Ексклюзиви
Середа, 18 квітня 2018 12:56

В Угорщині 22 тисячі людей перебувають у різних формах рабства. В Україні – вдесятеро більше
6

62 фільми із 36 країн показали на 15-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Проходив у Києві з 23 по 30 березня. Цьогорічна тема — "Рівні рівності". Протягом року кращі стрічки фестивалю покажуть у великих містах України.

Про свої фільми розповідають режисери з Угорщини, Франції, Канади, України й Литви.

Автор: WWW.PRAE.HU
 

Бернадетт Туза-Ріттер, 36 років

"Жінка в полоні" Угорщина

– Маріш – 52 роки. 10 з них була рабинею. Всі вважали її звичайною хатньою робітницею. Насправді в жінки відібрали паспорт, вона щодня працювала прибиральницею на заводі по 12 годин, зароблене віддавала. Повертаючись зі зміни, до ночі прибирала, прала, готувала їсти в домі господарів. Сама харчувалася ­недоїдками. За найменшу провину її били.

Почала знімати фільм, коли вступала на магістра з режисури. Для іспиту треба було здати короткометражку про день із життя людини. Згадала Маріш. Її лице – в глибоких зморшках. Видно, що має непросте життя. Попросила дозволу на зйомку в родини, де вона працювала. Вони поставили умову: не показувати їхніх облич. Потім почали вимагати гроші. Заплатила тисячу євро.

Маріш не зверталася до поліції, бо не мала куди тікати. Боялася хазяйки, у якої велика кримінальна сім'я. Хтось із її родичів постійно сідає до в'язниці, хтось виходить. Під час зйомок я ніколи не почувалася в безпеці, телефонувала в поліцію. Сказали, що нічим не можуть зарадити, бо Маріш не тримають силою.

Не була впевнена, що Маріш утече. Але вона наважилася. Зйомки дали їй сміливість. Перестала почуватися самотньою. Я не могла переконати її зробити це напряму. Мало щось змінитися в ній. Після втечі оселилася у притулку. Хазяї ще два місяці шукали її.

В Угорщині майже 22 тисячі людей перебувають у різних формах рабства. В Україні – вдесятеро більше. Люди відмовляються вірити в те, що рабство може бути в сусідній квартирі чи будинку. Поліція не розуміє позицію жертви. Таким людям нікуди звернутися.

Коли випустила фільм в Угорщині, про цю історію почали писати. Мені подзвонила хазяйка Маріш. Вимагала все спростувати.

Автор: DOCUDAYS.UA
 

Жонатан Міє, 32 роки

"Розкажи мені про зорі" Франція

– Щороку на французько-­італійську станцію Конкордія в Антарктиді приїжджають 20 учених. 13 місяців живуть відірвані від цивілізації.

Головний герой – астроном. Приїжджає до Антарктиди заради телескопа, за допомогою якого хоче відкрити зірку. В Парижі залишилася дружина. Що довше перебуває на станції, то гіршають стосунки між ними.

За годину фільму жодного разу не показав обличчя героя. Бо він – збірний образ. До зйомок провів майже дві сотні інтерв'ю з ученими, які були на Конкордії. Усі розказали однакові історії. Після повернення стали іншими людьми. Розлучилися, покинули дітей, утекли від цивілізації. Оселилися в селах, горах, лісах. Один чоловік першим ділом після повернення розтрощив телефон. Усі ці розповіді зібрав докупи, написав текст від імені уявного героя.

Фільм – про межу людської самотності. В Антарктиці всі турботи стають другорядними. Всім байдуже до політики, спорту, світських пліток. Там можна тільки заглибитися всередину себе. З часом нестача спілкування провокує спогади, галюцинації, божевілля. Викривлюється поняття часу. Полярна ніч триває шість місяців, без жодного променю світла.

