Недільна проповідь у майданівській церкві-наметі
"Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству" – читаю з таблички церкви-намету на столичному Майдані. Поряд декілька фраз: "Від мене, як і від кожного, залежить майбутнє", "У них немає влади над нами. Ми належимо Богу", "У мене є влада над гріхом". Неділя, 2 лютого 2014 року. Дев'ята ранку, до віча на Майдані кілька годин.
До намету заходить вусань зі спортивною сумкою. Рушаю за ним.
Усередині темно, око вихоплює три найпомітніші деталі – піч-буржуйку, саморобне ліжко з дерев'яних піддонів під стіною й вівтар. На ліжку сплять літні чоловік і жінка. Від печі йде тепло, тому декілька людей гріються біля неї. Зі сцени Майдану розповідають новини, відголос чути й у наметі. Вночі в Києві спалили близько десятка автомобілів, знайденого на тижні активіста Дмитра Булатова намагалися заарештувати в лікарні. Партія регіонів провела з'їзд, на якому створила ініціативну групу "для зачистки країни від окупантів". Харківський губернатор Михайло Добкін запропонував назвати її "Український фронт".
У буржуйці потріскує. На ній стоїть чайник, невдовзі починає свистіти. З-за вівтаря виходить чоловік – той самий вусань, тільки в рясі. Знімає чайник із печі, пропонує присутнім. Представляється: отець Володимир, священик УПЦ Київського патріархату.
– Я саме підготувався до служби. Доброї неділі вам, шановні. Сьогодні символічний день для нас – вшановують митаря Закхея. Це була дуже суперечлива людина – скупа, недобра, жорстока. Він керував митниками в місті Єрихон, збирав податки зі свого народу на користь чужої держави. Отримував за те великі гроші, жив у багатому будинку. Хто полюбить такого?
Закхей збирав багатство все життя. Аж раптом довідався, що до його міста прийшов Ісус. Слава про нього поширилася всією Палестиною, на головній площі міста зібрався натовп. Чоловік схотів побачити Христа. Але Закхей був низенький, і зрозумів, що ніхто не пропустить його ближче до Ісуса, адже ніхто в тому натовпі його не любить. Тому митар, пихатий чиновник, плюнув на свою поважність і виліз на дерево інжиру. Звідти міг побачити Ісуса, почути, що він каже.
Від Христа віяло теплом і ласкою. Він ніби дивився митареві в очі. І за мить Закхей відчув, наскільки нікчемним грішником він є. Наскільки несправедливо він живе. Йому стало соромно, й Закхей затулив очі долонею. І тут Ісус підійшов до нього. "Сьогодні я зайду до тебе додому", – сказав він грішникові, хоч натовп сипав вигуки обурення. Христос зайшов, і Закхей покаявся, і роздав половину свого багатства бідним, а тим, кого чимось скривдив – повернув учетверо більше. Бог через цю зустріч пробудив його душу зі сну. Виявилося, що людина, яку всі довкола вважали пропащою, насправді жива і здатна стати кращою.
Доки отець Володимир це говорив, людей у наметі ставало більше, особливо – чоловіків старшого віку. Була й молодь, кілька осіб у камуфляжі з раціями, один – у діловому костюмі.
– Чому я згадав про це? Тому що в нас є Віталій Захарченко, Віктор Пшонка, Андрій Клюєв та інші. Їх зараз ненавидить народ, говорять про них останніми словами. Але давайте залишимо їм шанс. І Вікторові Януковичу залишмо шанс. Їхні душі ще можуть прокинутися зі сну. І тому, як би це не було важко для нас, давайте помолимося. Давайте помолимося за душі цих людей, за те, щоб вони нас почули і не робили того, що роблять. Щоб покаялися й повернулися до народу. Завжди треба лишати такий шлях.
Кілька людей хрестяться. Зі сцени лунає гімн України: десята ранку. Отець Володимир має передати місце перед вівтарем священику УАПЦ отцю Андрієві. Над входом висить аркуш із написами олівцем від руки: розклад відправ у церкві на сьогодні. Після отця Андрія слово братиме греко-католицький священик. Тоді відбудеться посвята 37-ї сотні самооборони Майдану. Далі – ще з десяток пунктів: церква активно житиме до 22.00. Останній рядок: зайти погрітися й випити чаю можна цілодобово.
Отець Володимир виходить із намету у шкірянці, зі спортивною сумкою через плече. Вітаюся.
– Я тут третій раз уже, приїжджаю на кілька днів. Свою церкву в Коломиї надовго ж не закриєш. Там теж людям священики потрібні, – в отця Володимира йде пара з рота: на вулиці –10° С. – Але як тут щось починалося – старався бути чим скоріше. На Грушевського священиків було багато. Я підходив до солдатів, до "беркутівців", годинами з ними говорив.
– Вони щось відповідали? – цікавлюся.
– Хлопчики з Внутрішніх військ – так. Дуже не хочуть там стояти, але бояться керівників. Я дивився в їхні очі й бачив, що там повно емоцій. Кілька разів, коли командир відходив, хтось із вояків шепотів: "Батюшко, благословіть". Я, звісно, благословляв. А от із "беркутівцями" складніше. В них не обличчя, а наче маски. Достукатися до їхніх душ дуже складно. Але все одно треба пробувати.
– Як ставитеся до Віктора Януковича? Це ж через нього тут усе.
– А знаєте, я йому вдячний, – усміхається отець. – Якби не він, усі ці люди не познайомилися б. На цьому місці відбувається дуже багато хорошого. Янукович зробив добре діло, сам того не підозрюючи й не маючи бажання.
– За смерті на Майдані могли б його простити?
Отець Володимир замислюється.
– Багато зробити йому треба для цього. Але хай слухає свою душу. Душа підкаже, куди йти.
Священик вибачається: ще має зайти до наметів неподалік Жовтневого палацу, тоді – до потерпілих хлопців у лікарню. Увечері встигнути на потяг до Коломиї.
– Цього разу я додому надовго. Треба полікуватися – трохи надірвав спину. А тут знайдеться кому мене замінити. Зараз на Майдані священики з усієї України. І я радію, що нас чують, – киває на намет, де ледве поміщаються люди.
Церква-намет на Майдані проіснує ще 16 днів, доки в ніч на 19 лютого її не спалить "Беркут".
2 
1
Коментарі