21 червня 1935-го народилася французька письменниця Франсуаза Саган (справжнє прізвище Куарез). Вона відома творами "Здрастуй, смуток!", "Чи любите ви Брамса", "Сонячний промінь у холодній воді", "Втомлена війною" та інші. Всі твори Франсуази Саган - про любов, самотність, незадоволеність життям, вони відрізняються ясністю оповідної манери і точністю психологічного малюнка.

З 14 років Франсуаза вже розсилала свої рукописи по редакціях, але відмова приходила за відмовою, поки, нарешті у 19-ть вона не написала роман "Здрастуй, смуток!" Він став для неї доленосним. Писати роман почала, будучи вже студенткою Сорбонни. Саме він і потрапив до рук директора найбільшого паризького видавництва Рене Жюйяра. Досвідчений книжник відразу ж відчув, що тримає в руках майбутній бестселер. На теці з машинописним текстом стояло ім'я якоїсь Франсуази Саган, що абсолютно ні про що не говорило метру видавничої справи. Ім'я Саган, до речі, було запозичене нею у героїні обожнюваного Пруста, принцеси Босон де Саган.

Домовившись телефоном про зустріч, директор почав із нетерпінням чекати на новоявлену письменницю. З огляду на витонченість стилю, тонкий психологізм, глибокий філософський підтекст роману, а головне - відверту чуттєвість і еротизм, - месьє Жюйяр смакував зустріч із пані в усіх відношеннях спокусливою. Яке ж було його здивування, коли на порозі кабінету з'явилася дівчинка-підліток: маленька, тендітна, з гострим носиком і скуйовдженим волоссям.

Ще довго збентежений видавець не міг второпати, як ця дівчинка, ця смішна бабка, що не мала жодного життєвого досвіду і не пізнала радощів плотської любові, могла так писати! Але книгу все-таки видав.

На Саган обрушилася слава. Причому досить скандальна, адже це був 1954 й рік, а для цього часу "Здрастуй, смуток!" був річчю сміливою.

За рік роман був перекладений безліччю мов і розійшовся мільйонними тиражами усім світом. А ще за рік Голлівуд купив у Саган право на його екранізацію. Ставши володаркою надзвичайного статку, Франсуаза спантеличилася питанням: "Що ж мені тепер робити з такими великими грішми?". І вирушила за порадою до батька.

"Витрать усе негайно! Шалені гроші не приносять щастя, особливо в твоєму віці", - сказав він.

Вона ніколи не була слухняною дівчинкою, але цього разу із задоволенням послухалася поради батька і незабаром обзавелася віллою на Лазурному березі, яхтою і червоним "Ягуаром".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українська Франсуаза Саґан

Якось Жюйяр запропонував Саган у рамках рекламної кампанії відправитися в турне за маршрутом Єрусалим - Нью-Йорк. І надав супроводжуючого фотографа і красеня Філіпа Шарпентье. Вони стали близькі. У ті дні вона буквально світилася від щастя, адже це була її перша любов! Але одного разу в Нью-Йорку на одній з презентацій вона раптом почула за спиною розмову двох гостей: "Дивись, ця малолітня паризька вискочка схожа на драну кішку! А де ж хвалений французький шарм?". Франсуаза подивилася на Філіппа і зрозуміла, що той теж все чув... І нічого не вдіяв. Закінчилося турне - підійшов до кінця і її роман: Філіп завів собі нову подружку і назавжди зник із її життя.

Залишившись на самоті, Франсуаза впала в затяжну нудьгу і почала зазвичай шукати розраду на дні пляшки. А потім взяла і написала другий роман - "Певна усмішка". Критики одностайно визнали його куди більш зрілим, ніж її перший твір. Недивно, адже вона і сама за цей рік подорослішала.

У 22 роки вона мало не загинула. Якось, перебуваючи напідпитку, Франсуаза мчала на своєму залізному коні і, не впоравшись із керуванням, знесла дорожнє загородження. Машина вилетіла у кювет. Саган тоді буквально збирали за шматочками. Поки вона лежала в лікарні, до неї зачастив із візитами її давній знайомий Гі Шеллер - глава одного з видавництв. Одного разу, сидячи біля ліжка Франсуази, він довго дивився на загіпсовану і перебинтовану страждальницю, а потім раптом узяв і сказав: "Давай-но, дівчинко, я з тобою одружуся. Поки ти не наробила ще якихось дурниць".

