"У Нацопері зберегли роботу ті, кого можна шантажувати" - В'ячеслав Дєдковський

Пропрацював у оркестрі 17 років. Граю на тромбоні. Перші розходження у поглядах з керівництвом почалися рік тому. Набридло їздити на гастролі "за поїсти". Платили тільки добові, які ледь покривали основні потреби — харчування та проживання. Виплачували гроші на місці. Наче, позитивний момент. Але робили це у досить дивний спосіб.

Зазвичай розрахунок відбувався у холі готелю. Приходив представник нашої адміністрації з повною сумкою грошей і аркушем паперу. На ньому надрукована табличка з іменами артистів і сумами виплат. Останні часто написані олівцем. Його просто витерти і вписати будь-яку іншу суму. Видавав кошти. Засвідчували підписом отримання навпроти свого прізвища. Протягом одного гастрольного періоду так відбувалося декілька разів. Самі вирішували скільки грошей і коли сплачувати.

Набридло працювати за копійки. У березні минулого року перед гастролями до Німеччини вирішили тромбоновою групою музикантів звернутися по юридичну консультацію щодо такої системи виплат. Виявилося, що вона неправомірна. Закон "Про гастрольні заходи" передбачає виплату зарплат за безготівковим розрахунком разово у повному обсязі у національній валюті. Артист повинен сам мати можливість вирішувати — на повну суму придбати валюту тієї країни, де він перебуває чи знімати гроші по частинах. Або розраховуватися виключно карткою.

Коли попросили директора показати контракт, який затверджує умови нашої роботи на гастролях, виявилося, що його ще не підписала друга сторона — німецькі колеги. Документ дав почитати лише на десять хвилин перед концертом. Показати іншому юристові не дозволив. Адже його вже затвердив наш, театральний. На той час ми цьому фахівцю вже не могли довіряти.

Декілька років тому у зв'язку із скороченням штату звільнили 30 артистів допоміжного складу. Ті, хто вирішив відстоювати свої права, звернулися до суду. Чотирьох артистів поновили. Пізніше вони створили свою незалежну профспілку, яку назвали "Вільна опера". Голова організації — Олена Анікеєва. У вересні минулого року написав заяву про вихід з театральної профспілки і вступив до "Вільної опери".

Якщо маєш специфічну професію, наприклад тромбоніст високого рівня кваліфікації, знаєш майже усіх своїх колег. Одразу попередили усіх знайомих з України і тих, хто працює за кордоном, щоб не погоджувалися на цю роботу. Проявили солідарність. Як і ми, відмовилися від пропозиції Чуприни. Юрист порадив більше не вести усних перемовин. Контактувати тільки через листування. У разі повторення шантажу — завершувати спілкування у суді.

До 2014 року мали відпустку 56 днів. Після того, як стали державним підприємством, кількість почала скорочуватися. Поступово встановилася на рівні 46 днів. Від імені профспілки "Вільна опера" робили запит в центральний архів Російської Федерації. Радянські архіви зберігаються там. Отримали копію документу щодо "відпустки Київського оперного театру" затвердженого у 1953 році. Згідно з ним, відпустка працівників становить два місяці. Цей документ ніхто не скасовував.

В адміністрації пояснили, що він втратив чинність, коли Україна стала незалежною. А також, що у 1996 році вийшов окремий закон про відпустки. Чіткого пояснення про те, чому у такому разі до 2014 року ми отримували відпустки у повному обсязі, ніхто не надав.

Також щодо закону про контрактну форму роботи юрист пояснив, що у ньому не прописані механізми переведення працівника з безстрокової трудової угоди на короткостроковий контракт. Автоматичного переводу бути не може. За відсутності цього механізму, кожна установа мала розробити його сама. На момент підписання контрактів ми вже знали як це зробили у інших театрах. Пропонували директору зробити так само. Розірвати безстрокові угоди, зробити повний розрахунок з працівниками і після цього укладати нові контракти. На це отримали відповідь, що так зробити не можна. Адже тоді нам не зможуть надати відпустку в повному обсязі. Бо на момент її отримання матимемо надто короткий термін роботи.

