Проза Катерини Бабкіної в різного читача викликає різні асоціації. Усе залежить від рівня начитаності. Комусь ввижаються латиноамериканські магічні реалісти, хтось бачить чуттєву Франсуазу Саґан — і кожен по-своєму правий. Її тексти можна розцінювати як докладний запис снів, який, утім, іноді здається достовірнішим за документальний фільм. А еротизм присутній в усьому — від описів слідів на піску до побудови речень і вишуканої образності.
Мені ж проза Бабкіної нагадала "Зачаровану Десну" Олександра Довженка, який теж не відділяв поезію від прози, а лірику від епосу. Авторка володіє довженківським талантом пригадування і творення повнокровного паралельного світу у своїх текстах. Можна було б сказати, що так, як пише Бабкіна, писав би Олександр Довженко, якби був молодою жінкою і жив на початку ХХІ століття в Києві. Але так пише тільки Катерина Бабкіна.
Про катерину бабкіну
Бабкіна пише суцільним монологом, практично без використання діалогів, що прочитується майже як поезія. Пише легко і невимушено. Пише так, що, читаючи, отримуєш задоволення і від хорошої мови, і від повністю прописаного сюжету
Богдан Логвиненко, критик
Катерина Бабкіна народилася 22 липня 1985 року в Івано-Франківську. Закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка і відтоді пробує себе у різних професіях — кіносценариста, редактора, журналіста, автора дитячого журналу, літературного критика. Найдовше працювала на Радіо Київ як автор щоденної програми "Погляд на місто". Авторка поетичної книги "Вогні святого Ельма" (Лілея-НВ, 2002), прозової — "Лілу після тебе" (Факт, 2008), публікувалася в літературній періодиці. Займається відеопоезією. Мешкає в Києві.
2 
1
Коментарі
1