Диригент ансамблю "Київські солісти", професор Богодар Которович, 64 роки, виходить із сірого "опеля". Обсмикує діловий костюм. Ідемо в Київську консерваторію, на кафедру скрипки, якою він керує. Маестро сідає за лакований стіл і тре скроні.
— День важкий, — каже. — На випускному в школі імені Лисенка викладачки вимагали усім "12", хоч я запевняв, що "10" та "11" — це теж відмінно. Жінки рвали на собі волосся, влаштовували мені істерики. У молодості поставив дві двійки в Харківському музучилищі. Був дуже принциповим, — іронізує. — Потім помудрішав. Якось екзаменував жінку років 50, якій треба було ставити залізну двійку. Удав, що мене кличуть до телефону. Їй поставили трійку.
Чому не залишилися викладати в Сіднейській консерваторії?
— Ректор пропонував працювати ще п"ять років, але там я був "славік" — слов"янин, — пояснює. — В Австралії нижчі за нас тільки в"єтнамці. Та й музиканти з австралійців нікудишні.
Це правда, що вам цілував руки польський композитор Кшиштоф Пендерецький?
— Ну, він хвалив нас на репетиції. А дружина Пендерецького Ельжбета запропонувала працювати разом. Вона очолює фонд Бетховена, товаришує з дружиною Ющенка. Сподіваюся, стане нашим імпресаріо. Її знає весь світ.
Хвилюєтеся перед концертами?
— Коли був скрипалем, хвилювався. А професія диригента проста. Треба лише мати сильну волю, щоб тебе відчував оркестр. Я пішов у розквіті, щоб ніхто не чув від мене поганої гри. Скрипку подарував старшому братові, який виїхав до Нової Зеландії.
Маєте амулети?
— Плюшеву свинку. Хрюкає, якщо вдарити. Старі амулети лишив у першої дружини. Раніше вішав удома на абажур значки міст, до яких їздив на конкурси. На конкурсі Енеску в Бухаресті познайомився з Ростроповичем. Він годував усіх конкурсантів. Приганяв "рафік" і кричав: "Ебята, сегодня едем в настоящий кабак, будем есть чолан" — запечену свинячу ногу.
Знімаю за страшні гроші квартиру біля консерваторії
Тепер ви cамі судите.
— Члени журі діляться на "блохоловів" і тих, хто оцінює особистість. Перші дивляться: щось скрипнуло, музикант пальчик не так поставив. Є каста скрипалів, які з однією програмою їздять на всі конкурси. За перемогу платять 10 тисяч доларів. Тому я дивлюся, чи є майбутнє у музиканта. Найпорядніший — конкурс королеви Єлизавети у Брюсселі. У Генуї, в Італії, теж підбирають незаанґажоване журі. А от конкурс імені Чайковського — сором Москви, ще ганебніший — конкурс імені Ойстраха в Одесі. Там один ділок від шоу-бізнесу складає журі, як йому вигідно.
З ким зі скрипалів і диригентів товаришуєте?
— У мене був товариш Сондецкіс, — каже про 78-річного литовського диригента Саулюса Сондецкіса. — Тепер він у Греції. Товаришуємо з Гідоном Кремером. Училися разом у Московській консерваторії. Він чудово зберігся, тільки посивів. Коли набирав свій оркестр, запросив мою доньку Мирославу. Гідон запрошує тільки прибалтів, а моя прабабця була естонкою. Кілька днів тому Кремер захотів, щоб Мирослава прилетіла до нього в Каліфорнію на концерт. Понеслася за три світи.
Правда, що "Київських солістів" запрошували на гастролі до Парижа, а ви відмовилися?
— Нам запропонували малі добові, переїзди в автобусах, погані готелі.
Ви — строгий керівник?
— Запізнюєшся на репетицію — п"ять гривень на бочку. Це мало, в оркестрі Кремера платять п"ять доларів. А на концерт запізнюєшся — ідеш з колективу.
Которовичу телефонують. Він дивиться на годинник і зауважує, що час додому.
— Знімаю за страшні гроші квартиру біля консерваторії, — каже. — Мав двох дружин, кожній залишив по квартирі. Наталія Кметь — мама Мирослави, — пояснює. — Друга — піаністка Євгенія Басалаєва. Наш 13-річний син Антон — теж скрипаль. З Наталею добрі стосунки. А з Женею довго не спілкувалися. У неї сильна харизма, але на кораблі не може бути двох капітанів.
А як зі шкідливими звичками?
— Горілка, — зізнається він. — Задоволення на день, а три дні сам не свій. Не знаю, скільки буду триматися, але зараз не п"ю.
У липні маестро святкуватиме день народження.
— А через три дні вступні іспити до консерваторії, — каже він. — Утечу з Києва, бо всі мами намагаються всунути мені якийсь подарунок.
Прощаємося о 21.40. Которович каже, що цього дня ще не їв. Цілує мені руку і завертає в "Містер Снек", що навпроти консерваторії.
1941 — народився у Львові
1946 — під час голоду ходив у дитсадок у Львові, де дітей безплатно годували
1961 — переїхав до Москви
1966 — приїхав до Києва
1967 — переміг на конкурсі скрипалів імені Джордже Енеску в Бухаресті
1995 — створив державний камерний ансамбль "Київські солісти"
2 
1
Коментарі