Цьогорічною лауреаткою Нобелівської премії з літератури назвали американську поетесу 77-річну Луїзу Ґлюк. Каже, після дзвінка зі Шведської академії відчула паніку. Подумала, що в неї галюцинації. Бо не могла уявити, щоб нагородили білу поетку з США. Шкодує, тому що не побуває на нобелівському бенкеті у Стокгольмі. Його відмінили через пандемію. Переживає — треба писати промову на честь вручення, а це не вірші.
"За неповторний поетичний голос, який із суворою красою робить індивідуальне існування універсальним" — так звучить офіційне визначення її творчості.
— Ґлюк — автобіографічна поетка, — розповідає поетеса й літературознавиця Олена Гусейнова, 41 рік. — Смерть старшої сестри, розлучення, народження сина, переїзди — кожну подію пропускає через вірші. Це її особисті історії. Але вміє писати про загальнолюдське. Читаючи, думаєш, що йдеться саме про тебе. Твоє прощання з коханою людиною, складні стосунки з родиною чи власним тілом.
Луїза Ґлюк народилася 22 квітня 1943 року в Нью-Йорку, США, в родині угорських євреїв. У середній школі захворіла на нервову анорексію. Лікувалася сім років. Через це не завершила навчання в університеті. Працювала секретаркою, потім — викладачкою.
"Коли мені було 10, я писала про смерть. Бо вже тоді усвідомила, що ми не отримуємо життя назавжди", — згадує.
1968-го дебютувала зі збіркою "Первісток". 1990 року книжку "Арарат" присвятила смерті батька. Газета "Нью-Йорк таймс" написала, що це найжорстокіші вірші про скорботу.
Отримала Пулітцерівську премію за "Дикий ірис" 1993-го. У збірці квіти розмовляють із садівницею про сенс життя.
У поемі "Жовтень" осмислює наслідки терактів 11 вересня 2001 року.
Випустила 14 книжок віршів і дві збірки есеїв.
Двічі розлучена. Від другого шлюбу з письменником Джоном Драновим має сина Ноя, 47 років.
Викладає англійську в Єльському університеті.
— У Ґлюк непроста поезія, — продовжує Гусейнова. — Але щоб її прочитати, не треба мати ступінь із філософії чи знати щось особливе про Сполучені Штати. Проте вірші будуть цікавіші, якщо знайомі із давньогрецькими міфами.
Батьки поетки захоплювалися античністю — це стало частиною її виховання. Досконалою вважаю збірку "Тріумф Ахілла" 1985 року.
У вірші "Тінь яструба" хижий птах ловить жертву й несе її над полем. Спочатку їх можна розрізнити — от крило яструба, от обриси тварини, яка стала їжею. Але в якийсь момент зливаються в одну тінь. "Вони стають єдиними, — пише Луїза, — так само, як ми з тобою, коли ти мене обіймаєш". Це твір про любов та агресію. Багато кому такі стосунки відомі.
Ґлюк — найцитованіша американська поетка в соцмережах. Її можна порівняти з Ліною Костенко. Вони обидві — живі класики, обидві пов'язані з духом шістдесятництва. Хоча це різні 1960-ті. Їх можна поставити поряд і побачити, як рухаються письменницькі долі в різних літературах.
Нобелівська премія з якогось часу була тісно пришита до політики. Комітет бажає повернути репутацію. Кажуть: "Хочемо демонструвати не політичні настрої, а що відбувається в письмі в усьому світі". Луїза Ґлюк для цього — ідеальна кандидатура.
3 
1
Коментарі