"Османський султан захопив Багдад і анексував Азербайджан з Іраком. Запанувавши над Перською затокою, а також над Червоним морем, османи стали контролювати всі шляхи з Близького Сходу в Індію. Вони перетворили Басру на свою базу для спорядження флоту проти португальців", – писав історик Галіль Іналджик про захоплення султаном Османської імперії Сулейманом І Пишним (1494–1566) міста Багдад 4 грудня 1534 року.
Місто належало Персії, якою тоді правила шиїтська династія Сефевидів. Їх протистояння з османами, які представляли сунітську течію ісламу, розпочав перський шах Ісмаїл І наприкінці XV ст. Після смерті цього правителя 1524-го, влада перейшла до його сина 10-річного Тагмаспа І. Османський султан у зверхньому стилі написав новому перському шаху й нагадав про перемоги над його батьком.
"Безсоромний і непокірливий невіро, живи під повсякчасною загрозою од нашої шаблі, – йшлося в листі від Сулеймана І. – Колись, Бог дасть, підемо ми війною на тебе. Захопимо Іран. Може, краще було б для тебе наперед пригадати собі, що твої діди були жебраки-дервіші. Скинув би ти із своєї голови царівський вінець, удягся б, як вони, в старечу дранку, пішов би світ за очі! А схочеш прийти і до нашого двору прохати шматок хліба Бога ради – дамо, не пожаліємо!"
Через малолітство Тагмаспа І перські воєначальники і придворні почали вести інтриги та міжусобиці. Це відображалося на позиціях Персії. Водночас Сулейман І стабілізував свої європейські кордони й вирішив завоювати Персію.
1533 року султан наказав великому візиру Ібрагіму-паші повести армію на схід. Тоді османи пройшли територією Азербайджану, підкорили частину Вірменії та захопили одну з історичних столиць Ірану – місто Тебриз.
Сулейман приєднався до свого війська влітку наступного року. Османи рухалися територією Персії, сподівалися, що Тагмасп І збере військо та дасть генеральний бій. Та цього не сталося, він тікав, застосовуючи тактику випаленої землі.
Турецьке військо здійснило перехід через нагір'я Південно-Західного Ірану й дісталося до давньої халіфської столиці Багдада. Місто капітулювало, і для Сулеймана влаштували урочистий в'їзд.
Разом із Багдадом під османське володіння перейшли міста Кербела та Неджефі з важливими для шиїтів святинями – могилами імама-халіфа Алія та його сина Хосейна. Проща до цих місць для мусульман була не менш почесна, ніж відвідування Мекки.
Успішна кампанія в Персії обернулася погано для великого візира Ібрагіма-паші. Після перемог над військом Сефевидів він почав називати себе головнокомандувачем-султаном. Це не сподобалося Сулейману й дало противникам Ібрагіма-паші при дворі змогу переконати султана в лихих намірах великого візира. Серед незадоволених ним була дружина правителя Росколана. 1536 року Сулейман розпорядився стратити візира.
Протистояння із Сефевидами тривало до 1555-го, коли сторони підписали Амасійський мирний договір. Султан і шах розділили порівну Грузію та Вірменію. Сефевиди повернули собі колишню столицю Тебриз, території сучасних Дагестану й Азербайджану. Більша частина Іраку разом із Багдадом залишалась у володінні Османської імперії. Із невеликими перервами Багдад належав туркам до 1917 року.
3 грудня 1967-го в південноафриканському місті Кейптаун хірург Крістіан Барнард (1922–2001) провів перше успішне пересадження серця. Пацієнту з Литви, 53-річному Луїсу Вашканському, пересадили орган 25-річної Деніз Дарвалл. Жінка отримала смертельні травми в автомобільній аварії. Її батько дав дозвіл на трансплантацію. Вашканський помер за 18 днів після операції від двостороннього запалення легенів.
5 грудня 1360 року в місті Комп'єн у Франції почали карбувати золоті монети – франки. На першу партію пішов 1161 кг золота. Монети викарбували, щоб сплатити викуп за короля Іоанна II (1319–1364), який потрапив у полон до англійців під час битви при Пуатьє за чотири роки до того. На монеті зобразили короля на коні, зі щитом і мечем. Називати монети франками розпорядився Іоанн ІІ, оскільки це слово означало "звільнений".
"Поміж озерами Онтаріо й Ері розташоване величезне та чудове водяне явище, яке настільки дивовижне, що немає тому рівних у Всесвіті. В Італії й Середземноморських районах можна знайти щось подібне та все це жалюгідні відтінки порівняно з цим водоспадом. Перед ним річка Ніагара настільки стрімка, що несамовито зносить будь-яку тварину, яка намагається перетнути її, щоб погодуватися на протилежному березі. Вода, що спадає з величезної висоти, жахливо піниться і кипить. Вона створює страшенний шум, голосніший за грім. Це ревіння чути більш як за 60 кілометрів", –
зазначив у "Описі Луїзіани" бельгійський священник-францисканець Луї ЕННЕПЕН (1626–1704), який відвідав Ніагарський водоспад 8 грудня 1678 року. Він увійшов до експедиції, яку спорядили за наказом французького короля Людовика XІV для дослідження земель, прилеглих до нових колоній у Північній Америці
28 хвилин тривала перша керована ядерна реакція, яку запустив італійський фізик Енріко Фермі (1901–1954) у спеціально обладнаному для цього реакторі при Чиказькому університеті о 15:22 2 грудня 1942 року. Учений емігрував у Сполучені Штати Америки разом із дружиною-єврейкою та двома дітьми через антисемітські закони режиму Муссоліні 1938-го. На той час уже був нобелівським лауреатом. У серпні 1942 року долучився до програми розроблення ядерної зброї – Мангеттенського проєкту, яким керували американський фізик Роберт Оппенгеймер (1904–1967) та генерал Леслі Ґровз (1896–1970) з інженерного корпусу армії США. Протягом трьох років учасники проєкту створили перші плутонієві й уранову атомні бомби
1 
1
Коментарі