23-26 жовтня в Національному центрі "Український дім" у Києві відбувся другий книжковий фестиваль "Фундамент", присвячений літературі про культуру. Цьогорічною фокус-темою стали подорожі. У програмі були лекції, обговорення, презентації та ярмарок нонфікшн-видань. Також у межах події відкрилися тематичні експозиції, об'єднані у виставковий цикл "Подорож", який триває до 16 листопада.
Під час престуру перед відкриттям "Фундаменту" про виставки розповіли кураторки фестивалю, культурні менеджерки й журналістки Анастасія Євдокимова та Богдана Неборак. Публікуємо їхні основні тези про експозиції "Полиця інтелектуальних подорожей" та "Софія Яблонська: велика подорож", які проходять у великому та малому виставкових залах на другому поверсі Українського дому.
Виставка "Полиця інтелектуальних подорожей"
"Лексикон інтимних міст"
- Цьогоріч особливість "Фундаменту" полягає в тому, що фестиваль пройде, але виставки ще залишаться опісля. Не буде лише зони з видавництвами, яка працює тільки під час фестивалю, - каже Анастасія Євдокимова. - Велика виставкова зала - це наша з Богданою Неборак полиця інтелектуальних подорожей. Якби збирали її сьогодні або завтра, вона була б інакшою, бо цю полицю постійно хочеться перекладати.
Кожна книжка представлена розгортом із нашими примітками. Ми ніби запрошуємо вас у нашу спільну приватну інтелектуальну бібліотеку, де щось підкреслюємо, пишемо на берегах, клеїмо стікери.
Перша книжка з добірки - це "Лексикон інтимних міст" Юрія Андруховича, де є 111 текстів про 111 міст. Це міста реальні, вигадані й часом літературні, бо письменник міркує про свою мандрівку широко. Це така форма щоденника, спостережень, мемуарів, але водночас есеїстика.
"Київ: Провідник"
- Для нас важлива інтенція подорожі, яка насправді завжди дає нам відчуття, де ж ми самі розташовані на карті світу. Що більше подорожуємо, то краще знаємо самі себе. Це й хотілося передати в шістці книжок, яку зібрали тут, - говорить Богдана Неборак. - Наступне видання - це, напевно, найбільш культовий понині путівник столицею. "Київ: Провідник" 1930 року, упорядкований музеєзнавцем і творцем музеїв Федором Ернстом.
Коли читаємо добрі книжки про минуле, то часто міркуємо про архів втраченого. Але коли література фіксує це, можливо, воно не втрачене зовсім. Тут хочемо звернути вашу увагу, зокрема, на церкви мазепинського бароко, які Федір Ернст устиг зафіксувати та описати. Він пояснює роль гетьмана Мазепи у творенні того, що вважаємо сучасним українським візуальним стилем. Адже коли міркуємо про українську ідентичність, то, звісно, думаємо про українське бароко.
Закликаємо також подивитися на те, як виглядав Київ і культові місця та адреси в різні періоди. Тут є артефакти з Музею історії Києва та від інших колекціонерів. Серед них - фотографії поруйнованого міста. Декілька років відділяють Хрещатик, якого ми з вами вже не побачимо ніколи, від Хрещатика періоду відступу більшовиків, коли закладається вибухівка й місто підривається.
"Солодке печиво"
- "Солодке печиво" Дарії Цвєк точно є на полицях кожної господині з обох боків Збруча, - каже Анастасія Євдокимова. - Книжка була надзвичайно популярною в Радянському Союзі, бо пропонувала прості, зрозумілі, класні рецепти передусім домашнього печива.
Завжди говоримо про їжу, коли говоримо про національну пам'ять. Про повернення локальних продуктів, рецептів і того, що нам готували в дитинстві та що готували наші пращури. Ми спробували також зробити експеримент й обрали один із рецептів - рогалики з трояндовим варенням. Як їх готували, можна подивитися на відео.
Коли говоримо про їжу, так само говоримо про посуд, форми для печива, скатертини та рушники. Естетика споживання теж працює в момент, коли говоримо про їжу.
"Транзитна культура і постколоніальна травма"
- Нам найбільше хочеться показати те, яким великим є потенціал інтелектуальної подорожі, яку дарує кожна хороша книжка. Ми мали неймовірний лонглист, із якого намагалися скласти ієрархію того, про що хочеться розказати саме нині, - говорить Богдана Неборак. - Утім, були тексти, які трималися міцно цього списку. "Транзитна культура і постколоніальна травма" Тамари Гундорової належить саме до таких. Ця книжка вперше вийшла 2013 року і буквально нещодавно була перевидана з цікавим додатком про постмайданну українську літературу.
Праця Тамари Гундорової важлива для нас сьогодні ще й тому, що вона нагадує: розмова про деколонізацію та постколоніальні студії почалася не 2022 року. Цією темою опікувалися найкращі українські дослідники та дослідниці. Віхові книжки періодично з'являлися ще після Другої світової. Точнісінько такою є "Транзитна культура і постколоніальна травма"
У книжці є прецікавий розділ про "Ворошиловград" Сергія Жадана - тоді вже відомий, але все ще доволі новий роман. Тамара Гундорова тонко пише про те, якими є в той момент герої української літератури. Авторка міркує, які сюжети про себе ми можемо розказати. Бо спершу ж розповідаємо собі, а пізніше вже будуємо ідеї про те, як говорити з іноземцями. Ця праця дозволяє точно відчути сильний зріз передмайданної, передвоєнної літератури, але й культури як такої. А також запрошує нас поставити собі питання: чи ми всі досі перебуваємо у транзиті, чи нарешті в якійсь іншій точці? Якою є ця точка? Чи транзит - це погано?
