й газ Арабських Еміратів ідуть на будівництво хмарочосів та проїдання: для своїх підданих – комунізм, а для тих, хто на них працює – капіталізм і соціалізм. А природні ресурси Росії – на створення глобального гравця, спроможного стати третьою потужною силою поряд із Заходом та Китаєм. Піднебесна утверджується за рахунок економічних успіхів і модернізації. Захід – економіки та права, привабливості способу життя. А Путіну потрібен неорадянський союз.
Україна є внутрішнім ресурсом режиму Путіна
Режиму Януковича катастрофічно не вистачає грошей. Захід може дати, але в обмін на реформи. Путін – теж, але за здачу суверенітету, як це зробив Лукашенко з Білоруссю.
Куди зараз схиляється Янукович?
– Те, що у Вільнюсі навіть не підписали якусь порожню декларацію, означає, що наша еліта спокусилася утриманням влади. Вона не проводитиме реформ, бо вони, раніше чи пізніше, приведуть до втрати економічної і політичної влади.
Але в Україні виросло покоління, яке не хоче йти до Росії. Є розуміння, що преференції, які дає Москва – всього-на-всього пігулки. Вони знімають біль, але не лікують. Потрібна операція. Це лякає еліти, що звикли паразитувати на зовнішньому ринку та пострадянській спадщині.
Чи цілісна влада? Де тріщини в ній?
– Янукович став президентом завдяки підтримці олігархічних кланів. Вони вважали: буде політичний режим економічно впливових груп, що колективно вироблятимуть політику, а Янукович – уособлюватиме її. Але кожен український президент з автократичними нахилами з повноваженнями Конституції 1996 року приречений продукувати своїх олігархів. Янукович почав відтісняти тих, хто привів його до влади, й створювати свою групу підтримки. В його оточенні є три партії: перша – сили, друга – миру, третя – тих, хто орієнтується на рух в європейському напрямку. Першу представляють Рада нацбезпеки й оборони, Генпрокуратура, другу – Арбузов, третю – Льовочкін, Фірташ, Ахметов.
Чому вони майже мовчать зараз?
– Підозрюю, що Путін з Януковичем розіграв таку ж комбінацію, як свого часу з Лукашенком. Той одноособово контролював економіку, політику й суспільство Білорусі. Так само Путін розраховував зробити з Януковичем. Але Україна – зовсім інша. Наприклад, у Білорусі немає олігархів, які володіють у тому числі – основними медіа. Крім того, угода про купівлю України за схемою "дешевий газ в обмін на суверенітет" не сприймається більшістю суспільства. У цьому драматизм ситуації, в якій опинився Янукович. По-перше, у нього немає монолітної команди, що б могла виправити становище. По-друге, він за три роки створив потужну силову машину, однак її недостатньо для контролю над суспільством та розгону Майдану. По-третє, далеко не всі у президентському оточенні сприймають поворот Януковича в бік Путіна.
Російські журналісти часто запитують: "Почему у вас получается, а у нас – нет?" Я кажу: не можу уявити, щоб виходили на вулиці за Росію. Коли "Беркут" бив студентів, ті співали гімн України. У Росії б так не було. У них немає нації.
Якою в теперішній ситуації може бути роль олігархів?
– Вони хочуть врятувати Януковича хоча б до 2015 року. Тому що бояться радикального сценарію. От повалиться влада – і хто прийде? Олігархи – за витіснення силовиків з найближчого оточення Януковича. Ті не можуть перемогти Майдан, але й Майдан не може перемогти владу.
Олігархи – за витіснення силовиків із найближчого оточення Януковича
Олігархи хочуть шляхом компромісу, поступок з обох сторін знайти якийсь баланс до 2015 року. Розуміють, що Росія – не той шлях, який їм потрібен. Але сьогодні ситуація патова, і сили приблизно рівні. Тому настає час тих, хто збоку – так званої третьої сили: суспільства, моральних авторитетів, лідерів громадської думки, які можуть посадити всіх за круглий стіл і почати шукати розв'язок. Плавно, через повернення політики в парламент. Олігархи багато вклали в легалізацію своїх капіталів на Заході, у розвиток бренда "Україна" – для них це бізнесовий актив. Якщо політика й економіка стагнуватимуть, втрачатиметься кредитний рейтинг країни. Вона знеціниться як територія, на якій можна заробляти.
