— Ми перші презентуємо прем'єру після карантинну. Не показували вистав 100 днів, — каже директорка київського "Дикого театру" Ярослава Кравченко, 33 роки.
У столичному музейному комплексі просто неба "Мамаєва слобода" показали спектакль "Червоне, чорне і знову червоне".
Початок 1920-х. Двоє українських повстанців Валеон Барон і Петро Крук везуть Несторові Махну скриньку з секретними документами. Дорогою вантаж потрапляє до рук більшовиків. Щоб повернути його, анархісти планують узяти в полон важливу персону. Та у справу втручається священник Онуфрій, за сюжетом.
"Мамаєва слобода" — це копія козацького селища Наддніпрянщини кінця XVII ст. Сцену обладнали біля садиби гончара. Лави поставили під вишнями. На одному з дерев, над головами глядачів другого ряду мостяться кури.
— Ми, всі троє авторів п'єси, походимо зі Слобожанщини, — говорить історик 40-річний Олександр Набока. — З початком війни Луганськ мені довелося покинути. Деякий час жив в Ужгороді. Створили творче об'єднання, яке займається історичною тематикою. Почали писати п'єси й сценарії для кінофільмів. "Махновські" історії 100-річної давності нагадують українські реалії літа 2014 року. А в постановці "Дикого театру" додалося ще більше сучасних смислів.
Починається спектакль.
На сцені ліворуч — клуня, на її стрісі — ікони з обличчями трьох українських президентів — Віктора Ющенка, Віктора Януковича і Володимира Зеленського — по центру.
Актор Сергій Солопай, 46 років, який грає священника, у трусах розбиває скриньку для пожертв.
— Та що ж це, трясця його матері, зовсім нарід збіднів. Нічого на церкву не дають. Панотця он в самих трусах оставили, — вигукує, матюкається, а потім хреститься. Чути постріли.
Батюшка дістає вилами ікони зі стріхи, хапає лик Зеленського. Намагається зняти з нього коштовний оклад. Хоче ним відкупитися від вояків армії Махна.
— От якби сказали ікону Ющенка бити, я відмовився б, а Зеленського відгамселив, — каже Сергій Солопай після вистави. — Ми в "Дикому театрі" майже всі сходимося в політичних поглядах. Часто додаємо до вистави злободенні смисли. Скажімо, мій герой-священник подібний до славнозвісного Онуфрія з Московського патріархату. Постійно наполягає, щоби до нього виявляли повагу, руки цілували. А сам не має ні моральних принципів, ні совісті.
— Обидва головні герої — анархісти. Петро Крук — ветеран Першої світової, — розповідає співсценарист Олексій Буратинський. — Постійно згадує бойовий досвід.
Таких людей у 1920-х на Слобожанщині було багато. Він дезертирував із царської армії, приніс ствол — і готовий був його використати для боротьби з різними ворогами. Посттравматичний синдром і складне життя змінило Крука як особистість, зробило кривавим хлопцем. Хоч по природі — добрий і хазяйновитий. Він — "дитя землі" із суто українським ставленням до неї як до неньки. Пішов до анархістів, бо ті не збиралися відбирати землю в селян чи врожай, як це робили червоні.
— Я воюю з червоними за незалежність. А паралельно триває ще одна війна — за свідомість Петра Крука, — каже виконавець ролі Барона 32-річний Орест Пастух. — Мій персонаж — людина з вищою освітою. Збірний образ революціонерів-романтиків, які свято вірили, що відколовшись від Російської імперії, в нас є шанс здобути свою державу, прогресивну передову країну. Освічені намагаються збагнути — чим керується народ, що відбувається в його голові, чому саме так думає і діє. Адже 100 років тому українські селяни повелися на заклик "Землю крестьянам" — і пустили на свою територію армію більшовиків. Це закінчилося Голодомором.
— Уявляєш, зробили ікони з Ющенком і Яником, а посеред вистави розбили лик Зеленського, — розмовляє по телефону після вистави хлопець у чорній майці та яскраво-червоних джинсах. — Це натяк на третій Майдан.
— А в нас в Україні постійно так, — додає режисер вистави Максим Голенко, 42 роки. — Обираємо героїв на порожньому місці, молимося на них, а потім так само щиро в них розчаровуємося і втоптуємо в багнюку.
Вистава триває близько 2,5 год.
Наступні покази "Червоне, чорне і знову червоне" в "Мамаєвій слободі" 23 і 24 липня.
5 
1
Коментарі