"Культурне життя в Тернополі стало нецікавим, — вважає 71-річний народний художник України Іван Марчук. — Померли художній керівник тернопільського драмтеатру Михайло Форгель, археолог Ігор Герета. Місто спорожніло. Львів теж став захолусним, а був же галицькою столицею. Нещодавно я був там. Гуляю вуличками, піднімаю голову — тут зникла ліпнина, там не стало різьблення, ковальства. Місто Лева втрачає свої чари".

На початку листопада Іван Марчук приїхав до рідного села Москалівка Лановецького району на Тернопільщині. Буває тут раз на півроку.

— Осінь — моя улюблена пора, — каже Іван Степанович. — Листя на деревах нема, гарно видно павутиння гілок.

Художник працює у вигаданому ним мистецькому стилі "пльонтанизм" (від українського "пльонтати" — плести). Розказує, що 15 років тому подарував місцевому вчителю Іванові Лобуню фотоапарат:

— Аби він для мене знімав цікаві пейзажі, я би їх малював. Хотів із Іваном поїздити тернопільськими селами, погуляти. Але щоб зібрати матеріал, треба зайти до хати, на подвір"я, на город, а всюди болото. Надвечір повернувся у Москалівку до онучки сестри, зайшов до директора тамтешньої школи. Додому їду з пустими руками, не зібрав нічого для роботи.

Каже, що в Тернополі відвідав друга, директора обласного архіву Богдана Хаварівського. Подарував п"ять нових робіт. Коштують вони від $2,5 тис. Нині в архіві добудовують три зали. У них повісять 60 полотен Марчука, його фотографії та листи.

Часто ходжу по смітниках

— Після поїздки на Тернопілля відвідаю Чорнобильську зону, — розказує Марчук. — Зроблю цикл під назвою "Опустіле гніздо", малюватиму покинуті обійстя. Маю дачу в Каневі. Із подвір"я свого сусіда уже намалював п"ять картин. Господар, дядько Федір, скидає сміття просто у дворі. Звідти можна набратися багато ідей. Я часто ходжу по смітниках. Але не таких, що смердять, а таких, де хтось може викинути відерце цікаве чи ще якусь дивну річ.

Роботи Івана Марчука є в усіх президентів України, а Віктор Ющенко називає його своїм улюбленим художником.

— Моїх картин нема хіба що в Антарктиді, — жартує Марчук. — Коли 1973-го помер великий художник Пікассо й усі митці питалися: "Хто буде на місці Пікассо?" — я собі сказав: "Я". У мене є воля, затятість і фантастична одержимість. У житті все має бути й усюди треба встигати, бо пощо жити на світі? Мій батько спав по дві години на добу, щоб прогодувати сім"ю. Я також хочу багато встигнути.

×