Чорна комедія "Жучок" розповідає про двох українських акторів, які потрапили в полон до чеченців. Щоб урятуватися, їм доводиться ставити Чехова. Класика підганяють під смаки кавказької публіки — з російськими ментами, ісламістами й горцями.
27 березня "Жучок" режисерів Алли Пасікової й Андрія Ржанова виходить в український прокат.
Картина основана на реальних подіях. 1989-го під час армійської служби в Дагестані сценарист Георгій Фомін звільнив із рабства двох акторів П'ятигорського театру. Їх взяли в полон випадково, замість якогось КДБшника. Коли зрозуміли, що переплутали, — кинули до ями. Потім, уже на якомусь місцевому святі, про них згадали й наказали співати чи розповідати анекдоти. Коли актори сказали, що такого не вміють, чеченці змилувалися й примусили ставити Чехова.
— Фомін — мій колишній однокурсник. Ми разом вчилися у Юрія Іллєнка в Київському театральному університеті імені Карпенка-Карого, — розповідає Алла Пасікова, 38 років. Спочатку сценарій здався нам смішним і малобюджетним, тому вирішили спробувати.
Стрічку з бюджетом $50 тис. режисери знімали власним коштом. Щоб заробити гроші на зйомки, Пасікова писала сценарії до телесеріалів. "Жучок" — її перший повнометражний фільм. 2006-го короткометражка "Філософія" перемогла на фестивалі студентського кіно "Відкрита ніч".
— За свій кошт я би більше не знімала, — продовжує режисерка. — Українське кіно — це дороге хобі. За 20 років жоден український фільм не окупився в прокаті. У нас небагато кінотеатрів, та й мало хто дивиться українські фільми. Коли починаю знімати, завжди питаю себе, про що цей фільм. "Жучок", хоч і комедія, порушує глибинні питання. Для мене він — про самотність українців як нації. І росіяни нам не друзі, і кавказці, і між собою постійно гриземося.
Роботу над "Жучком" режисери закінчили 2013 року. Вихід стрічки в прокат відклали через Майдан і війну на Донбасі.
Алла Пасікова й Андрій Ржанов планують зняти фільм за романом "Село не люди" української письменниці Люко Дашвар.
Коментарі