Перед роботою над фільмом дивився документальні стрічки про війну в Афганістані. Вчені, які повертаються зі станції Конкордія, схожі на солдатів із посттравматичним синдромом. Не можуть пристосуватися до життя. Їх можна сприймати по-різному. Хтось їм заздрить, бо чітко знають своє ставлення до багатьох речей. Хтось – жаліє, вважає втраченими людьми.

Довго вирішував, як зняти картину. Дав камери трьом ученим, які їхали в експедицію. Попросив слідувати за певною людиною, знімаючи її зі спини.

З експедиції привезли понад 400 годин відео­зйомки. Якщо дивитися безперервно, то це зайняло б 16 діб.

Автор: facebook.com
 

Грег Хеммінґс, 41 рік, продюсер

"Співучасник" США, Китай

– У китайському місті Шеньчжень виготовляють багато електроніки. На заводах нехтують правилами безпеки, екрани полірують бензолом і Н-гексаном. Сполуки випаровуються втричі швидше води, тож працівники встигають зробити більше. Однак це провокує лейкемію. У фільмі робітники відстоюють свої права.

Зняли стрічку американка Гізер Вайт і китаянка Лінн Чжан. Для обох цей фільм – дебютний. Вайт поїхала до Китаю як журналістка. Писала книжку про тамтешню молодіжну культуру. Хлопці й дівчата з провінції їдуть на роботу до великих міст. Серед підлітків – 12 мільйонів трудових мігрантів. Вайт почала чути моторошні історії про те, як молоді люди помирали від раку. Знайшла клініку, де лікували постраждалих. Записувала їхні розповіді. Книжку так і не опуб­лікувала – вся інформація увійшла в фільм.

Одна героїня щодня витирала 700 екранів забороненими розчинами. У приміщенні не було вікон, вентиляції. Дівчину паралізувало. Плаче, бо хотіла полегшити життя батькам, допомагати. Натомість стала тягарем для них.

Вайт залучила до співпраці місцевого режисера Лінн Чжан. Ходили на заводи, знімали умови праці прихованими камерами.

Трейлер фільму подивилися в Apple. Заборонили китайським постачальникам використовувати бензол і Н-гексан. Однак у великих компаній є субпостачальники. Таку розгалужену мережу важко контролювати. Якби всі виробники відмовилися від шкідливих речовин, то вартість смартфонів зросла б на долар.

Автор: WWW.KINO-TEATR.RU
 

Дмитро Лавриненко, 46 років

"Веаюфром" Україна

– Харків'янин 45-річний Євгеній працює двірником. Ми знайомі з дитинства, жили в одному будинку. Перші кадри стрічки зняв у січні 2011-го. Женя підмітав вулицю, а якийсь пенсіонер шукав біля смітників свою вставну щелепу. За кілька днів передивився запис. Вирішив робити документальну картину.

Виявилося, Женя теж фіксує своє життя на камеру. Як працює, знайомиться з жінками. Хоче мати щось на згадку.

Разом ходили на "гробки". Знайомим за кордоном намагався пояснити, що відбувається на наших кладовищах через тиждень після Великодня. Люди клали їжу на могили рідних, а Женя збирав цукерки й паски в пакети, щоб їсти вдома. Якщо залишали ще й чарчину, то випивав. Хтось це побачив, почалася бійка. Мені зламали мікрофон і об'єктив.

Женя колекціонує артефакти радянських часів. Хизується відеомагнітолою і вентилятором. Раритетами заставив квартиру, підсобку й гараж. Можна було б назвати це колекцією, якби в ній була якась система. На смітнику знаходить коробку з популярною в СРСР розчинною індійською кавою, збирається її пити. На блошиному ринку гортає старі календарі. Жінка стала кричати: "Вы хотите их украсть! Вы не покупатель, а интересант!"

