21 грудня російська держдума в третьому читанні прийняла "закон Діми Яковлева". за ним американці позбуваються права всиновлювати російських дітей. Ухвалений закон – відповідь на прийнятий раніше конгресом США "акт Магнітського". Згідно з яким до низки російських громадян Штати застосовуватимуть візові санкції.
Дмитро Яковлев загинув у США влітку 2008 року. Того дня прийомний батько Майлс Гаррісон, що працює менеджером у консалтинговій фірмі, залишив 21-місячного хлопчика в авто й відлучився на кілька годин. Дитина померла в машині, не витримавши літньої спеки. На суді постановили: трагедія сталася через неуважність батька. Той уникнув покарання. Росіяни пообіцяли провести власне розслідування.
"Закон Діми Яковлева" набув чинності з 1 січня 2013 року. 56 відсотків жителів Росії підтримують заборону на всиновлення, 21 – проти неї, 23 – не змогли дати однозначної відповіді, за даними соціологічного опитування Фонду громадської думки
Євгенія, 28 років, логопед, Москва:
– Коли почула, що Путін підписав закон, уперше захотілося перегризти людині горло. Росіяни всиновлюють здорових дітей, бо не мають можливості лікувати хворих. Те, що пропонує наша медицина діткам із вовчою пащею або заячою губою, на 20 років відстало від того, що роблять у США. Дітей із синдромом Дауна не вдасться соціалізувати, а це – перше, чого вони потребують. Для інваліда з ДЦП ви, принижуючись, проситимете путівки на реабілітацію, по 10 разів дзвонитимете у "швидку", бо в нього напад, а вам хамитимуть і не хотітимуть їхати допомогти.
Зараз зависли дві родини зі США, яким я допомагала. Одні за 15 тисяч доларів оформили документи на всиновлення заднім числом. Довелося підкуповувати суддю, але за документами в понеділок у них закінчується "тихий місяць" (час після всиновлення, упродовж якого чекають, чи не заявлять прав на дитину біологічні батьки. – "Країна"). Мають авіаквитки на вівторок. Інші чекають, що робити. Їм запропонували 4-річного малого, якого повернули дві російські родини. Хлопчик через тиждень запитав: "Мамо, ти ж не здаси мене назад? Обіцяю, я їстиму ложкою і не какатиму в кутку. Я не крастиму більше ні копійки". Ходять до малого щодня і бояться, що їм тепер заборонять всиновити його.
Сара НЕЛЬСОН, 54 роки, консультант із питань соціальної адаптації, Фенікс, Аризона, США:
– 18-річною я дізналася, що безплідна через патологію матки. Але в нас із чоловіком було стільки любові й бажання дати дитині щастя, що зрозуміли – нам потрібне особливе маля. 24 роки тому всиновили брата й сестру з Новгорода. Коли прийшли на співбесіду, нам сказали: у цих дітей немає шансу на всиновлення в Росії. Пообіцяли: якщо забиратимемо їх, обійдуть деякі бюрократичні процедури. Дівчинці було 5 років, мала ДЦП. Хлопчик у 2 роки не сидів, не перевертався, мав чотири зуби. В анкеті написано, що у нього важка форма фізичної та розумової відсталості. Їх не виводили на прогулянку, годували тільки рідкими кашами, переодягали з мокрого раз на день. Коли я підійшла вперше до малої, мало не впала від смороду. Зняла їй трусики, а там – кірка через те, що її погано підмивали, по всіх сідничках гнійники й пролежні. Я привезла спеціальне мило і крем для діток. Залишила біля ліжечка хлопчика. Наступного дня він знову був попісяний – ані мила, ні крему не було. Нам пояснили, що це діти алкоголіків, батько бив їхню матір вагітною. Думали, що хлопчик не доживе до 4 років. Їх вважали безперспективними, тому й віддали американцям. Ми оформили всі документи без проблем. У той же час французи забирали дівчинку без ручок. Вони готували документи майже півроку, бо хотіли все зробити законно. Ми ж давали хабарі – щоб закінчити якнайскоріше, і я могла нормально викупати доньку і брати синочка в будь-який час.
