"Оця хата збудована на гроші, зароблені в Параджанова"

— Гуцульську міфологію можна досліджувати все життя — і буде замало, — каже львівська письменниця Марічка Крижанівська, 37 років.

Написала детективний роман "Тіні". В основі сюжету — прадавні вірування гуцулів та історія створення фільму "Тіні забутих предків" за повістю Михайла Коцюбинського. Книжка вийшла у "Видавництві Старого Лева". Торік на літературному конкурсі "Коронація слова" отримала спеціальну відзнаку "за найглибше та найґрунтовніше дослідження історії свого роду".

— Ідея роману виникла із захоплення темою Гуцульщини, — продовжує Крижанівська. — Цікавість була з дитинства. А на 25-му році життя дізналася, що звідти мій дідусь, який був вояком УПА. Десь ті гени мусили вилізти. Щороку змалку їжджу в Карпати — село Яблуниця на самому перевалі між Івано-Франківською та Закарпатською областями. Ліворуч — Говерла. Навколо — хребти Чорногора, Свидовець і Ґорґани. Краса неймовірна — неможливо там не писати. Над книжкою працювала три серпні підряд по 10 днів своєї відпустки.

Дія роману "Тіні" відбувається у трьох часових просторах. Перший — це доісторичні часи, коли ще жива гуцульська міфологія. Поруч із людьми живуть надприродні істоти: нявки, нічниці, обмінники, щезники. Люди їх бачать, розуміють і не бояться. Бісиця викрадає немовля. Але його в неї відбирає лісовий дух чугайстр. Бере хлопця на виховання, а той мріє про життя серед людей. Закохується в Марічку Гутенюк, дівчину Івана Палійчука.

Другий простір — 1960-ті роки. Режисер Сергій Параджанов ­приїжджає в село Криворівня Верховинського району Івано-Франківщини знімати "Тіні забутих предків".

Третя лінія — в сучасності. Знімальна група зі Львова готує у Криворівні сюжет про фільм Параджанова. Журналістка Олеся намагається з'ясувати таємницю своєї родинної історії, пов'язаної з гуцулами, за сюжетом.

— "Тіні" народилися буквально з одного речення в Коцюбинського. Пише, що мати Івана Палійчука переживала через те, що він дуже плакав у дитинстві. Підозрювала, чи часом його бісиця не обміняла на своє дитя. І я подумала: а що, якби справді так сталося.

У прадавньому пласті сюжету я вигадала всі історії, але не персонажів. Узяла образи духів зі словника "Гуцульська міфологія" мовознавиці Наталії Хобзей. Багато назв на позначення нечистої сили, натомість добра немає. Був просто Бог і все.

Зараз на Гуцульщині всі християни. Але в них є день, коли не можна нічого робити, бо тебе вдарить грім. Це язичництво. Що вирізняє гуцульську міфологію — там були непрості. Перебувають на межі двох світів, мають стосунок і з людьми, і з духами. Зокрема, мольфари. Останній точно відомий — Михайло Нечай. Жив у наступному селі біля Криворівні — Верхній Ясенів. Тримав погоду на першому музичному фестивалі "Червона рута" 1989-го в Чернівцях.

У лінії про Параджанова все абсолютно достовірно. Перевіряла з кількох джерел. Спілкувалася з місцевими жителями, які були в масовці, й акторкою Ларисою Кадочниковою, яка виконала роль Марічки. Раніше досліджувала знімальний процес "Тіней забутих предків" як журналістка, бо робила телерепортаж до 50-річчя стрічки. Вже тоді зрозуміла — це готовий сюжет твору.

Наприклад, залишається незвичне питання — правда чи побрехенька — чи була дуель між Параджановим та оператором Юрієм Іллєнком. Страшно конфліктували від початку. Іллєнко був уже на межі покинути фільм. Казав: "Я не бачу того кадру". Кадочникова згадує: "Я теж думала, що буде лажа, а не кіно. А я вже на той час була актрисою модного російського театру "Современник". Приїхала з Москви і тут буду ганьбитися". Тільки Параджанов носився й постійно повторював: "Ми знімаємо геніальний фільм". Іллєнко не витримав і каже: "Стріляємся". Десь знайшли старовинні пістолі та вранці наступного дня стали над річкою Черемош із двох боків моста. Перед тим були сильні дощі, й течія дуже стрімка. Вона зриває кавалок моста їм із-під ніг і несе далі. Зрозуміли, що це знак, і розійшлися.

Смішна була історія, як знімали сцену оплакування. Є спеціальні плакальниці, які вміють голосити і примовляти. Параджанов їх запросив. "Світло, камера, мотор — плачте". Пані кажуть: "Не можемо — гріб порожній". Режисер покликав помічника, але знову тиша. "Він дуже молодий, ми йому не вірим". Поклали старшого вуйка зі знімального майданчика — не плачуть. Зробили півгодинну перерву. Із села покликали старезного діда, якого всі знають. Він у гробу одразу й заснув.

Щоб дотриматися автентич­ності, узяв гуцулів до Києва озвучувати стрічку на студії Довженка. А їхні трембіти — 3 метри завдовжки. Стюардеса в літаку каже: "Не положено". Параджанов підняв на ноги половину компартії. Таки дозволили ті трембіти занести. Примотали вздовж проходу і доставили до столиці.

24 серпня 1965-го ще до пре­м'єри в київському кінотеатрі "Україна" повіз фільм у село показувати. Це було масове народне гуляння. Режисера на руках носили.

Місцеві жителі зачарували Параджанова. Масовці платив 10 карбованців на день — великі гроші на той час. День роботи в колгоспі — 18 копійок. Мені показували: "Подивіться. Оця хата збудована на гроші, зароблені в Параджанова".

У книгарнях роман "Тіні" коштує 120 грн.

×