70-річна актриса Лариса Кадочникова минулого тижня відсвяткувала 50 років творчої діяльності. Для бенефісу вона обрала виставу "Насмішкувате моє щастя". Ця постановка 30 років іде на сцені столичного Театру російської драми, її двічі редагували. Але роль Ольги, дружини письменника Антона Чехова, незмінно грає Лариса.
Ви увійшли в мистецтво з фільмом "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова та Юрія Іллєнка. З Іллєнком вас звів саме цей фільм?
— Ні, ми разом навчалися у ВДІКу, тоді й одружилися. А "Тіні…" — це пізніше.
Ви в тій картині — неймовірна. Параджанов був у вас закоханий?
— Та ви що?! Він лише добре до мене ставився.
Хіба ж це погано — закохатися?
— Але він не міг собі цього дозволити. Вони з Юрою друзі. Іллєнко закохався ще до того, як ми почали працювати в мистецтві. Я в інституті ходила красива, модна дівчина в чорному платті. Його, майбутнього кінооператора, я зацікавила як модель.
Мистецтво вас і розвело потім?
— Так. Це сталося після виходу картини "Мріяти і жити". То був фільм Іллєнка для мене — про актрису, і я цю роль грала. Сто разів міняли сценарій, його довго не приймали, доки від задуму нічого не лишилося. А Юра таки вирішив знімати. Сам він у стрічці грав роботягу, а російський актор Родіон Нахапетов — режисера, якого я нібито покинула й полюбила робітника. Усе вийшло фальшиво.
Але ж ви з Іллєнком у тому не винні. Таких сценаріїв вимагав час.
— Так, час ламав нас, і багато чого поламав. Це був 1974-й чи 75-й рік. Кіно не вдалося, все розвалилося, й наше особисте життя теж.
Іллєнко тим фільмом вам усе напророчив: ви потім знайшли собі чоловіка якраз "робочого", тобто мислячого не лише мистецькими образами.
Кіно не вдалося, все розвалилося, й наше особисте життя теж
— Так, я вийшла заміж за Михайла Йосиповича Саранчука. Ми й досі разом. А тоді, в 1970-х, він був директором Театру російської драми. Але коли постало питання: або я, або директорське місце — він сказав: "Обираю Кадочникову!". Щоб звільнити, знайшли причину — Михайло не хотів ставити спектакль про Брежнєва. Пішов працювати в Міністерство культури. А я спокійно зітхнула. Бо тоді в театрі було правило: не заводь роман із керівництвом.
На роботі заводити романи не можна?
— Категорично! У театрі це погано закінчується. Коли керівник закоханий в актрису, всі бояться, що вона гратиме головні ролі. Коли він з театру пішов, мені стало легше доводити, що я — актриса, а не верблюд. Можна собі це дозволити, якщо ти хороша артистка. А якщо середня, краще мати за спиною дядю, який тебе любить.
У театрі, де ви працюєте, хороших акторів завжди більше, ніж вистав і ролей. На всіх не вистачає. Ви нині багато граєте?
— Ні. Зате в трьох хороших виставах. Але що таке "багато"? Можна щодня грати, а все без смислу. Цього сезону мені пообіцяли головну роль у новій виставі. Та поки не побачу наказу про призначення, не говоритиму про це.
Кажуть, ви займаєтеся малюванням?
— Мій батько був художником. А я всерйоз взялася за це на початку 1970-х, коли не було ролей у театрі та кіно. Якось Параджанов побачив мої роботи й сказав: "Ти повинна малювати!" Нині маю кілька десятків робіт.
Ви пишете мемуари?
— Уже написала. Книга вийде в кінці жовтня. "Білий птах уві сні й наяву" — назва приблизно така.
Після бенефісу в театрі російської драми актрису вітав кінорежисер Віктор Гресь. Кадочникова знімалася у його фільмі "Чорна курка, або Підземні жителі".
— Ларисочка, киностудия Довженко стоит перед тобой на коленях! — режисер став перед актрисою на коліна й почав цілувати її бежеві черевички.
1937 — Лариса Кадочникова народилася в Москві у родині режисера і художника Валентина Кадочникова й актриси Ніни Алісової
1961 — закінчила Всесоюзний державний інститут кінематографії (ВДІК)
1961–64 — актриса московського театру "Современник"
із 1964 — актриса київського театру імені Лесі Українки; в фільмі Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" зіграла Марічку
1992 — отримала звання народної артистки України
Зіграла понад сто ролей, із них у кіно — двадцять, зокрема в фільмах "Вечір перед Івана Купала", "Білий птах з чорною ознакою" , "Чорна курка, або Підземні жителі", "Криниця для спраглих", "Комісари".
2 
1
Коментарі