Влада може відступити?
– Маємо рівновагу Майдану та силової частини в оточенні президента. Влада наступала – Майдан захистився. Не бачимо в парламенті, що Партія регіонів сиплеться і створюється нова більшість. Зламу поки що немає.
Чому опозиція не працює над переформатуванням парламенту?
– Не знає, як і з ким вести цю роботу. 2004 року державний апарат розколовся між Ющенком, Януковичем та Кучмою. Сьогодні він – під контролем президента. Якщо силовий апарат у нього, то є страх. Хіба є такі, які кажуть: Янукович програв і пора бігти з "Титаніка"? Ще не знають, чи це – "Титанік". В опозиції немає ресурсу для розхитування державного апарату. 2004 року завданням було відстояти Ющенка та вести його в президенти. Для цього був легітимний шлях. Сьогодні його немає.
Яким може бути договір суспільства і президента?
– Після виходу з кризи постане питання – як сформувати європейську модель. Повернення в євразійську вже малореальне. Хіба що заллють кров'ю Майдан, поставлять країну на межу розколу, громадянської війни. Не думаю, що хтось наважиться на таке. Я бачу на Майдані 40-річних чоловіків – злих на владу, сильних духом і тілом. Вони порвуть тих, хто прийде їх знищувати.
Питання в іншому: як змоделювати ситуацію, що виведе Україну на європейський шлях? Варто відмовитися від президентської моделі влади. Глава держави створює своїх олігархів. Це трясе провладний клас, перерозподіляються фінансові потоки, наростають авторитарні тенденції. Треба повернутися до попередньої Конституції. Потрібен президент із незначними повноваженнями. Це має бути моральний авторитет, символ нації. Ним може бути Богдан Гаврилишин чи Мирослав Попович. Це докорінно змінить стилістику політики. Бо зараз у нас – політика не для людей, а для хижаків. Більш-менш нормальна людина там не втримується. Її з'їдають.
Треба, щоб суспільство стало основою держави, влади та політичної системи. У Польщі держава формувалася від суспільства – "Солідарності", громадських рухів. Символом був профспілковий лідер Лех Валенса. У Чехії моральним авторитетом у цій моделі держави і суспільства був Вацлав Гавел. Тепер ці країни – найуспішніші серед пострадянських.
Варто відмовитися від президентської моделі влади. Глава держави створює своїх олігархів
Майдан – це прояв суспільства, яке готове створювати державу на суспільній основі. Нова модель має бути парламентською – із сильним прем'єром, коаліційним урядом. В європейських країнах є три ключові посади в Кабміні: прем'єр, міністри фінансів і закордонних справ. Тоді влада – розконцентрована.
Це можна почати обговорювати і втілювати після 2015 року. Думаю, до того Янукович залишиться президентом. Партії регіонів теж вигідна парламентська модель. Вона може залишити Януковича у грі – він буде її лідером, братиме участь у виборах. "Регіони" здатні мати потужну фракцію.
Як Україна пройде шлях перетворень?
– Рухатиметься європейським шляхом. Уже зрозуміло, що для нас асоціація з Євросоюзом – це не проблема бухгалтерських калькуляцій. Йдеться про цінності й вибір інституційної траєкторії, де влада служить людям, а не навпаки. Владі варто порадіти з цього. Бо може зняти із себе відповідальність за економічні наслідки, що будуть на перших кроках адаптації. Суспільство сказало: ми готові на жертви. Бо це питання стандартів життя і свободи.
Жити добре хочуть усі. Що це означає для українців?
– Це – справедливість і людські права. Жити у пострадянській стагнації та невизначеності стало неможливо. Немає свіжого повітря. Тому в Україні після кризової зими буде європейська весна.
3 
1
Коментарі