16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила "Декларацію про державний суверенітет". Вона стала одним із ключових державницьких актів того часу.
За основу Декларації взяли проєкт депутата-народорадівця Сергія Головатого і Президії Верховної Ради. Перед тим обговорювали аж 12 проєктів, які відкидали. За остаточну редакцію проголосували 355 народних депутатів, проти – чотири, один утримався.
Декларація проголосила державний суверенітет України як "верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках". У документі вперше в новітній національній історії, у контексті офіційної назви держави, вжили слово "Україна".
Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення. Народ ставав єдиним джерелом державної влади, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. Водночас держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Документ декларував необхідність побудови правової держави.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 30 років тому почала працювати Верховна Рада
У Декларації також проголошувалося, що Україна має своє громадянство, економічну самостійність, а також самостійність у вирішенні питань науки та освіти, культурного й духовного розвитку. Декларувався статус нейтральної, позаблокової та без'ядерної держави.
День проголошення Декларації оголосили святковим і вихідним. Хоч спочатку їй і не надали статусу конституційного акта, все ж до Конституції УРСР внесли статті, що проголошували верховенство українських законів над союзними. Це стало важливим кроком для справжньої реалізації документа.
Декларація про державний суверенітет стала актом відновлення державницьких прагнень українців через 70 років після доби Української революції 1917-1921 років. Перша річниця її прийняття супроводжувалася урочистими мітингами й великими демонстраціями у багатьох регіонах.
За кожне положення декларації проходили словесні бої у сесійній залі парламенту. Проте події, які сколихнули Радянський Союз, вказували на невідворотність змін. Комуністи, які складали більшість у Раді, пішли на поступки демократичним силам. 11 липня 1990-го 244-ма голосами прийняли I розділ Декларації про "Самовизначення української нації". Вирішальні події відбулись 16 липня, коли 355 депутатів проголосували за прийняття історичного документа.
За спогадами депутата Володимира Колінеця, демократичні сили того дня вимагали повного проголошення незалежності України. Голова засідання Іван Плющ розумів майбутню реакцію з Москви. Тому запевнив, що додавати даний пункт до декларації не варто, щоб не провалити її. Але пообіцяв записати його у постанові про набуття чинності Декларації. Так і сталося.
3 
1
Коментарі