— 1996-го "Океан Ельзи" за нашого сприяння в студії Національної радіокомпанії записали мініальбом "Будинок зі скла". Для гурту це стало однією зі сходинок до великого шоу-бізнесу, — розповідає журналістка 47-річна Ольга Гончаренко. 24 роки вела програму "Український рок-н-рол" на радіо "Промінь". Просувала молоді гурти. Гостями передачі були "Брати Гадюкіни", "Козак Систем", "Плач Єремії", "ТНМК".
— Ставлюся до Святослава Вакарчука з симпатією. Але не думаю, що він пам'ятає нашу програму, — продовжує Гончаренко. — Коли люди досягають вершини, їм здається, що вони самі це зробили й ніхто не допомагав. Нібито вони геніальні, й в один момент стали зірками. Є багато музикантів, яким я приділяла увагу. Надавала ефіри, коли їх ніяка радіостанція не брала. Називали неформатом.
Скромність — не найкраща риса. Але я не хочу називати конкретних імен. Бо прочитають і скажуть: "Що вона там про себе думає? Ми класні та популярні. Нічого нам не дало, що приходили до неї на радіо".
Чому 2018-го закрили програму?
— Це був перетин інтересів моїх і тих, хто прийшов керувати "Променем". Сказали, що до них радіостанція була гівном. Нібито тепер в ефірі — різноманітність виконавців. У моїй присутності хизувалися, що приходять "Без обмежень", "Фіолет", "Тартак". Але вони роками були гостями на "Українському рок-н-ролі".
Мене не скорочували. Сама пішла в довгу відпустку. Знала, як повернуся, напишу заяву про звільнення. Але мене не стали чекати й закрили програму.
Цікавитесь "Променем" після звільнення?
— Для мене це досі непроста тема. Не відстежую, що відбувається на радіо, якому віддала пів життя. Усю юність точно. Не хочу зайвий раз засмучуватися.
Колишні колеги розповіли, що було святкування дня народження "Променя". Це після того, як я пішла. Виконавці коментували найважливіші програми. І згадки про мене звідти повирізали. Причому були гурти, яким я допомагала з просуванням. "Крихітка Цахес", наприклад.
Знаю собі ціну й що зробила. Мені цього достатньо. Є люди, які плекають себе в радіо. А я плекала радіо в собі. Потрапила на нього випадково і не для слави. Взагалі закінчила фізико-математичний факультет.
Як стали журналісткою?
— Моя родина з Києва. Старша сестра Оксана вступила на журналістику до Львівського університету. Школяркою я приїздила до неї в гуртожиток на літні канікули. Було цікаво, бо коло спілкування відрізнялося від київського. Старостою групи Оксани був Віталій Бардецький. Зараз — музичний журналіст, а тоді — меломан. Продюсував "Скрябін" та "Океан Ельзи". Показував мені записи різних виконавців. Казав, на кого треба звернути увагу. Постійно була в мистецьких тусовках. Тоді зароджувалася нова українська музика. Мене познайомили з гуртами "Плач Єремії", "Мертвий півень", "Піккардійська терція". Вони бідкалися, що важко потрапити на радіо. І я подумала: "Якби я була ведуча, допомагала б їм".
Ні в кого не було таких слухачів, як у мене. Вони унікальні. На львівському сайті "Форум рідного міста" Тарас Сокальський створив тему, де обговорювали кожен мій ефір. Я іноді щось коментувала. І так вони багато років спілкувалися. До 2004-го, доки фейсбук не набрав обертів.
Багато прихильників дякували за формування музичного смаку. Це приємно. А ще приємніше, що багато з них стали журналістами. Казали, що я відіграла в цьому не останню роль. Брали за взірець.
Розкажіть про найвідоміших.
— Наприклад, у Івано-Франківську є Тарас Зень. Керівник телерадіокомпанії "Вежа". Став відомою людиною в масмедіа свого регіону. Був слухачем із ранньої юності. У мене досі є листи від нього 13-річного. Надсилав малюнки. Портрети Андрія Середи, Тараса Чубая.
Найвдячніший слухач — це Юрій Андрухович. Багато з ним записали інтерв'ю. Із задоволенням переслуховую їх. На відміну від багатьох музикантів, Андрухович адекватно реагував на ефіри. Казав: "Вам треба навчати брати інтерв'ю".
Декілька років тому на Мистецькому арсеналі презентували документальний фільм про польський гурт "Карбідо" й Андруховича. Він запитав, чи я буду. Казала, постараюся. Вирвалася з роботи. Сиджу в залі. Вмикають фільм. А я себе не впізнаю за голосом. Спочатку чую текст. Думаю: "О, це ж мої слова". Потім розумію, що це я. Стрічка починається з фрагмента мого ефіру з Андруховичем. Приємна несподіванка. Ще й завершилася картина моєю програмою.
3 
1
Коментарі