Юрист заперечив цю версію Петра Чуприни. Ознайомив зі статтею кодексу законів про працю. Там вказано, що відпустка працівникам театру надається в повному обсязі не залежно від того, коли їх прийняли на роботу. Бо наявна сезонна специфіка. Якщо музиканта прийняли на роботу вчора, а завтра в театрі завершується сезон, він не зможе працювати сам. Коли весь оркестр пішов у відпустку. Має право отримати відпустку. Авансом за роботу в наступному сезоні.

У такий спосіб адміністрація Нацопери довго маніпулювала працівниками. Користувалися нашим незнанням законів. Адже ми артисти і не розуміємося на юридичних тонкощах.

Оскільки закон не дав механізмів переходу з однієї форми роботи на іншу, припинення трудової угоди з працівником можна оскаржити у суді. Щоб цього не відбулося у Міністерстві культури придумали таку схему. Усі працівники мали написати заяви. Дали дві можливі форми — "звільнення за власним бажанням" або "укладання договору для переведення на контрактну форму роботи". Це дало чиновникам можливість говорити про те, що усі перейшли на контрактну форму з власного бажання.

Хоча решті працівників він надав угоди строком на рік. У Національній опері разом з прикладом заяви давали наказ від 2 грудня про необхідність переходу на контрактну систему. А також повідомлення про зміну істотних умов праці. Хоча як такої зміни умов праці не відбулося.

В січні чотири члени профспілки "Вільна опера" подали до суду на визнання цього наказу неправомірним. Юрист нам підтвердив, що зміну форми укладання трудових відносин — не можна вважати зміною істотних умов праці. Керівництво припустилося багатьох правових невідповідностей у впровадженні закону в дію.

Іноді складалося враження, що ми своїми діями навчали адміністрацію юридичної грамоти. Вказуючи на ці невідповідності, допомагали їм побачити і виправити свої помилки. Перевидавали накази, змінювали терміни їхньої дії.

Спочатку у письмовому повідомленні попереджали нас про звільнення за стандартною статтею 36, пункт шість. В останній день, коли ще можна було укласти контракт, випустили нове повідомлення. Про те, що у разі не підписання контракту, ми будемо звільнені за тією ж статтею, але дев'ятим пунктом. Згідно з нею "припинили трудові відносини" з 16-ма працівниками. Такий запис у трудовій книжці не дозволяє отримувати соціальну допомогу по безробіттю. Вихідної допомоги при звільненні також не отримали.

 

Перші три роки в театрі працював на строковому контракті. Це був випробувальний термін. Потім перевели на безстроковий трудовий договір. Це цілком європейська практика трудових відносин з творчими працівниками. Не розумію, чому необхідно вносити зміни в цю систему. Чим вони обумовлені?

Ми називаємо цей документ "закон проти неугодних". Згідно з ним, працівники, які хочуть боротися за свої права, перші кандидати на переривання контракту. Розумів, що буду в числі перших. Не через свій професійний рівень. А через громадську позицію. Тому, що я відстоюю свою думку, яка відрізняється від думки керівництва.

Працівники, які погодилися підписати контракти, лише відтермінували своє звільнення. За місяць до закінчення контракту від керівництва почують про скорочення фінансування і зменшення заробітних плат. Якщо погодяться працювати далі на таких умовах — збережуть своє робоче місце. Адміністрація продовжила трудові відносини з тими, хто погодився на гірші умови роботи. Значить — їх можна шантажувати і далі. Тримати на короткому поводку під загрозою звільнення. Самим продовжувати користуватися перевіреними корупційними схемами. Якщо знову знайдуться незгодні — їм за законом запропонують зіграти конкурс. А підготувати сольну конкурсну програму артисту оркестру дуже непросто.

У вересні ініціювали звернення до уповноваженої Верховної Ради з прав людини Валерії Лутківської щодо конституційного подання. Зібрали близько 600 підписів від працівників театрів зі Львова, Одеси та інших міст. Потрібно було вказати прізвище, місце роботи та контактний номер телефону кожного підписанта. Артисти боялися, що навіть за підпис їх звільнять. Пояснювали — якщо будемо боятися, не матимемо жодного шансу у боротьбі проти системи.