У Французькому культурному центрі нині діє виставка французького фотографа Жульєна Ґольдштайна, 26 років. Це серія репортажів про Україну, в паризькій версії німецького журналу "Ґео".
— Працюю із пострадянським регіоном уже п"ять років, — розповів мсьє Ґольдштайн, високий кучерявий шатен із м"якою усмішкою. — Колись мої батьки-лікарі переїхали до Парижа з Румунії. Відчув потребу дослідити своє коріння і подався до Румунії. А звідти — до Молдови: 2004-го робив репортаж про Придністров"я. Тоді приїхав до вас — шукати, на замовлення журналу "Ґео", ідентичність України. А незабаром поїду в Білорусь. Я весь час піднімаюся — у географічному сенсі... — сміється.
Питаю, чи не сумує він за родиною, коли подорожує.
— Свобода у моїй професії — понад усе, — пристрасно запевняє француз.
Прізвище Ющенка французи пишуть удвічі довше: Iouchtchenko
Ґольдштайн поглянув на Україну через чотири "брами": Львів, Київ, Одесу і Харків. На його світлинах — Майдан, інтер"єри Українського дому, річковий вокзал у Києві, арка Дружби народів, найбільша в Європі площа у Харкові, з пам"ятником Леніну... Все упізнаване. А от прізвище Ющенка французи пишуть удвічі довше: "Iouchtchenko".
Українські фотографи, з пластмасовими стаканчиками, наповненими сухим червоним вином, ліниво тусуються в кулуарах. Один із них, приземкуватий чоловік років 40, у светрі під горло і в окулярах, погоджується прокоментувати анонімно:
— Незручно чмурити людину... Але нема композиції, немає думки, пласко. Інтер"єри якісь звичайні. Хоча це для нас — звичайні, — він смакує вино, — а для них, мабуть, шок.
Розпитую, чому тоді сам не пропонує фото закордонним журналам.
— Наших беруть неохоче. А ще іноземці в Україні напруженіше працюють. Он я з однією англійською фотографинькою познайомився... То вона й п"яти днів у Києві не пробула, а вже у СІЗО побувала. Я ж ніяк не можу туди продертися. Їхніх краще пускають... — зітхає.
Художній директор київського бієнале Євген Солонін, 50 років, прийшов у червоному шарфі. Прошу пояснити, в чому, на його погляд, француз побачив нашу ідентичність. Євген стягує з шиї шарфа і каже:
— Ідентичність — у розмаїтті, — і знову начіплює шарф.
Мсьє Ґольдштайн, на запрошення співвітчизників, їде їсти чорну ікру
Міністр культури Ігор Ліховий, 49 років, зізнається, що завітав до Французького центру вперше. Милується світлиною "толкучки" на одеському 7-му кілометрі:
— Коли вчився в Одеській політехніці, по вихідних ми туди їздили, — згадує. — Почуваюся на цій виставці, як у тому анекдоті. Чоловік шле листівку з курорту: "Люба, все-таки я тебе люблю найбільше".
До пана міністра підходить директорка центру Айша Керубі — під руку з чоловіком у окулярах:
— Пан посол має іти, хоче попрощатися, — каже вона. — Він дуже щасливий, що познайомився з вами саме тут!
Ліховий приязно тисне руку Жанові-Полю Везіану, 60 років.
— Француз побачив через об"єктив Україну. А я через нинішню виставку дивлюся на Францію, — люб"язно зауважує міністр культури.
Після презентації мсьє Ґольдштайн, на запрошення співвітчизників, їде їсти чорну ікру.
2 
1
Коментарі