Павло Крохмальов, 42 роки, був клавішником у гурті "Брати Гадюкіни". Разом із басистом Ігорем Мельничуком 10 років тому створив студію звукозапису "Гадюкіни Рекордз". Вона розташована на території кіностудії імені Довженка в Києві.
— Ідіть прямо, потім ліворуч, — каже сивий вахтер із ротом, набитим їжею. — На їхніх дверях мають бути труби.
На вході до студії наклеєний автомобільний знак: дудочка перекреслена червоною смугою — "гудіти заборонено". Крохмальов пропонує каву й веде до звукозаписувальної кімнати.
— Записуємо музику для кіно, телеканалів, для реклам. Уже сім років оформлюємо музичні заставки "1+1". Для СТБ пишемо п"ять років, для "Інтера" робимо музику на блоки новин.
Пісні також записуєте?
— Ні, тільки якщо пісня є в кіно. Ми вирішили, що не будемо писати естраду, бо це багато хто робить.
1989-го на фестивалі "Червона рута" гурт "Брати Гадюкіни" зайняв друге місце. Першою була Віка Врадій. До "Червоної рути" вони деякий час працювали разом.
— Я із Вікою не працював, бо прийшов до гурту 1990 року. Тоді її вже не було. Віка зараз живе в Америці, недавно приїжджала. Розповідала про 11 вересня 2001-го в Америці. Казала, що мала їхати у той офіс, який завалився, на співбесіду, але проспала. Сестричкою Віку назвали журналісти, бо ми були "брати", а вона ніби сестра. Хоч серед нас не було жодного брата. Кузя (Сергій Кузьминський, соліст гурту. — "ГПУ") писав для неї пісні.
А зараз чим займається?
— Він — талановитий діджей, працює в московських клубах.
Кажуть, Кузьминський лікувався від наркотиків.
— Так, у Бельгії рік був, там у нас є друзі. Сергій вилікувався, потовстішав, з рожевими щічками, — Павло плескає себе по обличчю. — Добре себе почуває.
Ви теж вживали наркотики?
— Мене Бог милував. Я боюся уколів. Як бачу кров, можу знепритомніти.
Павло згадує початок 1990-х.
— Ми грали у важкий час, не було де придбати інструменти, — каже. — У магазинах їх не було, то купували у спекулянтів, за валюту. За це можна було загриміти в тюрягу, бо КДБ працювало професійно. Перші мої японські клавіші коштували більше, ніж "жигулі" — 7 тисяч рублів. Я мав вибір: купити машину або інструмент.
Перші мої японські клавіші коштували більше, ніж "жигулі"
1995 року гурт розпався. Возити на концерти 12 артистів стало дорого, гонорари впали. Крохмальов із Мельничуком подалися до Києва, розпочали власну справу. А 20 січня минулого року "Брати Гадюкіни" виступили у столичному Палаці спорту.
— Нас зібрав Овдій Піналов, він тримає мережу гральних автоматів "Метро-Джекпот", був спонсором. На нас прийшло 12 тисяч людей. Потім ми ще пару виступів зробили у Львові. Із "Джанкой Бразерс" взяли тромбоніста, трубача, саксофоніста й гітариста. У нас ще є дві бек-вокалістки. От Альона Романовська недавно вернулась із "Євробачення" — вона на беках у Данилка. Ми її запрошуємо, як потрібен жіночий вокал.
З Данилком дружите?
— Як бачимось, то спілкуємось. Я його поважаю, бо він дуже талановитий. Мовчить, мовчить, а потім за дві секунди робить те, що треба, і йде.
Крохмальов народився у Львові, але розмовляє російською.
— Батьки в мене російськомовні. Мама Рима Анатоліївна з Владимирської області, батько Петро Степанович — з Уралу. Колись їздили із гуртом у тур по Європі, — згадує Павло. — У Франції жили у сім"ях. Я потрапив до родини Стефана, його батько був бандерівцем. От тоді я говорив українською, боявся щось сказати російською. Стефан возив нас до ресторанів, запропонував український. Я із собою привіз пляшку горілки, поставив на стіл, а директор ресторану виніс таку ж пляшку. Тоді я свою забрав назад. Коли ми їхали від Стефана, він дав нам 300 фунтів і каже: "Хлопці, візьміть, я бачу, що вам треба".
Сім"ю маєте?
— З актрисою Ілоною Бойко вісім років живемо у цивільному шлюбі. Вона знімалась у фільмі "Якщо я не повернусь". Але зараз не працює. Вивчає англійську мову, готує дуже смачні супи. Дітей поки що не маємо, але хочемо.
Павло каже, що знімає у Києві двокімнатну квартиру.
— Не купую, бо грошей немає, — додає.
4 
35413
Коментарі
2