Нестерпно важко писати про Василя Кожелянка в минулому часі: "опублікував", "писав", "жив"… Але факт безжальний: 22 серпня не стало одного з найсміливіших українських письменників, який у своїх романах наважився переписати українську історію в дусі "українського реваншу". Василевий сатиричний роман "Дефіляда в Москві" (1997) був справжнім ударом для пострадянської свідомості, запропонувавши альтернативу реальним подіям. Українці разом із союзниками беруть участь у параді на Красній площі… Це був справжній шок і для лівих, і для правих.
Однак Кожелянко переінакшував історію не для того, щоб когось вразити або образити. Гадаю, головною метою його творів було несамовите бажання зародити в українцях надію на свій шлях. Його романи мають потужний заряд переосмислення і виходять поза межі усталених схем, будучи простором для віртуальної альтернативи. Там, на відміну від реальної історії, українці здебільшого перемагають, а не переможені. Легкі, іронічні тексти демонструють українські комплекси, оголюють істину, яка немовби зависає між рядків: українцям не можна сподіватися на когось іншого, крім самих себе.
Про Василя Кожелянка
Сьогодні вже соромно бодай не читати його творів. У кожному разі, ті, хто не читав "Дефіляду", стараються приховувати цей ганебний факт від уваги прогресивної української громадськості. А потай дістають заповітну книгу й замикаються з нею в якійсь комірчині. Певен, що години, віддані Кожелянкові, будуть незгіршими у їхньому житті
Олег Сидор-Гібелинда, мистецтвознавець, критик
Письменник і журналіст Василь Кожелянко народився 1 січня 1957 року в селі Кам"яна під Чернівцями. Закінчив Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича. Працював журналістом у чернівецькій пресі. Дебютував у літературі як поет. Згодом перейшов у прозовий формат, створивши низку альтернативних історій: "Дефіляда в Москві" (1997), "Конотоп" (1998), "Людинець" (1998), "ЛжеNostradamus" (1999), "Котигорошко" (2000), "Тероріум" (2001), "Срібний павук", "Третє поле" (2007). Видав також збірку новел "Логіка речей". У співавторстві з Володимиром Сердюком написав п"єси "Пластиліновий метал", "Солдатське щастя", "Гільйотина", "Лізикава", "Казка діда Зигмунда". Помер 22 серпня 2008 року у власній хаті. Похований у День Незалежності України в рідному селі Кам"яна.
5 
35413
Коментарі