Шахраї і тонкі стіни: українка розповіла, що її вразило у США

8

Фото: unian.ua

Життя в іншій країні, особливо на перших порах, це неабиякий вихід із зони комфорту. Інші традиції, правила, нові звички, їжа, мова. Врешті, менталітет. Відсутність рідних, друзів, улюблених кав'ярень та книгарень. Потрібно звикати до нової країни, долати бар'єри та в чомусь навіть переступати через себе. Особливо, якщо це зовсім інша для нас, українців, країна. Приміром, як США. Українська письменниця Ольга Семиляк уже півроку мешкає в Каліфорнії.

Про свої перші враження від Сполучених Штатів вона розповіла УНІАН.Туризм.

Що, в першу чергу, вразило у Штатах, а що шокувало?

Коли я приїхала у Каліфорнію, найперше мене здивувала якість повітря. Воно тут таке свіже, що аж з'їсти хочеться. Тут справді слідкують за чистотою навколишнього середовища. Власник авто зобов'язаний раз на рік, за умови, якщо автівці вже 5 і більше років, проходити смог-чек (щось подібне до нашого технічного огляду). Йдучи дорогою, ти швидше відчуєш запах марихуани (вона тут легалізована), аніж вихлопних газів. Крім того, у Каліфорнії дуже багато лісів та зелені. Правда, до середини літа все стає жовтим, а восени горить. Але це вже інша історія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перший пішов з молотка за лічені хвилини - українка продає ангелів по всьому світу

Також приємно здивували публічні бібліотеки. Вони тут більш людні та не такі консервативні, як у нас. Наприклад, якщо ти не хочеш брати книги додому, тобі навіть не треба читацького квитка. Просто заходиш і блукаєш між полиць. Можна хоч цілий день там просидіти. Також при бібліотеках часто проходять різні безкоштовні освітні програми. Наприклад, є хороша Project read, де ти можеш бути або учнем, або за наявності мовного досвіду вихователем, і допомагати людям вчити англійську.

 

Ще один момент – тут все зроблено для комфорту людей, особливо з обмеженими фізичними можливостями. Скрізь пандуси, жовті випуклі лінії для людей з проблемами зору, на дорогах і біля входу в потяги спеціально облаштовані місця, завдяки чому люди на візках почуваються вільніше. Вони не соромляться гуляти містом, відвідувати заклади харчування, магазини. Наприклад, я жодного разу не бачила в Україні, щоб людина на візку прийшла в кінотеатр. А тут таке – не рідкість. А ще у спортзалі познайомилася з жінкою, в якої не було руки, однак вона спокійно тренувалася, і ніхто на це не звертав уваги.

Що мене неприємно шокувало у Штатах – це неочікувано велика кількість шахраїв. Вони можуть розвести і по телефону (phone scam), і по електронній пошті, чи просто на вулиці. Крім того, втомлюють нав'язливі телефонні дзвінки додому, які доводиться приймати майже щодня. Зазвичай це соцопитування, шахрайські "розводи" або нав'язлива реклама.

 

А ще важко додзвонитися, щоб проконсультуватися з менеджерами федеральних структур. Одного разу мені довелося "провисіти" на слухавці близько 40 хвилин, чекаючи на з'єднання з фахівцем. Тому в таких ситуаціях краще одразу йти в офіс. Ще один мінус Америки – тонкі стіни. У тутешніх апартаментах практично немає шумоізоляції. Я щодня чую, як відчиняються двері в квартирі навпроти і вибігає мексиканська дівчинка, щоб зустріти свого тата з роботи. Чую, як вони смачно по-мексиканськи цілуються, як чоловік ніжно називає красивими словами свою доньку. Від сусідів згори теж багато шуму. На слух – начебто там живуть слони. А потім уявляю, що сусіди знизу так само думають про мене, коли роблю вранці зарядку. Коли в тебе тонкі стіни, мимоволі стаєш толерантною. Може, у цьому і закладена американська філософія?

Розкажи про різницю українського та американського менталітетів.

Чи справді українцям важко влитися в американське суспільство? Все залежить від людей. Хтось прагне асимілюватись за будь-яку ціну і чимшвидше, хтось навпаки шукає "своїх", що тут дуже легко - просто підписуєшся на спільноту в Facebook і знайомишся.

 

Я, наприклад, познайомилася тут з українцями, котрі живуть у Штатах вже багато років, народили дітей і не знають мови своїх батьків. Якщо чесно, це трохи прикро чути. Поважаю тих, хто плекає в собі українське. Ти змінюєшся, життя і локації навколо тебе стають інакшими, але твоє національне ядро – те, що ідентифікує тебе, – завжди залишається з тобою. Бути емігрантом без роду і племені мені не хотілося б. Навпаки, круто знайомитися з іноземцями і розказувати їм про Україну (бо маємо багато хорошого) і дізнаватися про їхню батьківщину. Каліфорнія – інтернаціональна за своїм складом. Порівняно з іншими штатами, тут менша концентрація американців, натомість дуже багато людей з Південної Америки, Індії, України, Росії. Але різниця менталітетів, безперечно, відчутна. Стереотип на те й стереотип, щоб бути правдою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Діаспорянка назвала незвичні місця, де швидко вивчити іспанську

Американці справді багато посміхаються, переважно раді допомогти і вільні у своїх діях, більш розкуті в розмові. А ще дуже цінують час і власний простір. Вони не будуть з тобою спілкуватися, якщо ти їм нецікавий або не приносиш користі. Біля каси в магазині завжди тримають відстань і не наступають на ноги, а коли проходять повз, навіть не зачепивши, вибачаються. Спочатку це дуже вражає, хоча нічого надзвичайного в цьому нема, звичайний етикет. Хоча, якщо чесно, коли приїхала додому, було приємно просто дивитися на українські обличчя. У них можна прочитати багато невдоволення і болю, але вони по-своєму красиві. Просто, мені часом здається, що на обличчях американців завжди однакова посмішка, і це втомлює.