Волелюбна бунтівниця Саган і "правильний" і солідний Гі Шеллер, що годився їй у батьки, прожили разом рік. А розлучилися після того, як одного разу, повернувшись додому, Франсуаза виявила там таку картину: її поважний чоловік, розташувавшись на дивані... читав газету. Тільки і всього! Саган ж визнала це видовище вершиною тривіальності.

"Боже, яка туга..." - подумала вона, мовчки зібрала речі та пішла. За деякий час Франсуаза зробила ще одну спробу знайти сімейне щастя. Цього разу її обранцем став американець Боб Уестхофф - колишній десантник, манекенник і непрофесійний скульптор. Вона навіть народила від нього сина Дені. Але і цей шлюб не протривав довго - їй знову стало нестерпно нудно.

"Сімейне життя - це... Та це якась спаржа з оцтом! Така страва не для мене!" - заявила письменниця своєму американському чоловікові і, залишивши сина на піклування няньок і гувернанток, знову пустилася у вільне плавання.

Втім, був у її житті чоловік, з яким Саган ніколи не нудьгувала - тодішній президент Франції Франсуа Міттеран. Навіть більше - вона дуже пишалася багаторічною дружбою з Міттераном, захоплюючись його щирістю та людяністю - якостями, що й казати, не дуже-то характерними для політиків. Він же, зі свого боку, схилявся перед її літературним талантом.

Вони любили удвох провести вечір за інтелектуальними суперечками під пляшку червоного вина і качку з апельсинами - улюблене блюдо мсьє президента, яке Саган для нього із задоволенням готувала.

Не раз Міттерану доводилося виручати письменницю з біди: якось у Колумбії, куди він, прихопивши з собою Франсуазу, відправився з офіційним візитом, їй стало зле - гострий плеврит. Франсуазу відвезли до місцевого госпіталя, куди, скасувавши всі зустрічі, примчався Міттеран. Дізнавшись від лікарів, що вона може ось-ось померти, президент вирішив негайно відправити її у Францію на особистому літаку, чим врятував письменниці життя.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Анні Ассулін фотографує руки відомих людей

"Я живу, як каскадер", - часто повторювала письменниця, і це було правдою. Правдою було і те, що, попри благодійну діяльність та гарячу участь в суспільному житті, правоохоронні органи запідозрили її в зберіганні та розповсюдженні наркотиків, не кажучи вже про їхнє вживання... Врятувала письменницю від в'язниці тільки близька дружба знову ж таки з президентом. Але умовний термін вона все ж отримала.

У їхню останню зустріч вже немолоді Франсуа і Франсуаза багато сміялися - жартували над своїми численними "болячками". Через кілька днів Міттеран помер.

А за 8 років, 2004-го, не стало Франсуази. Їй було 69. Пішла із життя від серцево-легеневої недостатності . "Найбільше я боюся злиднів і забуття", - сказала одного разу Саган, ніби передбачаючи, що саме цим вона і закінчить. В останні роки вона вже нічого не писала і жила в самоті. Грошові кошти від її колись величезних гонорарів вичерпалися, вона заклала будинок, продала машини і яхти і була "в боргах, як у шовках" ... Жила самітниці в маленькому будиночку в оточенні собак.

* * *

Вона написала 40 книг, сорок простих і зворушливих історій про любов. За перо зазвичай бралася тоді, коли підступала потреба. "Це добре, що я не вмію економити! - говорила Саган. - А то б нічого не вигадала, адже я така ледащо! Найбільше мені подобається нічого не робити - просто дивитися на хмари. Тільки хмари повинні бути весь час різні - не терплю одноманітності".

* * *

Саган казала, що чоловіки її надихають на нові романи. Але щоразу, коли вона сідала писати книжку, кидала чоловіка. Інакше , вважала, роман вийде невдалим. Коли їй було 49, коханцеві було 20.

* * *

Вона курила на день по три пачки, хоча мала хворі легені.

Вислови:

• "Кудись зникла романтика … в наші роки ми вже не здатні на вчинки.

• "Парадокс: у тверезому стані брешеш, і люди вірять! Варто напитися до стану, коли правда лізе з тебе хмільним потоком — і все, ніхто не сприймає слова серйозно.

• Варто тільки почати боротися з чужими вадами, і ти вже не можеш звикнути до недоліків інших людей.

• Не можна повністю розкриватися перед іншими.

• Ніколи не можна сказати точно — ми втілюємо в книги мудрість життя, або малюємо життя, виходячи з книг.

• Відчуваєш себе у своїй тарілці тільки доти, поки хтось оберігає цю саму тарілку.

• Варто впустити в себе жалість, як це приємне почуття вже не відпустить тебе з чарівного полону.

×