Хочемо, аби було більше нагод не лише повертатися до новинок, а й перечитувати книжки, які страшенно вплинули на нас і добре нас описують, але їм уже певна кількість років. І якщо навіть ринок не фасилітує увагу до них, то така виставка дозволяє вкотре перегорнути деякі сторінки та зрозуміти, наскільки вони сьогодні про нас.
"Тисяча років української суспільно-політичної думки"
- Звідки починати відлік подорожей? Звісно, з якоїсь першої їх документації, - каже Анастасія Євдокимова. - Перший тревел-блогер Київської Русі - це ігумен Данило Паломник. У XII столітті він вирушає туди, куди вирушали всі - в Палестину. Тому що це було трендом - піти подивитися на Святу землю.
Данило не просто проводить там два роки, а документує те, що з ним відбувається. Він пише щоденник, який у багатьох різних списках потім доходить до нас. І пише дуже художньо. Змальовує все, що бачив. Описує священнослужителів і прихожан, з якими зустрічався.
У нас є текст, взятий із книжки "Тисяча років української суспільно-політичної думки". Це "Житіє і ходіння Данила, Руської землі ігумена". Ми подаємо його літературною українською мовою, але ви можете подивитися у вітрині текст, яким він був за одним зі списків.
Це один із найпопулярніших текстів Київської Русі. Про нього багато писали, до нього часто зверталися. Ми пропонуємо лише кілька книжок, де літературознавці міркують про те, що Данило Паломник був справді літератором, і тому його твір такий популярний - бо має літературну цінність.
"Криваві землі"
- Шостий пункт - це "Криваві землі" Тімоті Снайдера, - говорить Богдана Неборак. - Ми ставили собі питання про те, які книжки розповідають і міняють уявлення про нас іншими мовами. Звісно, таких відповідей може бути багато.
"Криваві землі" обрали з простої причини. Вона стосується головних трагедій XX століття, які визначили те, як ми себе осмислюємо, але так само те, як нас бачать інші. Злочини гітлеризму були покарані на міжнародному рівні. Натомість злочини сталінізму, які коїла Росія, на жаль, не були покарані. І це неймовірна несправедливість, яка впливає на нашу новітню історію.
Головне достоїнство праці Тімоті Снайдера - це прирівняння злочинів сталінізму та гітлеризму, їх зіставлення та демонстрація того, як два жорстокі режими наближалися до зруйнування світу. Водночас це ставить перед нами очевидне питання, яке блискуче формулює літературознавиця Соломія Павличко, виставку про яку ви могли бачити в Українському домі минулого року. Вона запитує приблизно так: що породжує життя на руїнах тюрми? Якщо кояться такі страшні злочини, як ми з вами можемо жити тут радісно та щасливо? На це відповідають різні сфери гуманітаристики. Історик Снайдер теж порушує питання того, яким може бути майбутнє.
Книжка, нині перевидана видавництвом "Човен" в оновленій редакції, безумовно, варта уваги. А ілюструємо її старими мапами Києва, які стосуються різних режимів, що тут панували, та сучасними мапами художника Віталія Греха, які теж створюють особливий настрій як коментар до "Кривавих земель".
Виставка "Софія Яблонська: велика подорож"
- У житті приємно мати певні рими, - каже Богдана Неборак. - Торік нам вдалося зробити виставку про особливу українську дослідницю Соломію Павличко. Також страшенно хотілося розповісти про особливу українську мандрівницю періоду між двома великими війнами Софію Яблонську родом із Галичини. Адже ми зрозуміли, що найвідоміша на сьогодні мандрівниця так званого міжвоєнного модернізму є недостатньо описаною та продемонстрованою в сучасному публічному просторі.
Нам хочеться показати Софію як особливу рольову модель - упевнену жінку, яка на різних етапах свого життя повсякчас ставить собі питання: а чого я хочу саме нині? І це втілюється в її роботі. Яблонська була не просто смілива, а й відкрита для того, аби прямо говорити про свій досвід, препарувати його та перетворювати в літературу. І виставка це демонструє.
Для нас це портретна історія. Ви зможете побачити світлини, які робила Софія Яблонська у своїх мандрах, зокрема в навколосвітній подорожі, та фото з її особистого архіву. Також є фрагменти відеозаписів, які вона втілювала на замовлення французької компанії. Крім того, експонуємо, наприклад, її тревел-комплект для косметики. Тут є пудрениця та флакон для парфумів, а поруч - набір для куріння опіуму.
Особливий артефакт - це друкарська машинка Софії. Вона дісталася їй від іншого мандрівника - Степана Левинського. Вважається, що саме він "заразив" Яблонську інтересом до подорожей і надихнув на те, що потрібно відкривати для себе нові країни.
Можемо побачити тут візуальний образ Софії, яка була страшенно пильна щодо того, якою її запам'ятають. Наприклад, до кінця своїх днів, попри любов до далеких країв та інших культур, Яблонська підтримувала контакти з Україною, а також зберігала народний стрій, гуцульську ляльку, примірник "Кобзаря" та багато інших українських книжок.
1 
4880
Коментарі