 

Американці зазвичай легко йдуть на контакт. Якщо бачать, що ти мовчиш, пробують тебе розговорити. Small talk, який зазвичай починається фразою How are you, – це для них святе. Але все одно відчувається, як вони цінують свій власний простір. Ще помітила, що американці не дуже люблять готувати вдома. Для них краще купити готовий салат чи перекусити у кав'ярні. Також американці не бояться бути собою, не соромляться бути інакшими. Повна свобода самоідентифікації.

А як щодо американської їжі? Це правда в основному фастфуд?

Тут справді дуже багато фастфуд-забігайлівок, але так само безліч кав'ярень із веганською їжею. Крім того, існує багато місць, де можна спробувати національні страви різних кухонь світу. Навіть у маленькому містечку Редвуд Сіті у Каліфорнії є ресторани індійської, тайської, японської, грецької, російської, італійської і ще бозна-якої кухні. Тому кожен обирає те, що йому до душі.

 

Щоправда, їсти не вдома дорого, якщо порівнювати з Україною. Середня ціна обіду на двох близько 50 доларів (1349 грн), і це без напоїв. Воду тут приносять безкоштовно і обов'язково з льодом. Тому можна хоча б на цьому зекономити. А ще тут величезні порції. До речі, перша фраза, яку я тут вивчила – "Can I have a box please?". У Штатах звична річ попросити спакувати собі півпорції додому, ніхто на тебе косо не дивитиметься.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "За півроку купив авто бізнес-класу" - українець про роботу таксистом у Польщі

Але ніхто тебе краще не нагодує, ніж ти сам. Тому частіше готую вдома. Раціон майже не відрізняється від того, який був в Україні. Навіть гречку можна знайти в українському магазині. Правда, до нього треба їхати на авто. Там же продається "Київський торт" і українська консервація. Звичайно, в американської продукції є свої плюси і мінуси. Овочі та фрукти тут надто ідеальні зовні та трохи пластмасові на смак, а на курячій грудці одного разу я побачила сліди уколів (певно, щоб був довший термін використання). Якщо хочеш їсти екологічні продукти – за органіку треба доплачувати.

 

Культура споживацтва. Як вона проявляється в Америці?

Якщо говорити про культуру споживацтва, то в США вона вже стала культом. Тут величезний вибір продукції на будь-який смак. В Україні всього достатньо, а тут з надлишком. Крім того, діє дуже хитрий маркетинговий хід. Наприклад, на цінниках рідко можна побачити трьохзначні ціни. Це підкуповує. Бо що означають для американця, який заробляє в середньому 80 тисяч доларів (понад 2 млн грн) на рік, якісь там десять доларів? Тому часто бачу, що люди купують багато різного непотребу і дрібничок, без яких можна легко обійтись.

Як справи з громадським транспортом?

Якщо це мегаполіс, як Лос-Анжелес чи Сан-Франциско, там діє розгалужена система транспорту. Ним зручно користуватися, і не потрібно стояти у величезних заторах. Крім того, важко знайти парковку, за яку ще треба заплатити (приблизно 2 доларів за годину, але вільних місць практично ніколи немає). Якщо ж говорити про маленькі містечка, то краще все-таки мати своє авто, це значно заощаджує час.

 

Поки не маю місцевих прав, тому змушена користуватися громадським транспортом. Найчастіше їжджу автобусом, який курсує містами Долини і коштує 2,25 долари (60 грн), та місцевою електричкою Caltrain (ціна залежить від місця призначення). Наприклад, щоб доїхати з Редвуд-Сіті (міста, де я живу) до центру Сан-Франциско, відстань до якого близько 50 км, треба заплатити доларів 6$ (161 грн). Ходити пішки для американців нонсенс. Хоча у Каліфорнії доріжки для пішоходів є. Бо, наприклад, дороги в Даласі (штат Техас) взагалі не облаштовані для пішоходів. Інколи вигідніше викликати Uber.

Сумуєш за Україною?

Сумую. Але цей сум хороший, він виховує. Починаєш дивитися на Україну трохи інакше. Коли їхала в Штати, не мала ніяких очікувань. Як на мене, так і треба себе налаштовувати, коли їдеш у будь-яку іншу країну. Це залишає тобі шанс розчаруватись у якихось нюансах і отримати задоволення від інших. Зараз, коли трохи побачила Америку зсередини, не вважаю її кращою за Україну. Та і гіршою також. Вона інша. У чомусь адекватніша, а в чомусь навпаки – дивна для тих, хто носить у собі український менталітет. Інколи небезпечна, і, без перебільшення, красива і атмосферна.

×