Актор 62-річний Іван Гаврилюк знявся у понад 70 фільмах. Дебютував у стрічці Бориса Івченка "Анничка" 1967 року.

Він сідає за столик у ресторані "Вавилон" столичного Будинку кіно. Вітається з офіціантками.

— Тут колись навколо колони в центрі залу стояли три фотелі, — каже Іван Ярославович, викладає на стіл червону пачку "Мальборо". — У них любили сидіти Леонід Биков, Кость Степанков, Сергій Параджанов і художник Юра Якутович. Говорили за чаркою про заборонені в Радянському Союзі речі. Пізніше в ресторані почали робити ремонт. Мені подзвонив оператор Вілен Калюта: "Иван, приезжай немедленно сюда — что-то покажу!". Я приїхав. Познімали колони, а під ними висять направлені на столи мікрофони. Все, що люди говорили, хлопці зі спецслужб слухали.

У товаристві акторів, які збиралися у Будинку кіно, Іван був наймолодший.

— Коли доходило до 12-ї ночі, алкоголю в Києві вже не було де купити. Продавали тільки в Жулянах або на Центральному вокзалі. Мене посилали по горілку. Хотів би, щоб ті хлопці зараз жили і посилали мене по пляшку. Я би бігав.

Сергієві Параджанову актор писав листи до в'язниці. Отримував від нього відповіді. Режисера ув'язнили за гомосексуалізм і український націоналізм.

— Я й зараз можу в морду дати тому, хто скаже, що Сергій Йосипович був геєм. Я часто в нього ночував і був красивим молодим хлопцем. Ніколи з його боку не було до мене ніяких потягів.

Їх познайомив актор Іван Миколайчук іще у студентстві.

— Був 1970 рік, я повернувся зі зйомок. У дружини Мирослави паніка — знайшли якусь пухлину. В ту пору всі друзі були на зйомках. Не було до кого звернутися за допомогою. Знав тільки, де живе Параджанов. Увечері купив пляшку шампанського і пішов до нього. Відкриває Сергій Йосипович двері й вигукує: "Христос прийшов!". Зайшов, там купа людей, виголошують тости на різних мовах. Кажу Параджанову: "В мене тут неприємна розмова". Він набрав при мені міністра охорони здоров'я і почав з ним вести чоловічу розмову з матами — він це любив. Наступного дня Мирославу повезли в лікарню і зробили операцію. Коли її виписали, Параджанов прийшов із трояндами і коньяком провідувати. Я на той час був ніхто — шмаркач, який знявся у кількох фільмах.

Каже, як почав зніматися, відчув, що за ним стежить КДБ:

— Працював у Чехословаччині на зйомках фільму про Другу світову війну. За мною їздив кегебешник Толя. Був оформлений як костюмер, возив гімнастерку радянського офіцера, якого я грав. Я за день отримував 330 крон, а він 300, нічого не роблячи. Тільки курив "Приму" і ходив за мною. Так тривало цілий рік. Мене не раз намагалися завербувати. Просили доповідати про Параджанова, Миколайчука, режисера Леоніда Осику. Я відповідав матами. З юних літ умів битися, займався боксом. Усі знали: якщо десь бачу несправедливість, то б'ю зразу.

Іван Гаврилюк був депутатом Верховної Ради четвертого скликання від блоку "Наша Україна".

— Денно і нощно розказував Віктору Андрійовичу, що державна ідеологія має триматися на кіно. Ющенко цього не збагнув. Якби "Тараса Бульбу" зняли в Україні за сценарієм, який лежить у Віктора Греся, це був би неймовірний фільм. До Києва приїздив француз Жерар Депардьє, мав грати Бульбу. Розказував нам, як він бачить батальні сцени. Я спитав, чи читав він твір Гоголя. Депардьє почервонів, спітнів — не знав, що сказати. Віктор Андрійович мені руку під столом тисне, щоб я більше нічого не питав. Як виявилося, француз приїжджав, аби купити в Криму пару плантацій для своїх виноградників.

Зараз Гаврилюк не бере участі у зйомках. Каже, його запрошують до російських серіалів:

— Зніматися в такому — себе не поважати. Якби не було на хліб, то довелося б заробляти. А так, слава Богу, є за що жити.

×