— Два роки тому майже всі українські фільми були про війну на Донбасі. Зараз режисери знімають про її наслідки та вплив на суспільство, — розповідає програмний координатор Одеського міжнародного кінофестивалю, француз Антельм Відо, 31 рік.
— Картина "Стрімголов" Марини Степанської не говорить прямо про збройний конфлікт. Жодної сцени із Донбасу не бачимо. Проте війна за кадром відчувається.
Чим керуєтеся під час відбору стрічок для кінофестивалю?
— Намагаємося представляти максимально різні жанри і стилі. Є комедії, драми й експериментальні фільми. Хочемо показати якнайширшу панораму сучасного кіно. У позаконкурсних програмах також є класика, німі картини і ретроспектива українських фільмів. Є фільми для дітей, документальні, серіали. Останні зараз знімають на рівні кіно. Багато фестивалів у програми включають серіали, навіть Канни, Венеція, Берлін.
Як кіно у світі змінюється?
— Межа між документальним й ігровим кіно стирається. Багато художніх фільмів використовують техніки документалістики. Знімають непрофесійних акторів, використовують хроніку. Сьогоднішній світ у складній ситуації. Війна в Україні й на Близькому Сході, мільйони біженців тікають у Європу, кліматичні проблеми. Режисери не можуть це ігнорувати. Реальність впливає на глядача сильніше, ніж гра акторів у вигаданих ситуаціях.
Українських фільмів щороку більшає. Чи переходить кількість у якість?
— Для Одеського фестивалю це рік українського кіно. Якість стрічок значно зросла. Ми передивилися майже всі українські фільми, які створили за рік. Багато з них тепер показують на фестивалях класу "А" у Карлових Варах, Локарно. І це лише початок. Підтримка держави в цьому відіграє велику роль. У Франції уряд дуже серйозно фінансує фільми. Кіно — це м'яка сила у зовнішній політиці, імідж країни. Держава має підтримувати найкращі таланти, незалежно від їхньої ідеології.
3 
35413
Коментарі