Женя – інфантильний. Усе в його житті побудоване навколо спогадів. Подумки він ще в СРСР. Тому так тепло ставиться до речей тієї епохи. Вони нагадують йому про дитинство, безтурботність. Однак у глибині душі любить Україну. Женя має грін-карту. Щоб її не анулювали, щороку на кілька місяців літає в США. Поїздки оплачує його мати, яка емігрувала до Штатів. На її гроші також сплачує рахунки за квартиру, комунальні послуги. У Америці Женя працює на фабриці з виробництва чипсів. За місяць заробляє 800 доларів. Однак повертається додому.

Автор: WWW.KINO-TEATR.RU
 

Арунас Мателіс, 57 років

"Дивовижні невдахи: Інший світ" Литва

– У кожній професійній команді велосипедистів є гонщики, роль яких – програвати. Їх називають грегарі. Працюють на перемогу інших учасників команди. Грегарі розвозить воду, їжу, прикриває капітана від вітру. Їде поруч, щоб у разі поломки велосипеда лідера віддати йому свій. Часто це регулюється контрактом. У ньому зазначають, що спортсмен ніколи не зможе перемогти.

Мене зацікавило, чому люди продовжують займатися велоспортом, не отримуючи за це нагород.

Спершу намагався домовитися про зйомки на Тур де Франс (найпрестижніші багатоденні велоперегони, проводять із 1903 року, переможець отримує 500 тис. євро. – Країна). Та для цього треба було сплатити 300 тисяч євро. Почали переговори з перегонами Джиро д'Італія, другими за популярністю у світі. Їх щорічно проводять із травня по червень. Мають багато гірських ділянок. Перемовини тривали п'ять років.

Автор: фото надане прес-службою фестивалю Docudays UA
  Італійський велогонщик Адріано Малорі з іспанської команди Movistar Team став одним із героїв литовського документального фільму ”Дивовижні невдахи: інший світ”. Спортсмен потрапив у аварію під час одного з етапів багатоденних перегонів Джиро д’Італія-2014
Італійський велогонщик Адріано Малорі з іспанської команди Movistar Team став одним із героїв литовського документального фільму ”Дивовижні невдахи: інший світ”. Спортсмен потрапив у аварію під час одного з етапів багатоденних перегонів Джиро д’Італія-2014

Перед зйомками поставили умову: в нас є право лише на дві помилки. Після третьої – заборонять фільмувати. Наприкінці першого знімального дня повідомили, що двох помилок ми вже припустилися. Оператор занадто витягнув руки. А мопед знімальної групи на кілька сантиметрів виїхав за край роздільної лінії. Ми попросили дати список правил, щоб вивчити їх. Нам відповіли, що ніяких правил не існує. Треба лише бути кмітливими.

Під час перегонів їздили в машині медиків. Вони на ходу промивали рани гонщикам, давали пігулки. Ми шукали велосипедистів, які впали, але продовжили боротися. Один грегарі п'ять днів їздив зі зламаним тазом.

Спершу нам не довіряли. Та якось наш оператор і мотоцикліст звернули з дороги й потрапили в аварію – щоб не завадити перегонам. Так заслужили довіру спортсменів. Із часом вона поглиблювалася. Ми супроводжуємо їх під дощем, снігом.

Фінал фільму став збігом обставин. Одна з команд вирішила, щоб їхній грегарі очолив гірський заїзд. Той переміг. Таким чином віддячили йому за роки праці. В історії велоспорту такі випадки – рідкість.

Зараз ви читаєте новину «В Угорщині 22 тисячі людей перебувають у різних формах рабства. В Україні – вдесятеро більше». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 7068
Голосування Чому я не голосуватиму за Петра Порошенка на президентських виборах у 2019 році?
  • Він не виправдав моїх очікувань
  • Я за нього й на попередніх виборах не голосував
  • Є достойніші кандидати
  • У нього є можливість переконати мене у протилежному
  • Україні треба президент нової якості
  • Голосуватиму за Порошенка
  • Ще не визначився з кандидатом
Переглянути
Погода