49-річний актор Ігор Скляр цього тижня приїжджав до Києва. Кажуть, напитував собі ролі в українських серіалах. Зізнався, що в кіно не знімається. Актор увесь час був у сонцезахисних окулярах.
— За вісім місяців прочитав близько десяти сценаріїв про бандитське життя, — розказує актор. — Півтора з них варті уваги. Інші — повний брєд. Нещодавно читав сценарій відомого російського режисера. У нього рецидивіст каже літературною мовою: "Ты мешаешь мне говорить. Замолчи". Але я без роботи не сиджу. Граю в Москві з Ніною Усатовою в антрепризних виставах "Любовь — не картошка" і "Мужчина, постойте".
— Часто буваєте в Києві? — питаю.
— Чотири рази приїздив. 1986-го з Театром націй гастролював у театрі імені Лесі Українки, — пригадує. — За тиждень мене двічі ні за що забирали до витверезника. Але, — піднімає палець угору, — це мене врятувало. У витверезнику я так кричав, що зірвав голос. Поїхав додому на два дні раніше. А через два дні вибухнула Чорнобильська АЕС.
Ігор Скляр упевнений, що він — щасливчик.
— Навіть актором став через везіння. У 14 років зі шкільним товаришем Женькою вперше приїхав до Москви на екскурсію. Це були зимові канікули. Нам сподобалося метро. Бо в моєму рідному місті Курськ його немає. Каталися до першої ночі. Навпроти сиділа старенька жінка й суворо нас розглядала. Ми злякалися, бо випили сухого вина. До своєї зупинки не доїхали. Вибігли з вагона й гайнули до ескалатора. Вона наздогнала й ухопила мене за комір. "Тітко, шо ми зробили?" — галасував я. А жінка дала мені записку: "Шановні батьки, просимо привести вашу дитину на проби фільму "Юнга северного флота".
До 18 числа будь-якого місяця ставлюся з острахом
Я три дні думав: іти чи не йти. На пробах було 20 хлопців. Сувора тітка сиділа в кутку й моргала мені, підбадьорюючи. Виявилося, що це асистент режисера. Обрали мене.
Після армії гуляв Москвою і зайшов на "Мосфільм". Почав розглядати в коридорі фотографії. До мене підійшов режисер Карен Шахназаров. Запропонував прочитати сценарій фільму "Мы из джаза". Наступного дня мене затвердили на головну роль одесита Кості, яку забрали в Дмитра Харатьяна. У фільмі я співав пісню про старий рояль. Після показу з"явилося перше професійне прізвисько — Старий рояль. Про це я дізнався, коли йшов набережною в Одесі. П"ятнадцятирічні дівчата захихотіли у спину: "Дивися, Старий рояль пішов".
Розповідає, що за кожним успіхом ішли негаразди.
— За везіння розплатився інфарктом 2003-го. Мені робили операцію під місцевим наркозом, — прикладає руку до грудей. — Але зосередився і пережив цю чорну смугу. Головне — терпіння. Я й 15-річного сина Васю цього вчу. Він у мене екстремал із довгим волоссям. Займається сноубордингом. Любить піжонити. Часто каже: "Тату, дивися, що я роблю!", — піднімає ногу і махає руками, імітуючи катання на скейті.
— Падає і тиждень карається за піжонство.
Актор каже, що вірить у магічні числа. Для нього таким є 18.
— У мене день народження 18 грудня, іменини 18 червня, батьки померли 18 числа, — поправляє окуляри. — До 18 числа будь-якого місяця ставлюся з острахом. 18 січня навіть не виходив із дому. Весь день провалявся на дивані.
1957, 18 грудня — народився в місті Курськ, Росія
1973 — перша роль у фільмі "Юнга северного флота"
1975 — вступив до Пітерського інституту театру, музики та кінематографії
1978 — одружився з актрисою Наталею Акімовою
1983 — актор пітерського Малого драматичного театру
1991 — народився син Василь
2003 — мав інфаркт
Знявся у фільмах "Берегите женщин", "Мы из джаза", "Батальон просит огня", "Узник замка Иф", "Дети понедельника"
2 
1
Коментарі