З народним артистом України Анатолієм Хостікоєвим, 52 роки, ми зустрілися біля станції метро Оболонь. Розмовляли в чорному "Фольсквагені", на якому він під"їхав до місця зустрічі.
Пан Анатолій є головою наглядової ради театральної компанії "Бенюк та Хостікоєв". Щороку вона випускає новий спектакль.
— Цього літа хочемо поставити мюзикл "Запорожець за Дунаєм", — починає ділитися планами Хостікоєв. — У ньому буде відображено український менталітет. Я вирішив показати глядачам свій варіант тих подій. Ми знаємо кілька арій з опери Гулака-Артемовського. Карась іде до Султана, а потім повертається перевдягнутий у турецьке вбрання і співає: "Тепер я турок, не козак, здається, добре одягнувся", — наспівує, спершись обома руками на кермо, сам у шкіряній куртці. — Але вони там про щось розмовляли: про рибалку, про жінок, про політику, пили горілку. А потім султан прийшов з атвєтним візитом. І взагалі: як могли порозумітися козак і султан, якщо вони розмовляли різними мовами? — запитує Хостікоєв і сам же відповідає: — Якщо подивитися на хронологію, то можна допустити, що султан знав українську. Цілком можливо, він був онуком Роксоляни. А вона, безумовно, вчила своїх дітей української мови та пісень. Це недостовірно, але так могло бути.
А що, у Києві за останні п"ять років були якісь театральні події?
У "Запорожці за Дунаєм" розширять сюжет, а музику Гулака-Артемовського збережуть. Хостікоєв зіграє султана, його дружина — Наталя Сумська, 49 років, — Одарку, Богдан Бенюк, 48 років, — Карася. Окрім того, у мюзиклі будуть задіяні молоді актори з театрів Франка та Лесі Українки.
— Це буде вистава з гарними намальованими старовинними українськими "задніками", — каже артист. — Мені набридли новшества, коли актори на сцені в кросовках, а "Ревізора" грають з мобільними телефонами. Мрію зробити "Запорожець за Дунаєм" українською шароварною виставою з хорошою масовкою — як колись робили.
Уже кілька років у рідному театрі Франка Анатолій Хостікоєв не має нових ролей.
— І не нада, — каже він. — Ролі, які пропонують, краще не грати. Я задіяний у п"яти виставах. Всі вони аншлагові. Зараз тривають переговори з режисером Володею Петровим з Москви. Він колишній киянин, мій друг, разом училися в інституті, грали в баскетбол. У лютому приїде сюди. Плануємо зробити мюзикл "Дон Кіхот".
Яка роль буде вашою? — запитую.
— Побачите, — відповідає Хостікоєв. — Ну, не Дульсінеї — точно.
Намагаюся з"ясувати, як зараз поживає театр Франка.
— Я стільки ролей зіграв у театрі, граю і буду грати, що мені нема з ким що ділити. І тим більше — товаришувати. За ті п"ять років, коли не мав нових ролей у театрі, я робив вистави нашої театральної компанії. А як живуть у театрі? У сім"ї не без урода. Але мусимо жити дружно, бо робимо спільну справу. Крутих проблем у театрі нема.
Хостікоєв запевняє, що театральна компанія "Бенюк і Хостікоєв" однаково популярна як у регіонах, так і в столиці:
Московські бездарі, яких ніхто не знає, отримують дві тисячі доларів за день
— У нас квитки коштують не по три і не по 20 гривень, як у театрі Франка, а по 150. І збираємо повні зали. Бо наші вистави щирі. Ми граємо не на двох стульчіках. У нас повноцінні двоярусні декорації, а актори з іменами — народні артисти України. У виставі "Жанна д"Арк" задіяно 56 акторів. Виходить живая лошадь, на мотоциклах виїжджають на сцену. І цим усім треба керувати.
Однак у Києві ви менш помітні. А от приїзд театральної компанії "Бенюк і Хостікоєв" до обласного центру — це справді подія...
— А що, у Києві за останні п"ять років були якісь театральні події? — запитує. — Та провал за провалом! Ви хочете, щоб на кожному стовпі висіла рецензія тих бездарів, які пишуть у газетах? У нас нема театральної критики. Є журналюги, які щось пишуть. А наша компанія мусить заробляти гроші. Державні театри отримують кошти, навіть якщо випускають повну муру. Ми собі такого дозволити не можемо. І в Києві у нас теж аншлаги.
Заробляти гроші, знімаючись у фільмах в Україні, Хостікоєв не хоче.
— Усі пропозиції, які поступають, — для дебілів, — пояснює він. — Я знімався у Москві і, очевидно, буду зніматися ще. В Україні московські продюсери пропонують нашим акторам 250 гривень за знімальний день. Це ганебно, бо московські актори срєднєва пашиба, бездарі, яких ніхто не знає, отримують дві тисячі доларів за день. Вони приїжджають в Україну і знімаються, а наших видатних акторів запрошують у масовку. Мені теж пропонували зніматися за 50 доларів. Відмовився: сказав, що я не безробітний. Головне — тримати планку й не опускатися.
Робота на телебаченні не приносить мені задоволення
Свою професію актор вважає важкою, складною і по-справжньому чоловічою.
— На жаль, вона малооплачувана, — каже він. — У театр рвуться або лінтяї, або фанати. Цей фанатизм має бути присутнім. Для мене театр — як наркотик, але грошей це не приносить. Тому треба зніматися у кіно, робити концертні програми. Зараз найлінивіший актор — це актор драматичного театру. У балеті треба постійно тренуватися, в опері — працювати над голосом. А драматичним акторам здається, що достатньо вийти на сцену, сказати кілька реплік — і глядач твій.
Підробляти на телебаченні Хостікоєв теж не хоче.
— Я вів програму "Чоловічі історії", це не моє, — пояснює. — Крім того, по Наталі бачу, що телебачення — це велика трата часу. А мені його шкода, бо на вистави не вистачає. Окрім того, робота на телебаченні не приносить мені задоволення. Знаєте, один любить гірські лижі, а інший — просто бігати на лижах. От я люблю гірські лижі.
1953 — народився у Києві
1974 — закінчив Київський театральний інститут, актор Львівського театру ім. М. Заньковецької
1978 — актор театру ім. Лесі Українки в Києві
1980 — актор театру ім. Івана Франка
1981 — від шлюбу з акторкою Любов"ю Куб"юк народився син Георгій
1990 — народний артист України
1996 — від шлюбу з акторкою Наталею Сумською народився син В"ячеслав; отримав національну премію ім. Тараса Шевченка — за телесеріали "Пастка" і "Злочин з багатьма невідомими"
1999 — разом із Богданом Бенюком створив театральну компанію "Бенюк і Хостікоєв"
Коментарі