— Краще поїду в зону бойових дій, ніж сидіти перед телевізором і вмирати від розриву серця. Якщо чоловіки за 45 років не підуть на війну, то так і далі триватиме. Гинутимуть хлопці по 20–25 років, ровесники моїх дітей, — каже київський письменник 49-річний Борис Гуменюк. 22 червня приєднався до батальйону "Азов".
— Весь Майдан пропустив через себе. 30 листопада був серед тих, хто зібралися на Михайлівській площі. Наступного дня серед перших дістав від "Беркута" в Будинку письменників. І 19 січня на Грушевського, і 18 лютого. Не було жодного разу, коли не зустрів там когось із письменників, акторів, режисерів. Вони там, як усі, дерли й кидали бруківку, коктейлі Молотова. Мені не потрібен статус учасника бойових дій, зарплата і добавки до пенсії. Я їду за покликом, власним коштом, своїм авто, на повному самозабезпеченні. Доведеться купляти автомат — куплю, зможу придбати танк — куплю собі танк. Років 20 нікого не боюся. Хочу прислужитися своїй країні.
Плануєте написати про це твір?
— Само собою. Щонайменше, відписуватиму по два репортажі щодня — вранці й увечері. Багато друзів зараз телефонують: "Дивись, не проґав, це ж безцінний матеріал". Якщо культура відгукується на події в країні, це нормально. На Грушевського мольберти стояли — тут дим і постріли, а художник то малює.
Митці мають приїздити до солдатів із концертами?
— Вчора розмовляв із друзями — бардом Віктором Нестеруком і Григорієм Лук'яненком із гурту "Рутенія". Кажу: "Це звичайно, не Клавдія Шульженко, яка співала на передовій, але треба вас туди". Думаю, хлопці на передовій будуть раді послухати. І музикантам це потрібно. Бо ми сьогодні як ніколи повинні бути заодно.
3 
1
Коментарі