Рости в неволі

Із мешканців дев'ятиповерхівки на Оболоні, в яку переселився два місяці тому, дотепер знаю в обличчя лише трьох.

З першими двома розбалакався в перший же день. Смагляві чоловіки – мабуть, батько і син – зайшли із собакою до ліфта.

– Шостий поверх, будь ласка, – попросив один із них.

А потім до пса:

– Сидіти.

Я був приємно вражений, бо українська на Оболоні – поки що рідкість. Ще більше здивувався, коли між собою сусіди почали розмовляти зовсім незрозумілою мовою.

– Мабуть, кримські татари, – припустила моя подруга, якій розповів про це спілкування. – Їх багато приїхало до Києва. Рятуються від російських окупантів.

А днями зі мною несподівано заговорив сусід із першого поверху.

– Бачиш, ось ці два каштани? – поцікавився, коли я відчиняв під'їзд.

Один – посередині подвір'я, високий і розлогий. Другий – удвічі нижчий і миршавий, ледь визирав з-поміж між інших дерев. – Їх посадили в один день, 1983 року. Ось що означає, рости в неволі.

×