Іноді з біса приємно знати, що в словнику твого народу є старовинне слово "слонь". При цьому почуваєшся не просто знавцем того слова, а ніби хазяїном самого слона. Бо твої прапрадіди його так назвали й передали це тобі.
Ось щойно в "Науковій думці", у серії "Словники України", побачила світ дивовижна книжка, яка може втішити кого хочеш, хоч і призначена нібито для вузького кола фахівців, і тираж її лише 500 примірників. Книжка зветься "Словник зоологічної номенклатури (1927—1928)". Через п"ять років почалося "викорінення націоналістичних збочень на мовному фронті", й ті словники було наказано назавжди забути.
Це — розкішне читання, навіть якщо ви не філолог, не зоолог
Це — розкішне читання, навіть якщо ви не філолог, не зоолог, а просто сучасна освічена людина, для якої, приміром, слово "дятел" має лише один синонім — "долбо..." А далі вам кожна дитина підкаже, що те слово закінчується на "Б".
Отже, розгорніть цю книжку на слові "дятел".
Словник подає ось аж скільки його українських імен — ятіль, ятель, дятель, жовна тарчаста, жовна строката, товкач, клюйдерево, дзюбдерево, кусдерево, дзьобавка, малийка, деклик, декол, дьоглик, дзьоган, джогавка, довбало, гетель, гогун, дзьомба, добаш, поковтач, довбуш, довбусь, яків, дядьок, торомба, гльогач, дзєкіль, гегель, душак, довбар, подовбидерево — і ще з півтора десятка назв!
А ви кажете "долбо..." Теж, звісно, кріпке й точне слово.
Тепер перейдемо до тієї компанії живих істот, що були для дятла поживою. Серед них знаходимо геть забутого жучка на ім"я "Жовтик помаранчевий", цикаду, що звалася цинциделька, а ще цілу низку кузьок-родичів, яких називали свинками, а потім стали називати виключно довгоносиками.
Дуже пристойно представлені різні імена ще одного вреднючого жука, пронирливого, плодовитого і ненажерливого, який уміє рити і літати. Він зветься медведка, або земляний рак, або під"їдень. А ще от скільки в нього було імен: медведюх, кручок, ведмедчук, медведюг, земляна сучка, вовчок, капустяник, земледух, бабин песик...
Навіть якийсь там жук-гнойовик (навозник обыкновенный) міг похвалитися іменами: гнійник, ляйняр, бзюк, буняк, козулька, рийка, піп-жук, гучок, жук-корівка, конюх і так далі.
А сонечко! Бедрик, єленка, віщунка, божа зозулька, божа коровочка, божа оленка, петрик, параска, татарка!
Уявіть, що в словнику згадано 2327 видів комах, і майже в кожної — десяток-другий різних імен!
Ще живі всі істоти, імена яких тут подано, але більшість самих імен від нас уже далекі
Таке читання спонукає до польоту. От, наприклад, жайворонок. Здається, він і в Африці жайворонок. Аж ні: жервінок, жайворошок, богостійник, набогастійко, трепещук! Але найбільше синонімів у маленької пташки волове очко ("крапивник" по-російськи). Він має 80 (!) імен, серед них найекзотичніші — мишокрилик, мишова птаха, миший кріль, зводитель, дурибаба, блудик, задерихвіст і пробочка!
Десь шість-сім видів різних пташок (серед них сорокопуд) мають назви іванюшка, іванок, іванчик...
Або ось вальдшнеп, відомий під німецьким іменем, але є й своє — слуква, валюшень, хаква, слонь (!), слонька...
У читанні цієї книжки є відчутний драматичний момент: ще живі всі істоти, імена яких тут подано, але більшість самих імен від нас уже далекі, як динозаври.
Береш дітей, ідеш до лісу з оцим словником і кажеш: "Дивіться, дітки, отут жив народ, який дав назву цим птахам, рибам і комахам. Тепер того народу майже нема, бо майже нема його мови. Але птахи й метелики продовжують літати, а риби — плавати, і ще є кому повертати оці імена. Якщо ми їх повернемо — то, можливо, повернеться й народ, який колись тут жив..."
2 
1
Коментарі