В Америці ми почали консультуватися з реабілітологами. У доньки заперечили діагноз "епілепсія". Ми стрибали до стелі. Адже це означало, що можна повноцінно займатися її реабілітацією. Об'їздили всю Європу, Китай і Австралію. 7-річною Елісон ходила, спираючись на ходуни, у 10 – на паличку. У 24 вийшла заміж за здорового хлопця. Всю вагітність пролежала, але народила мені здорову онучку. Елісон працює у великій компанії, розробляє дизайн іграшок.
Щодо Курта, нашого сина, то педіатри, слава Богу, не знайшли відхилень у його організмі. Була психоемоційна затримка розвитку і знижений тонус м'язів. Ми звернулися до масажистів, ходили на водні процедури. Решту часу я не спускала Курта з рук. До мене приклеїлося прізвисько Сара-кенгуру. Він спав тільки, якщо лежав у мене на животі. Пам'ятаю той момент, коли до нас прийшов сусідський хлопчик погратися з сином і я раптом зрозуміла, що він нічим не відрізняється від ровесників. Тоді Куртові було 4 роки і 7 місяців. Він добре закінчив школу. Працює на Алясці розробником свердловин.
Наші друзі всиновили дівчинку з вовчою пащею. Зробили купу операцій, але дитина живе повноцінним життям. Інші прийняли двох дітей із синдромом Дауна. У Росії до них ставилися як до цілковитих ідіотів, хоч зараз дівчинка працює в супермаркеті. Хлопчик мав важку ваду серця й помер у 17 років. Мені страшно подумати, що б чекало на наших дітей, якби вони залишилися у сиротинцях. Елісон змогла ходити лише після того, як ми провели грандіозну програму лікування. Треба було масажувати м'язи кожні 2 години. Хто б це робив у інтернаті?
Торік ми пропонували з'їздити у той сиротинець. Діти відмовилися. Їх нічого не пов'язує з Росією, хоч Елісон пам'ятає, як звали кожну нянечку.
Люсі ФАУЛЕР, 35 років, психолог, Нью-Йорк, США:
– Працюю з родинами, які зважилися всиновлювати дітей за кордоном. Американська система всиновлення трохи інакша. Вона також не досконала, але тут немає дитбудинків, де на 50 дітей два вихователі й санітарка. Батьки готові до труднощів, але переважно не уявляють, із чим конкретно їм прийдеться стикнутися. Ми проговорюємо, що ці дітки матимуть величезні проблеми у самообслуговуванні, що буде важкий період відторгнення і сумнівів у дитини. Наші усиновителі налаштовані на складний період реабілітації. Здатні забезпечувати дороге лікування. Готові любов'ю заслужити довіру дитини. Я припускаю якісь екстремальні випадки, коли дитина потрапляє до рук недбалих чи неготових батьків. На жаль, це трапляється. Але такі випадки – винятки.
Маю альбом, куди батьки присилають свої сімейні фото з усиновленими дітьми. Щороку нове. У моєму альбомі 158 сторінок. 158 дітей отримали маму й тата. 158 дітей не потрапили до інтернату, де або зовсім не вижили б, або звідки вийшли б із покаліченою психікою. Я не маю ілюзій, що ці діти потрапили б до місцевих родин. Іноземцям пропонують сиріт, у яких немає жодного шансу бути всиновленими росіянами.
Зараз чотири сім'ї готували документи на усиновлення. Незряча дівчинка, двоє малюків із синдромом Дауна і хлопчик із ДЦП вже познайомилися зі своїми мамами. Ці родини готові боротися. Одна мама має подвійне громадянство. Вона консультує решту, що треба робити. Канадськими паспортами, хабарами, підкупом, але вони видеруть чотирьох малюків із лап цієї страшної системи.
Коментарі
1