Ексклюзиви
Середа, 23 квітня 2008 17:00

Поет Олег Лишега кілька років не пише віршів

Автор: фото: Ігор ХОМИЧ
  Поет Олег Лишега: ”Біля мого помешкання зламало вітром вербу. Це визначило мою долю на найближчих п’ять років”
Поет Олег Лишега: ”Біля мого помешкання зламало вітром вербу. Це визначило мою долю на найближчих п’ять років”

Зустріч з поетом Олегом Лишегою, 59 років, відбулася минулого тижня у львівській кав"ярні "Кабінет". Живе він у райцентрі Тисмениця на Івано-Франківщині. На творчий вечір погодився вперше за останніх 18 років.

У залі кав"ярні — десяток столиків, усі зайняті. Кому бракує місць, ставлять стільці у проходах.

Лишега — середньої статури бородань у сірому светрі — наливає у горня чай із заварника.

Кладе на стілець великий сірий наплечник. Дістає з нього три дерев"яні фігурки розміром у дві долоні. Що вони зображуюють, вгадати годі. Ставить їх на стіл.

— Хто вгадає, яке це дерево? — запитує. — Граб, найважче дерево. А це — дуб. Він м"якший. А це верба, — показує світлу скульптурку. — Біля мого помешкання зламало вітром вербу. Це визначило мою долю на найближчих п"ять років.

Каже, що всі скульптури робить сокирою.

— Чим більше лезо, тим вона точніша, — запевняє.

Ставить на стіл ще десяток фігур. Остання — у формі чашки.

— Це з глини, — пояснює. — Ми гуляли якось біля Високого Замку в Львові. Якраз дощик пройшов, я раптом послизнувся. Дивлюся — на стежці біла глина. Почав колупати — виявилася справжньою гончарною.

На початку 1970-х за участь у літературному гуртку Лишегу вигнали з п"ятого курсу університету. 2000 року отримав нагороду міжнародної письменницької організації "Пен-клуб". Як стипендіат програми імені Вільяма Фулбрайта рік жив у США.

Читає кілька своїх старих поезій. Зокрема, білий вірш "Пісня 551", який ще десять років тому поклав на музику гурт "Мертвий півень":

Поки не пізно — бийся головою об лід!

Поки не темно — бийся головою об лід!

Пробивайся, вибивайся —

Ти побачиш прекрасний світ!

Зізнається, що вже кілька років не пише.

— Я почав тікати від слова. Мені чомусь важко, — виправдовується.

— Колись я жив на Замарстинові, а письменник Микола Рябчук на Личакові, — розповідає письменник і журналіст Юрій Винничук, 56 років. — Коли Лишега приходив до мене жити, я знав, що в Рябчука закінчилася картопля.

Присутні сміються.

— Якось ми з Лишегою влаштувалися працювати вантажниками на книжкову базу, — продовжує Винничук. — Пішли туди спеціально, щоб тирити книжки. Побачили, що прибиральниці на день народження подарували букет і велику коробку книжок із серії "Библиотека приключений". Кожна така коштувала тоді 25 карбованців. За ці гроші можна було купити море доброго вина — по півтора карбованця за пляшку. Я одній дівчині ніби ненароком кажу: "Це ж у Лишеги скоро день народження. Цікаво, що йому подарують?". Думав, нам теж дадуть "Библиотеку приключений", і ми влаштуємо бенкет. Але Лишезі дали букет і книжки Твардовського, Матусовського і ще якихось козлів. З тими книжками нічого не можна було зробити. Пішли ми на Галицький базар, продали букет і за ті гроші купили трохи випивки і закуски.

— За що я тебе люблю, бо ти вмієш так тонко сплавляти золото з усякими побрехеньками, — усміхається до Винничука Лишега.

Зараз ви читаєте новину «Поет Олег Лишега кілька років не пише віршів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода